Відкрити головне меню
Основні об'єкти ядерної програми Ірану

Ядерна програма Ірану була розпочата в 1950-х роках при підтримці Сполучених Штатів в рамках програми Атоми за мир[1][2]. Сполучені Штати і країни Західної Європи брали участь в ядерній програмі Ірану до Ісламської революції 1979 р.[3]

ІсторіяРедагувати

Після революції 1979 року, аятола Хомейні припинив таємну програму ядерних досліджень, оскільки в нього було сильне релігійне упередження до ядерної зброї, яку він вважав великим злом з точки зору мусульманських законів[4]. Під час ірано-іракської війни були відновлені невеликі наукові дослідження, які були істотно розширені після смерті аятоли в 1989 році[5]. Ядерна програма Ірану розташована в декількох установах по всій країні, має дві уранові копальні, дослідницький реактор, та заводи з переробки урану, зокрема, три відомих заводи зі збагачення урану[6].

Перший атомний реактор, Бушер І, був добудований при підтримці російської компанії Росатом, і офіційно відкритий 12 вересня 2011 року[7]. Іран оголосив, що працює над новою АЕС потужністю 360 МВт, яка буде розташована в Дарховіні. Підрядник на Бушерській АЕС, російський Атоменергопром, стверджує, що Бушерська АЕС досягне повної потужності до кінця 2012 року[8]. Іран також заявив, що й надалі будуватиме атомні електростанції середньої потужності та уранові копальні[9].

У листопаді 2011 року Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) висловило зауваження на адресу Ірану після, того, як доповідь МАГАТЕ повідомила про виявлені ознаки досліджень та експериментів спрямованих на розробку ядерної зброї[10]. Вперше доповідь МАГАТЕ докладно описує роботи над створенням атомного детонатора, багатоточкового ініціювання вибухових речовин, та експерименти, пов'язані з інтеграцією ядерних боєголовок в ракети[11][12]. Іран відкинув доповідь і звинуватив МАГАТЕ у прозахідному ухилі[13] і пригрозив скоротити співпрацю з МАГАТЕ[14][15].

Переговори з МАГАТЕРедагувати

МАГАТЕ не має остаточного рішення з приводу того, чи має Іран таємну програму створення ядерної зброї. Зазвичай, доповіді МАГАТЕ стверджують про відсутність незадекларованих ядерних розробок лише в країнах, що погодились на додатковий протокол. Іран припинив участь в добровільних і необов'язкових умовах додаткового протоколу та всю іншу добровільну співпрацю з МАГАТЕ після того, як рада директорів МАГАТЕ вирішила доповісти про невиконання обов'язкових умов Раді безпеки ООН в лютому 2006 року[16]. РБ ООН ухвалила резолюцію 1737, пославшись на Главу VII Статуту ООН, зобов'язавши Іран впровадити додатковий протокол. Іран наполягає на тому, що втручання РБ ООН в «питання мирної ядерної програми Ісламської республіки Іран» незаконне та шкідницьке[17].

Починаючи з 2011 року, МАГАТЕ висловлює занепокоєння можливим військовим виміром ядерної програми Ірану, було оприлюднено ряд доповідей, в яких йшлося про цю можливість[18].

Заступник генерального директора МАГАТЕ Герман Накертц повідомив 18 січня 2013 року, що знову не вдалось досягти домовленості про врегулювання з невирішених питань стосовно можливого військового виміру ядерної програми Ірану. За його словами, інспекторам МАГАТЕ знову не було надано доступу до військового об'єкту у місті Парчін, де, на думку експертів, можуть проводитися ядерні випробовування[19].

Військове застосування ядерної енергіїРедагувати

На думку дослідників аналітичного центру MEMRI, попри публічні заяви іранських високопосадовців про мирний характер ядерної програми, основною метою Верховного лідера Алі Хаменеї залишається захист режиму від будь-яких атак з боку країн Заходу та підвищення статусу Ірану до рівня світових наддержав, які мають ядерну зброю[20].

Восени 2012 року, після посилення санкцій проти Ірану, низка представників іранської влади виступили із заявами про необхідність застосування ядерного палива на атомних кораблях та атомних підводних човнах[21]. Уран, збагачений до рівня, придатного для використання в реакторах підводних човнів, також може бути використаний і для створення атомної зброї.

13 грудня 2016 року іранська сторона звинуватила США в порушенні раніше досягнутих домовленостей, а президент Ірану Хассан Рухані оголосив про початок робіт над створенням підводних човнів з ядерною силовою установкою. Натомість речник Білого дому та речник Державного департаменту США заявили, що такі роботи не порушують домовленостей Спільного всеосяжного плану дій[22].

ПриміткиРедагувати

  1. Haidar, J.I., 2015."Sanctions and Exports Deflection: Evidence from Iran," Paris School of Economics, University of Paris 1 Pantheon Sorbonne, Mimeo
  2. Roe, Sam (28 January 2007). An atomic threat made in America. Chicago Tribune. Процитовано 1 July 2009. 
  3. Iran Affairs: Blasts from the Past: Western Support for Iran's Nuclear program. 2008. Архів оригіналу за 2013-08-23. Процитовано 2008-02-24. 
  4. Yossi Melman, Meir Javedanfar, The Nuclear Sphinx of Tehran, Basic Books, 2008 pp.89-90.
  5. Tanya Ogilvie-White,'The Defiant States,' p.254.
  6. Kerr, Paul (2012-09-26). Iran's Nuclear Program: Status. Congressional Research Service. Архів оригіналу за 2013-08-23. Процитовано 2012-10-02. 
  7. Iran launches Bushehr nuclear power plant. RIA Novosti. 12 September 2011. Процитовано 14 September 2011. 
  8. Bushehr NPP to be brought to full capacity by year-end. The Voice of Russia. 29 November 2012. Архів оригіналу за 21 травень 2013. Процитовано 22 December 2012. 
  9. Iran sees Bushehr plant at full capacity in one year. AFP. 18 December 2007. Архів оригіналу за 9 червень 2007. Процитовано 24 February 2008. 
  10. U.N. nuclear watchdog board rebukes defiant Iran. Reuters. 18 November 2011. Процитовано 20 November 2011. 
  11. IAEA Report for military dimensions, see pages 4-12. International Atomic Energy Agency. 8 November 2011. Процитовано 8 November 2011. 
  12. Olli Heinonen, «The 20% Solution», Foreign Policy, 11 January 2012
  13. Iran’s nuclear defiance finds rare common ground in fractured country. Washington Post. 15 November 2011. Процитовано 20 November 2011.  [недоступне посилання з 01.01.2012]
  14. Iran parliament to review ties with U.N. nuclear body. Washington Post. 20 November 2011. Процитовано 20 November 2011. 
  15. Kerr, Paul (2012-09-18). Iran's Nuclear Program: Tehran's Compliance With International Obligations. Congressional Research Service. Архів оригіналу за 2013-08-23. Процитовано 2012-09-18. 
  16. GOV/2006/15 http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2006/gov2006-15.pdf GOV/2006/15
  17. INFCIRC/724 – Communication dated March 26, 2008, received from the Permanent Mission of the Islamic Republic of Iran to the Agency (PDF). Процитовано 20 September 2009. 
  18. UN nuclear watchdog sets up 'Iran Task Force'. Reuters. The Jerusalem Post. 2012-08-29. Архів оригіналу за 2013-08-23. Процитовано 2012-08-29. 
  19. "Ядерні" переговори МАГАТЕ та Ірану знову провалилися. УкрІнформ. 2013-01-18. Архів оригіналу за 2013-08-23. Процитовано 2013-01-18. 
  20. A. Savyon and Yigal Carmon (2013-02-28). Is There Room For Agreement Between The Obama Administration And Tehran In Nuclear Talks?. MEMRI. Архів оригіналу за 2013-08-23. Процитовано 2013-03-01. 
  21. Tehran Declares Intent To Enrich Uranium To 90% For Military Purposes – Nuclear Submarines. Inquiry & Analysis Series Report No.885. MEMRI. 2012-09-27. Архів оригіналу за 2013-08-23. Процитовано 2013-01-26. 
  22. Bozorgmehr Sharafedin, Shadia Nasralla (Tue Dec 13, 2016). Iran to work on nuclear-powered vessels after U.S. 'violation' of deal. Reuters. 

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати