Якуб Шидловєцький (молодший)
Якуб Шидловєцький гербу Одровонж (нар. бл. 1453 — пом. 1509) — державний діяч Королівства Польського, королівський придворний (1485) і секретар (1492), бурґграф краківський (1493—1501), підскарбій надвірний (1494—1498) і Королівства Польського (1501—1509), каштелян сандомирський (1506—1509); староста сохачевський (1498—1504), болімовський, ленчицький (1502—1506), казімєзький, крешівський і сандомирський (1506—1509).
| Якуб Шидловєцький пол. Jakub Szydłowiecki 
| ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1492 — ?1493 | ||
| Монарх: | Ян I Ольбрахт | |
| ||
| 1493 — 1501 | ||
| Наступник: | Ян Поляк Карнковський[pl] | |
| ||
| 1494 — 1498 | ||
| Попередник: | Ян Лонка | |
| Наступник: | Станіслав Міляновський[pl] | |
| ||
| 1501 — 1509 | ||
| Монарх: | Олександр Ягеллончик, Сигізмунд I Старий | |
| Попередник: | Пйотр Курозвенцький | |
| Наступник: | Анджей Кошьцєлецький | |
| ||
| 1506 — 1509 | ||
| Монарх: | Сигізмунд I Старий | |
| Попередник: | Миколай Каменецький | |
| Наступник: | Кшиштоф Шидловєцький | |
| Народження: |
1453 Шидловець, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща | |
| Смерть: |
не раніше 24 жовтня 1509 і не пізніше 16 листопада 1509 Шидловець, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща | |
| Країна: |
 Королівство Польське | |
| Рід: |
Шидловєцькі | |
| Батько: |
Станіслав Шидловєцькийd | |
| Мати: | Барбара зі Староседлиців і Оронського | |
| Шлюб: | Зофія N гербу Півкозич | |
| Діти: | Анна, Зофія, Барбара | |
Життєпис
ред.Якуб народився близько 1453 року. Був, найімовірніше, четвертим сином Станіслава Шидловєцького[pl] та його першої дружини Барбари зі Староседлиців і Оронського[1]. Мав двох рідних братів і одну сестру, а також, 7 братів і 8 сестер від другого шлюбу батька[2].
1471 року став студентом Краківського університету[3].
Під керівництвом свого батька — охмістра двору, з 1476 року Якуб був покоївцем королівських синів. 1485 року Якуб став придворним Казимира Ягеллончика. При дворі служили також два його молодших зведених брати: Пйотр[pl] і Міколай. Після делегування до двору королевича Яна Ольбрахта, став одним із найближчих соратників спадкоємця престолу, був його скарбником (1489), після коронації 1492 року був королівським секретарем[4]. Протягом 1493—1501 років був бурґграфом краківським[5]. На нього також покладалися обов'язки надвірного підскарбія, які він потім офіційно виконував після призначення на цю посаду 1 січня 1494 року[6], обіймав її до 1498 року[7].
1498 року став старостою сохачевським[8], наступного року отримав у заставу староство болімовське[9].
20 березня 1501 року Якуб Шидловєцький був призначений підскарбієм Королівства Польського[10]. Новообраний король Олександр Ягеллончик залишив його на цій посаді, невдовзі надав також нові староства. Протягом 1502—1506 років Якуб був старостою ленчицьким[11], потім отримав староства казімєзьке та крешівське[9]. Був послом малопольським на Пйотркувський сейм 1503 року[12]. Підписав конституцію Nihil novi на вальному сеймі в Радомі 1505 року[13].
Як підскарбій він підтримував порядок і ретельність у ведених ним рахунках, був ощадливим як керівник монетного двору. Шидловєцький нерідко власним коштом рятував мізерну королівську скарбницю. 1501 року він виплатив 1152,7 злотих з своєї кишені на покриття королівських витрат, а 1505 року — 2000 злотих і 20 грошей, які король на початку наступного року відшкодовував[9]. Неодноразово був відповідальним за збори спеціально призначених податків для оплати війську, зокрема в 1503 та 1506 роках[14].
З лютого 1506 року був старостою сандомирським[15], а з березня — каштеляном сандомирським[16].
Помер Якуб Шидловєцький, орієнтовно, наприкінці 1509 року. Похований він був у південній каплиці костелу в Шидловці, де також був перепохований братом Кшиштофом Шидловєцьким їхній батько Станіслав[17].
Сім'я
ред.Якуб Шидловєцький близько 1492/1493 років одружився з Зофією (пом. після 07.05.1519) невідомого походження, гербу Півкозич[1]. Подружжя мало трьох доньок:
- Анну (пом. перед 1509);
- Зофію (пом. 1534) — дружину Станіслава Лясоцького[pl];
- Барбару (пом. 1563) — дружину Яна Спитка Тарновського[18]
Маєтності та фундації
ред.
Якуб успадкував Цмелюв та маєтки з посагу своєї матері — Ковалі та Жембоцин, а також, Поґожале та Скажисько Ксьонженце (тепер — частини міста Скаржисько-Каменної)[19].
1493 року на місці дерев'яного костелу в родинному Шидловці Якуб розпочав будівництво мурованого костелу[pl], яке завершив його брат Міколай[20]. На бічній стіні пресвітерію можна помилуватися пізньоготичним поліптихом, фундованим Якубом Шидловєцьким. На ньому зображено Успіння Пресвятої Богородиці та євангельські сюжети. Він виготовлений у 1507—1510 роках у краківських майстернях[21]. У нижній частині центральної композиції поліптиху зображена родина фундаторів: Якуб Шидловєцький з гербом Одровонж (зліва), його дружина Зофія з гербом Півкозич (справа) і біля неї троє їхніх доньок.
Якуб Шидловєцький посприяв отриманню 1505 року від Олександра Ягеллончика привілею про перетворення Цмелюва на місто[9][22]. Він також узявся за реконструкцію замку в Цмелюві[pl][23], ймовірно, він подарував образ Успіння Діви Марії місцевому костелу[1].
Примітки
ред.- ↑ а б в Mariusz Lubczyński i Jacek Pielas, Szydłowiecki Jakub (ok. 1453—1509), [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 49: Szpilowski (Szpilewski) Hilary — Szyjewski Andrzej Mikołaj, Warszawa — Kraków, Wydawnictwo Towarzystwa Naukowego Societas Vistulana, 2013—2014, s. 546.
- ↑ Mariusz Lubczyński i Jacek Pielas, Szydłowiecki Jakub (ok. 1453—1509), [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 49: Szpilowski (Szpilewski) Hilary — Szyjewski Andrzej Mikołaj, Warszawa — Kraków, Wydawnictwo Towarzystwa Naukowego Societas Vistulana, 2013—2014, s. 550.
- ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 11, 17.
- ↑ Agnieszka Nalewajek, Na królewskim dworze Jana Olbrachta, [w:] Roczniki Humanistyczne, T. 59, z. 2 (2011), s. 42.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 5: Burgrabiowie zamku krakowskiego XIII—XV wieku oraz Uzupełnienia do Zeszytów 1-4 / oprac. Waldemar Bukowski; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1999, s. 58.
- ↑ Agnieszka Nalewajek, Dworzanie królewicza Jana Olbrachta w latach 1487—1492. Przyczynek do badań nad karierami rodów szlacheckich w czasach jagiellońskich, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne, Tom 10(14), 2018, s. 196.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 128.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 215.
- ↑ а б в г Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 18.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 124.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. II: Ziemie łęczycka, sieradzka i wieluńska, Zeszyt 2: Urzędnicy łęczyccy, sieradzcy i wieluńscy XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Edward Opaliński i Hanka Żerek-Kleszcz, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 91.
- ↑ Posłowie ziemscy koronni 1493—1600, pod red. Ireny Kaniewskiej, Warszawa 2013, s. 39.
- ↑ Volumina Legum, t. I. Petersburg 1859, s. 141.
- ↑ Katarzyna Niemczyk, Kamienieccy herbu Pilawa: z dziejów kariery i awansu szlachty polskiej do 1535/1536 roku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2016, s. 178, 193.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 117.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 90.
- ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 19.
- ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 19-21.
- ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1, Poznań, 1912, s. 16.
- ↑ Przewodnik po zabytkach Szydłowca, Szydłowiec, Urząd Miejski w Szydłowcu, 2008 s. 24.
- ↑ Przewodnik po zabytkach Szydłowca, Szydłowiec, Urząd Miejski w Szydłowcu, 2008 s. 27.
- ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki: z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 2, Poznań, 1912, s. 524—525.
- ↑ Małecki, Jan M. (1963). Studia nad rynkiem regionalnym Krakowa w XVI wieku. Państwowe Wydawn. Naukowe. Процитовано 4 листопада 2011.
Джерела
ред.- Mariusz Lubczyński i Jacek Pielas, Szydłowiecki Jakub (ok. 1453—1509), [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 49: Szpilowski (Szpilewski) Hilary — Szyjewski Andrzej Mikołaj, Warszawa — Kraków, Wydawnictwo Towarzystwa Naukowego Societas Vistulana, 2013—2014, s. 546—551.