Юсуф ібн Абд-ар-Рахман аль-Фіхрі

Юсуф ібн Абд-ар-Рахман аль-Фіхрі (*араб. يوسف بن عبد الرحمن الفهري‎, бл. 691 —756) — останній валі Аль-Андалуса у 747-756 роках.

Юсуф ібн Абд-ар-Рахман аль-Фіхрі
Народився бл. 691
Іфрикія
Помер 756
Толедо
·вбивство
Країна Umayyad Flag.svg Омейядський халіфат
Діяльність військовий керівник, правитель
Посада валі
Термін 747—756 роки
Попередник Абд ар-Рахман ібн-Катір аль-Лахмі
Наступник посаду ліквідовано
Конфесія іслам
Рід аль-Фіхрі
Батько Абд-ар-Рахман

ЖиттєписРедагувати

Походив з арабського клану з Медіни. Син арабського військовика Абд-ар-Рахмана ібн Абі-Хабіба ібн аль-Фіхрі, що був праонуком Укбі ібн-Нафі, підкорювача Іфрикії. Перші відомості відносяться до 710-х років, коли перебував в Іфрикії. Десь у 728 році перебирається до Аль-Андалуса.

Після поразки при Пуатьє у 732 році отримав призначення валі Арбони (Нарбонни) й фактично усієї Септиманії. На цій посаді намагався підкорити сусідні християнські землі: у 732—734 роках сплюндрував область Нижньої Рони. 734 року в союзі з Моронтом, дуксом Провансу, захопив Авіньйон. У 735 році захопив й сплюндрував місто Арль.

Втім у 737 році зазнав нападу з боку франків на чолі із Карлом Мартелом. Звернувся по допомогу до валі Укби ібн аль-Хаджаї, який спрямував війська на чолі із Аміром аль-Айлетом. Того ж року брав участь у битві при Берр, де арабо-берберські війська зазали поразки.

740 року замінено на посаді валі Арбони Абд-ар-Рахманом ібн-Алькамом. У 746 році стає помічником валі Туваба ібн-Салама аль-Гудамі. За каденції останнього Юсуф мав значний вплив на керування Аль-Андалусом.

У січні 747 році скориставшись боротьбою за владу між різними групами мусульман, Юсуф ібн Абд-ар-Рахман зумів домогтися посади валі, завдавши поразки у битві при Секунді Абу аль-Хаттару. При цьому не отримав підтвердження з боку халіфа Марвана II. У цей час почалося шиїтське повстання, до яких долучилися Аббасиди. Юсуф намагався залагодити конфлікти між єменськими, сирійськими арабами, берберами. Було укладено угоду між ними, що забезпечило мир в Аль-Андалусі й стабільну владу валі (який фактично став маліком — володарем).

У 749 році, стверджуючи свою владу, переміг Ас-Сумайла ібн-Хатім аль-Кілабі, валі Сарагоси, що став фактично незалежним. Ас-Сумайла вимушений був підкоритися, але готував нове повстання.

За наказом Юсуфа проведено новий перелік населення, за яким впроваджено нову систему податків. У 750 році після повалення халіфа Марвана II стає зовсім незалежним правителем Аль-Андалуса. Водночас розпочав війни з королівством Астурія. З 753 війська мусульман зазнали низки поразок від короля Альфонсо I, втративши Кантабрію й область навколо міста Леон.

У відповідь 755 року Юсуф захопив Памлону, почавши кампанію проти повставших басків. Але в цей час почалося повстання в Сарагосі на чолі із Ас-Сумайлою. Тому валі вимушений повернути на південь, не подолавши басків. Водночас на південному узбережжі Піренеїв висадився Абд ар-Рахман ібн Муавія, який зайняв Малагу і Севілью. До нього приєдналися єменські підрозділи, а сирійські араби й бербери зберегли вірність Юсуфу.

Спочатку Юсуф намагався налагодити мирне співіснування з Абд-ар-Рахманом, але останній відмовився. У 756 році Юсуф втратив Севілью й Кордову. У травні того ж року у битві при Мусарах валі зазнав поразки, врятувавшись втечею. Прибувши до Толедо Юсуф став готувати нове військо. Потім зайняв Меріду, але спроба відвоювати Севілью виявилася невдалою й Юсуф знову повернувся до Толедо. Тут його було вбито вояками з оточення, які перейшли на бік Омейяда.

ДжерелаРедагувати

  • Ramón d'Abadal i Vinyals, Ramon; Sobrequés i Callicó, Jaume. El domini carolingi a Catalunya. Institut d'Estudis Catalans, 1986, p.27.
  • Collins, Roger (1989). The Arab Conquest of Spain 710—797. Oxford, UK / Cambridge, USA: Blackwell. p. 91. ISBN 0-631-19405-3.
  • Rafael Altamira, «Il califfato occidentale», in Storia del mondo medievale, vol. II, 1999, pp. 477—515
  • Wolf, Kenneth Baxter (2000). Conquerors and Chroniclers of Early Medieval Spain. Liverpool University Press, ISBN 0-85323-554-6, p. 156.
  • Mishal Fahm Al-Sulami: The West and Islam: Western Liberal Democracy Versus the System of Shura. Routledge, London 2004, ISBN 0-415-31634-0, S. 207.