Відкрити головне меню

Іван Гнатович Якубовський (біл. Іван Ігнацьевіч Якубоўскі) (25 грудня 1911 (7 січня 1912)(19120107), село Зайцево, нині Горецький район Могильовської області  — 30 листопада 1976, Москва) — військовий і політичний діяч СРСР, маршал Радянського Союзу, двічі Герой Радянського Союзу, Герой ЧССР. Депутат Верховної Ради РРФСР 2-го і 4—5-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 6—9-го скликань. Член ЦК КПРС в 1961—1976 р. Член ЦК КПУ в 1966—1971 р. Член Політбюро ЦК КПУ в березні 1966 — червні 1967 р.

Якубовський Іван Гнатович
біл. Іван Ігнацьевіч Якубоўскі
Генерал-майор И.И. Якубовский на улице Москвы.jpeg
Народження 25 грудня 1911 (7 січня 1912)(1912-01-07)
Російська імперія с. Зайцево, нині Горецький район Могильовської області
Смерть 30 листопада 1976(1976-11-30) (64 роки)
СРСР СРСР Москва
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Освіта Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова (1948) і United Belarusian Military School[d] (1934)
Роки служби 19321976
Партія ВКП(б)
Член Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Командування Перший заступник міністра оборони СРСР — Головнокомандувач Об'єднаними Збройними силами країн-членів Варшавського договору, Головнокомандувач Групою Радянських військ у Німеччині, Командувач Київським військовим округом, Командувач танковою армією
Війни / битви Вторгнення СРСР до Польщі (1939), Радянсько-фінська війна і Німецько-радянська війна
Автограф Ivan Yakubovsky Signature 1965.png
Нагороди
Якубовський Іван Гнатович у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в селянській родині. Трудову діяльність розпочав наймитом у заможних селян. Після закінчення семирічної школи працював у колгоспі. З 1930 року — секретар кущового осередку Макарівського сільради Горецького повіту, різноробочим на Горецькому цегельному заводі. Навчався в Оршанському педагогічному технікумі (1930—1932), закінчив два курси.

З 1932 року — в Червоній армії. За спеціальним партійним набором був направлений до Об’єднаної Білоруської військової школи (1932—1934). З 1934 року служив командиром навчального взводу 27-ї Омської Червонопрапорної стрілецької дивізії у місті Вітебську. У 1935 році закінчив Ленінградські бронетанкові курси вдосконалення командного складу імені Бубнова.

З 1935 року служив у Білоруському військовому окрузі: командир танкового взводу 16-ї танкової бригади (Лепель), з жовтня 1937 року — командир танкової роти там же, з січня 1940 року — командир танкової роти 22-го легкотанкового полку. З квітня 1940 — начальник штабу танкового батальйону 17-ї легкотанковой бригади в Закавказькому військовому окрузі (місто Вагаршапат, Вірменська РСР), з липня 1940 року — викладач Пуховицького піхотного училища. З квітня 1941 року — командир навчального танкового батальйону 51-го танкового полку 26-ї танкової дивізії 20-го механізованого корпусу Західного Особливого військового округу.

Учасник радянсько-польської війни 1939, радянсько-фінляндської війни 1939—1940.

Учасник німецько-радянської війни із червня 1941. У липні—серпні 1941 — командир танкового полку 121-ї бригади 3-ї армії Західного фронту (Орловський напрямок). У вересні—грудні 1941 — у резерві, у січні—березні 1942 — заступник командира танкової бригади, у березні 1942 — червні 1944 — командир окремої 91-ї танкової бригади, у червні 1944 — квітні 1945 — заступник командира 6-го гвардійського танкового корпусу; у квітні—серпні 1945 — заст. командира 7-го гвардійського танкового корпусу. Під його командуванням частини воювали у складі Західного фронту, Південного фронту, Південно-Західного фронту, Сталінградського, Донського фронтів, Брянського фронту, Центрального фронту, Воронезького фронту та Першого Українського фронту. Учасник Московської битви 1941—1942, Донбаської наступальної операції (див. Донбаські операції 1941—1943), Сталінградської битви 1942—1943, Курської битви 1943, форсування Дніпра, Київської наступальної операції 1943, Житомирсько-Бердичівської наступальної операції 1943—1944, Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції 1944, Львівсько-Сандомирської наступальної операції 1944, Сандомирсько-Силезької, Верхньосилезької наступальних операцій 1945, боїв за Берлін (Німеччина) та Прагу (нині столиця Чехії).

Першою медаллю «Золота Зірка» Якубовський відзначений за вміле управління частинами 91-ї окремої танкової бригади при форсуванні Дніпра, звільненні Києва та Фастова. Під час війни загинули два рідних брати Якубовського.

Після війни продовжив службу заступником командира 7-го гвардійського танкового корпусу, а після його переформування в дивізію в серпні 1945 року — заступником командира 7-ї гвардійської танкової дивізії в Центральній групі військ. З лютого 1946 року навчався в академії.

У 1948 році закінчив Військову академію Генерального штабу.

З березня 1948 року — командир 2-ї окремої гвардійської танкової дивізії в Ленінградському військовому окрузі. З березня 1949 року — командир 4-ї гвардійської танкової Кантемирівської дивізії Московського військового округу.

У квітні 1952 — грудні 1953 року — командувач бронетанкових і механізованих військ Прикарпатського військового округу.

З грудня 1953 року командував 1-ю гвардійською танковою армією Групи радянських окупаційних військ у Німеччині.

З липня 1957 по квітень 1960 року — 1-й заступник Головнокомандувача Групи радянських військ у Німеччині.

З квітні 1960 по січень 1965 року — головнокомандувач Групи радянських військ у Німеччині.

У січні 1965 — квітні 1967 року — командувач військ Червонопрапорного Київського військового округу.

У 1967—1976 роках — 1-й заступик міністра оборони СРСР — головнокомандувач Об'єднаними збройними силами держав-учасниць Варшавського договору.

Військові званняРедагувати

НагородиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати