Якушинці

село у Вінницькому районі Вінницької області (Україна)

Я́кушинці — село в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області. У селі мешкає 2463 жителі[1][2]. Адміністративний центр Якушинецької сільської громади.

село Якушинці
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Тер. громада Якушинецька сільська громада
Код КАТОТТГ UA05020310010019628 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1600 року[1]
Населення 2463 осіб[1][2]
Площа 2,83[1] км²
Густота населення 870,32[1] осіб/км²
Поштовий індекс 23222[1]
Телефонний код +380 432[1]
Географічні дані
Географічні координати 49°15′31″ пн. ш. 28°22′10″ сх. д. / 49.25861° пн. ш. 28.36944° сх. д. / 49.25861; 28.36944
Середня висота
над рівнем моря
287[3] м
Місцева влада
Адреса ради 23222, Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Якушинці[1]
Карта
Якушинці. Карта розташування: Україна
Якушинці
Якушинці
Якушинці. Карта розташування: Вінницька область
Якушинці
Якушинці
Мапа
Мапа

CMNS: Якушинці у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Географія

ред.

У селі бере початок річка Брусничівка, ліва притока Вишні.

Герб

ред.

У зеленому щиті лазуровий перев'яз справа, облямований червоним, обтяжений трьома золотими колосками в стовп і супроводжуваний зверху золотим сонцем без зображення обличчя з такими ж променями, а знизу - золотою дубовою гілкою з таким же листям і жолудями.[4]

Історія

ред.

Село Якушинці (в минулому Якошинці) — село в Україні Вінницького району Вінницької області. Перша письмова згадка датується 1350 роком.

У далекому минулому на північному боці, приблизно в 1 км від нинішнього села, знаходилося скіфське поселення (городище). Колись високі земляні вали, які оточували поселення трьома рядами (по три стіни з кожного боку), століттями руйнувалися. Те місце, де було городище заросло зараз густим лісом. За розповідями старожилів, ще недавно на місці поселення були підземні ходи (печери), люди знаходили стародавні монети, прикраси з дорогоцінних металів.

Існує давня легенда, яка сповіщає про те, що два козаки Якуш та Зарван зустрілися в дрімучому лісі біля струмка і довго розмовляли. Добре познайомившись, вирішили нікуди не йти далі. Один на одному боці річечки, другий на другому поставили свої хатинки.

Якушинці належали брацлавським шляхтичам — Якушинським, з 17 ст. — Нітославським, пізніше Прушинським та в 19 ст. — Руссановським.

Протягом 1624—1630 років, за часів Митрополита Петра Могили, в часи польського планування на Правобережжі, в Якушинцях була побудована церква Святого Миколая. Польська влада дозволила побудувати церкву в лісі між селами Мізяківські Хутори, Якушинці, Зарванці, Лисогора.

У 1650 році ця церковиця була перевезена з лісу в село і обслуговувала аж до середини XIX ст. від цієї церкви нічого не залишилося, її спалили конфедерати. Галявина у лісі, де стояла церква і досі носить назву «Церковиця». Відомо також, що в Якушинцях була цукровня, 2 млини, винокурня, католицька капличка.[5]

Давнина

ред.

Місцевість багата на археологічні поселення. На південний схід від Якушинців — трипільське поселення. На правому березі ріки Вишенька — поселення ранньозалізного віку VI—IV століть до нашої ери. На північ від Якушинців — поселення ранньозалізного віку VI—IV століть до нашої ери. На північний схід від Якушинців — поселення ранньозалізного віку IV—III століть до нашої ери. На північний захід від Якушинців — зарубинецьке поселення. В східній околиці села — поселення VI—VII століть[6].

В лісі знаходяться вали старого скіфського городища, 9 — 4 ст. до н.е[7]. Між лісом та поселенням знаходилося містечко — Городище.

В 1,5 кілометрах на північний схід від Якушинців, в лісі Стрижавська дача — городище доби бронзи, ранньозалізного віку (скіфське). Пам'ятка розташована на пологому мисі у верхів'ях лівих припливів ріки Вишенька, що впадає в Південний Буг. Городище складається з двох нерівнозначних частин. Центральний двір розташовано на південно-західному схилі пологого мису. Має форму асиметричного овалу, довжина по довгій осі — 550 метрів, по короткій осі — триста метрів. Загальна площа сягає близько одинадцяти гектарів. Перший, внутрішній вал сягає висоти трьох метрів від рівня площадки городища і ширини десяти метрів. Другий, сполучений з попереднім, зовнішній вал приблизно на один метр нижчий, але його ширина сягає п'ятнадцяти метрів. Масштаб насипів з напільного боку та з боку яру приблизно однаковий. З усіх сторін зовнішній вал оточено ровом, ширина якого сягає 7 — 8 метрів. Із заходу до центрального укріплення примикає передграддя у формі неправильної трапеції. Воно охоплює яр, у якому, напевно, в давнину протікав струмок. Розміри споруд передграддя скромніші. Висота валу не перевищує двох метрів. Рів також менший у розмірі. Його сучасна ширина сягає трьох — чотирьох метрів. Розміри становлять близько 700 метрів по повздовжній осі північний захід — південний схід і 350 метрів по поперечній осі південний захід — північний схід. Площа становить біля 13 гектарів[6].

 
Городище IX—IV століття до н.е

Власники місцевості

ред.

Якушинці належали брацлавським шляхтичам — Якушинським, з XVII ст. — Нітославським, пізніше Прушинським та в XIX ст. — Руссановським.

В Якушинцях була цукровня, 2 млини, винокурня, католицька капличка, церква св. Миколая, палац Руссановських.

Населення

ред.

За даними перепису населення 2001 року у селі проживали 2463[1][2] особи.

Рідною мовою назвали[8]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 2381 96,67 %
російська 72 2,92 %
молдовська 4 0,16 %
білоруська 1 0,04 %
німецька 1 0,04 %
інші 4 0,17 %

Пам'ятки

ред.

У селі виявлено поселення[d] трипільської культури. Пам'ятка розташована поблизу села[9][10].

На обліку перебуває також три пам'ятки історії: Пам'ятник 112 воїнам—односельчанам[d], загиблим на фронтах ВВВ, Братська могила мирних жителів[d] і Могила радянських військовополонених[d].

Люди

ред.

Історичні особи:

  • Пйотр Якса-Биковський (31 січня 1823 в Якушинці — 1889 Варшава) — письменник, етнограф, засновник та керівник театру в Кам'янці-Подільському.
  • Віталій Рева (1938, Якушинці — 2012) — український автомобіліст, державний службовець і громадський діяч. Народний депутат України першого скликання, заслужений працівник транспорту України.
  • Степан Килимник (18901963) — історик, етнограф та педагог, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук.

Сучасники:

  • Добринська Наталія Володимирівна (1982, Якушинці) — українська легкоатлетка (багатоборство), олімпійський чемпіон, Майстер спорту міжнародного класу з багатоборства. В селі живуть її батьки.
  • Саїнчук Василь Васильович (1979—2015) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Примітки

ред.
  1. а б в г д е ж и к Облікова картка на сайті ВРУ. Архів оригіналу за 2 серпня 2018. Процитовано 7 жовтня 2013.
  2. а б в Населення населених пунктів Вінницької області за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 7 жовтня 2013. [Архівовано 2013-10-14 у Wayback Machine.]
  3. Погода в селі Якушинці. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 7 жовтня 2013.
  4. Герб села
  5. Наша історія. yakushynecka-gromada.gov.ua (укр.). Процитовано 27 лютого 2025.
  6. а б [[https://web.archive.org/web/20210920212803/https://www.zamky.com.ua/vinnytska-oblast/arheologiya-ta-starodavnya-istoriya-vinnytskogo-rajonu/ Архівовано 20 вересня 2021 у Wayback Machine.] Археологія Вінницької області]]
  7. Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 27 вересня 2019.
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (у % до загальної чисельності населення) - 005 ВІННИЦЬКИЙ РАЙОН, Рік , Вказали у якості рідної мову. Процитовано 7 жовтня 2013.[недоступне посилання]
  9. Енциклопедія Трипільської цивілізації. — К., 2004. — Т. І.
  10. Заєць I. Трипільська культура на Поділлі. — Вінниця, 2001. — 184 с.

Література

ред.
  • Я́кушинці // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.192

Посилання

ред.