Ющенко Олекса Якович

Оле́кса Я́кович Ю́щенко (нар. 2 серпня 1917, Хоружівка — пом. 27 грудня 2008, Київ) — український поет і журналіст; член Спілки письменників України з 1944 року та Національної спілки кобзарів України[1].

Ющенко Олекса Якович
Ющенко Олекса Якович.JPG
Народився 20 липня (2 серпня) 1917
Хоружівка, Роменський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 27 грудня 2008(2008-12-27) (91 рік)
Київ, Україна
Поховання Берковецьке кладовище
Діяльність журналіст, поет
Alma mater Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя (1939)
Членство Національна спілка письменників України і Національна спілка кобзарів України
Партія КПРС
Нагороди

БіографіяРедагувати

Народився 20 липня [2 серпня] 1917(19170802) року в селі Хоружівці (тепер Роменський район Сумської області, Україна) в селянській сім'ї. Закінчив семирічку школу, після чого чотири роки навчався в Роменському агротехнікумі, деякий час працював агрономом[2].

1939 року закінчив філологічний факультет Ніжинського учительського інституту і працював у чернігівській газеті «Молодий комунар», керував літературним об'єднанням Чернігівщини. Під час німецько-радянської війни був редактором радіостанції імені Тараса Шевченка в Саратові. Після відвоювання Києва прибув у місто з колективом радіостанції, де і оселився. З 1944 по 1946 рік завідував відділом літератури в редакції республіканської газети «Зірка». Член КПРС.

Помер у Києві 27 грудня 2008 року. Похований в Києві на Берковецькому кладовищі[1].

ТворчістьРедагувати

Перший вірш «Весняні пісні» було надруковано в 1935 році в роменській газеті. Автор багатьох збірок поезій, серед них:

  • «До рідної землі» (1945);
  • «Моя весна» (1949);
  • «Сонячна дорога» (1950);
  • «Над широким Дніпром» (1951);
  • «Джерела» (1953);
  • «У великому поході» (1953);
  • «Зорі миру» (1954);
  • «Цвіт дружби» (1954);
  • «Криниця» (1955);
  • «У коханні признаюсь» (1956);
  • «Вибране» (1958);
  • «Люди і квіти» (1959);
  • «Так починалось життя» (1960);
  • «Краса землі» (1962);
  • «Шляхи близькі, шляхи далекі» (1963);
  • «Шевченко йде по світу» (1964);
  • «Материне сонце» (1965);
  • «Вирій» (1969);
  • «Сповідь» (1971);
  • «Рідні зорі» (1972);
  • «Слово до друзів» (1976);
  • «Будуть пташки прилітати» (1979);
  • «Тиша в росянім вінку» (1981);
  • «В пам'яті моїй» (1986);
  • «Висока хвиля» (1989);
  • «Гомери України» (1997);
  • «Побачення з красою» (1999);
  • «Пізня осінь» (2000);
  • «Після осени й зими» (2002);
  • «Прозріння» (2004).

Перша книжка для дітей вийшла в 1956 році під назвою «Весна і літо», потім виходили збірки

  • «Сонячний світ» (1967);
  • «В гості до бабусі» (1970);
  • «Побувайте на Десні» (1974);
  • «Будуть пташки прилітати» (1979);
  • «Від журавлів до журавлів» (1981);
  • «Уклін красі» (1986).

Крім того були створені книги нарисів і спогадів про діячів мистецтва і літератури «Безсмертники» (1-3, 19741982).

У 1943 році написав вірш «Пісня полонянки», який пізніше став народною піснею. На рахунку поета понад сто поезій, які поклали на музику відомі українські композитори, такі як Левком Ревуцьким, Платоном Майбородою, Анатолієм Кос-Анатольським. Спільно з Платоном Майбородою підготував цикл пісень, серед яких «Ромен-цвіт», яка народилася під час гостини у Йосипа Дудки в хатині над Сулою. Популярністю користувалися його пісні про Героїв Соціалістичної Праці Марка Озерного, Олену Хобту, Марію Лисенко, «Щорсвіська», «Зорі світять ясні» та інші.

ВідзнакиРедагувати

Нагороджений

почесні звання
премії

Вшануваня пам'ятіРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати