Іван Юріїв (28 червня 1893, с. Козачівка — 23 лютого 1970, Торонто) — український військовий діяч та колабораціоніст. В роки Української революції став сотником Січових Стрільців Армії УНР, в подальшому членом УВО та мельниківської ОУН. Під час Другої світової війни був членом Зондеркоманди 10-а Айнзатцгрупи D, відповідальної за винищення єврейських громад на окупованих територіях України та РРФСР.

Іван Юріїв
Yuryiv.jpg
Народження 28 червня 1893
с. Козачівка, Галичина
Смерть 23 лютого 1970
Торонто
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність USS kokarda.svg УСС
Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Flag of Germany (1935–1945).svg Третій Рейх
Звання сотник
Командування командир штабу Осадного Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Друга світова війна

ЖиттєписРедагувати

Українська революціяРедагувати

Іван Юріїв народився 28 червня 1893 року у галицькому селі Козачівка Борщівського повіту Австро-Угорщини, де певно й закінчив середню школу[1]. Здобув середню фахово-торговельну та старшинську військову освіту[2]. Під початку Першої світової війни Юріїв у 1914 році долучився до Легіону українських січових стрільців. Брав участь у боях з російською армією, у 1916 він потрапив в полон й до початку 1917 був інтернованим в Ташкенті[1].

Після падіння царського самодержавства в Росії у 1917 році Іван Юріїв повернувся до Києва, де зголосився до Корпусу січових стрільців Євгена Коновальця. Він швидко піднявся у званні, ставши спершу сотником та командиром штабу Осадного корпусу, а в січні 1919 — комендантом Києва та його фортеці. Цьому посприяли як особиста мужність в боях, так і близьке знайомство з Коновальцем та його соратником Андрієм Мельником[3][2].

Міжвоєнний періодРедагувати

 
Юріїв, 1937 рік

У міжвоєнний період Іван Юріїв став членом УВО та ОУН, громадських організацій «Просвіта», «Рідна школа» та «Червона Калина»[4]. Працював у Центросоюзі, львівській міській владі, бухгалтером й співредактором газети Нова зоря. Одружився з Таїсією Виноградською, у вересні 1930 року народилась донька Тамара.

Відомо, що влітку 1937 року Юріїв з дружиною відвідав Мельника і його жінку у Львові[3]. Після німецько-радянського вторгнення в Польщу Іван Юріїв перебрався на територію, контрольовану німцями. За деякими даними, мешкав у Лодзі та Одерберзі. Як відомо, в цей час ОУН співпрацювала з німецьким Абвером з метою військової підготовки її членів для диверсійної боротьби з СРСР. Після розколу серед українських націоналістів, Юріїв долучився до мельниківців.

Друга світова війнаРедагувати

В травні 1940 він приєднався до Зондеркоманди 10-а Айнзатцгрупи D. В липні того ж року Юріїв та його дружина стали громадянами нацистської Німеччини, видаючи себе за фольксдойче, тобто етнічних німців. В офіційних документах Юріїв став зазначатися під германізованим ім'ям Йоганнес Юріїф (нім. Johannes Jurijiff). Добре володіння українською та російською мовами та досвід боротьби з радянськими військами під час громадянської війни підвищили його статус серед інших солдатів. Щодо німецької мови, то нею він володів не надто добре, принаймні спілкувався із сильним акцентом.

Після німецького вторгнення в Радянський Союз Іван Юріїв займав низку різноманітних посад, спершу був перекладачем й командиром тилових сил в Маріуполі, членом Vorkommando при прибутті в німецьку колонію Спейр в південній Україні, командував загоном на Кавказі. Він навіть отримав звання унтерштурмфюрера СС. Айнзатцгрупа D за проміжок часу між липнем 1941 та початком 1943 року вбила близько 130 тисяч євреїв, зокрема 10 000 в Маріуполі.

ЕміграціяРедагувати

На еміграції проживав у Торонто, Канада; де був членом Комітету відзначення 50-х роковин створення формації Січових Стрільців. Помер 1970 році, похований на цвинтарі «Проспект» в Торонто.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати