Вікіпедія

Нікулін Юрій Володимирович

радянський і російський клоун, актор, телеведучий
(Перенаправлено з Юрій Нікулін)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нікулін.

Ю́рій Володи́мирович Ніку́лін (рос. Никулин Юрий Владимирович; 18 грудня 1921(19211218), Демидов, Демидовський повіт, Смоленська губернія, РСФРР — 21 серпня 1997, Москва, Росія) — радянський та російський артист цирку, кіно. Народний артист СРСР (1973), Герой Соціалістичної Праці (1990). Учасник німецько-радянської війни. Здобув відомість завдяки циклу короткометражних фільмів Операція «И» та фільмам Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка». Один з провідних акторів радянського кінематографу.

Юрій Нікулін
рос. Ю́рий Влади́мирович Нику́лин Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженнірос. Нікулін Юрій Володимирович
Народився18 грудня 1921(1921-12-18)
Демидов, Демидовський повіт, Смоленська губернія, РСФРР
Помер21 серпня 1997(1997-08-21) (75 років)
Москва, Росія
  • серцева недостатність Редагувати інформацію у Вікіданих
    • ПохованняНоводівичий цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
    Громадянство Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
    Діяльністьклоун, артист цирку, кіноактор, військовослужбовець, режисер, телеведучий, гуморист, співак Редагувати інформацію у Вікіданих
    Роки діяльності1958—1997
    ПартіяКПРС Редагувати інформацію у Вікіданих
    У шлюбі зТетяна Нікулінаd Редагувати інформацію у Вікіданих
    ДітиМаксим Нікулін
    Звання
    Народний артист СРСР
    IMDbID 0631994
    Автограф
    Нагороди та премії
    Герой Соціалістичної Праці
    Орден «За заслуги перед Вітчизною»
    Орден Леніна Орден Леніна Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Трудового Червоного Прапора
    Орден «Знак Пошани» Медаль «За відвагу»
    Медаль «За трудову доблесть»
    Медаль «За трудову доблесть»
    Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
    Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
    Медаль «За оборону Ленінграда»
    Медаль «За оборону Ленінграда»
    		 Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
    Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
    Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
    Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
    Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
    Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
    Медаль «Ветеран праці»
    Медаль «Ветеран праці»
    Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
    Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
    Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
    Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
    CMNS: Юрій Нікулін у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Життєпис

    ред.

    Народився 18 грудня 1921 року в місті Демидов Смоленської губернії у театральній родині Володимира Андрійовича Нікуліна. Батько майбутнього актора та клоуна був актором пересувного театру революційного гумору[2].

    У 1925 році сім'я Нікуліних переїхала до Москви. Якийсь час навчався в школі № 349, яка вважалась зразковою. Її часто відвідували тогочасні радянські знаменитості. Через неуспішність та невідповідну поведінку Нікуліна було переведено до іншої школи. Поміж навчанням брав участь у драматичному гуртку[3].

    У 1939 році був призваний до лав Червоної армії, служив у 115-му зенітно-артилерійському полку. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях під Ленінградом, зазнав контузії, після чого продовжив службу у зенітному дивізіоні біля Колпіно. Періодично виконував роль розвідника. Демобілізувався у 1946 році у званні старшого сержанта. Нагороджений медалями: «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною» та «За відвагу».

    Після війни намагався вступити до Всесоюзного державного інституту кінематографії, однак не склав вступні іспити. Згодом розпочав навчання у студії клоунади при Московському цирку на Цвітному бульварі. Дебютував на арені 25 жовтня 1948 року, а з 1949 року став професійним клоуном.

    У 1949 році познайомився з Тетяною Покровською, з якою згодом одружився. З 1950 виступав у знаменитому клоунському дуеті з М. І. Шуйдіним. Завдяки роботі в цирку отримав можливість зніматися в кіно. Кінодебют відбувся у 1958 році у фільмі «Дівчина з гітарою». Популярними були його комічні і характерні ролі в кіно («Самогонники», «Пес Барбос і незвичайний крос», «Операція «И» та інші пригоди Шурика», «Кавказька полонянка», «До мене, Мухтаре», «Вони воювали за Батьківщину» та багато інших)[3].

    У 1981 році завершив кар'єру циркового артиста і перейшов на адміністративну роботу — став головним режисером цирку на Цвітному бульварі. З 1982 року обіймав посаду директора цього закладу[4].

    У 1993—1997 роках працював на телебаченні як ведучий гумористичної програми «Білий папуга». Останньою значною роллю в кіно у Юрія Нікуліна стала поява у фільмі «Опудало».

    Помер 21 серпня 1997 року в Москві внаслідок ускладнень після хвороби серця на 76-му році життя. Прощання з артистом відбулося 25 серпня 1997 року в Московському цирку на Цвітному бульварі. Похований на Новодівичому цвинтарі[2].

    Галерея

    ред.
    •  
      Юрій Нікулін у дитинстві. 1930-ті.
    •  
      Юрій Нікулін в шкільні роки, 1930-ті.
    •  
      Юрій Нікулін з однополчанами, 1943.
    •  
      Клоун Юрій Нікулін, 1960-ті.
    •  
      Актор Юрій Нікулін, 1977.
    •  
      Останнє прижиттєве фото, 1997.
     
    Поштова марка з зображенням Нікуліна

    Фільмографія

    ред.
    Рік Назва фільму (рос.) Роль Примітки
    1958 Дівчина з гітарою піротехнік
    1959 Непіддатливі Альберт Клячкін
    1960 Пес Барбос і незвичайний крос Бовдур
    1960 Мертві душі
    1961 Іван Рибаков
    1961 Людина нізвідки старшина міліції
    1961 Коли дерева були великими Кузьма Іорданов
    1961 Друг мій, Колька! Вася
    1961 Самогонники Бовдур
    1961 Приборкання норовливої керівник церковного хору хлопчиків
    1962 Молодо-зелено шофер Миколай
    1963 Без страху і докору клоун в цирку
    1963 Ділові люди крадій
    1963 Великий фітиль Петя-Петушок, злодій-домушник
    1965 До мене, Мухтаре! Глазичьов
    1965 Операція «И» та інші пригоди Шурика Бовдур
    1965 Дайте книгу скарг продавець
    1965 Фантазери
    1965 Маленький утікач Камео
    1966 Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика Бовдур
    1966 Андрій Рубльов Патрікей
    1968 Діамантова рука Семен Семенович Горбунков
    1968 Сім старих та одна дівчина Бовдур
    1968 Новенька
    1970 Денискині розповіді
    1971 Старики-розбійники М'ячиков
    1971 Телеграма Федір Федорович
    1971 12 стільців (фільм, 1971) двірник Тихон
    1972 Крапка, крапка, кома… папа Альоші
    1976 Пригоди Травки клоун Чічіморі
    1976 Вони воювали за Батьківщину Некрасов
    1976 Двадцять днів без війни Лопатін
    1976 Бобик в гостях у Барбоса Бобик — голос мультфільм
    1979 Тут... недалеко приїжджий
    1982 Не хочу бути дорослим Камео
    1983 Опудало Миколай Миколайович Бесольцев, дідусь Олени
    1991 Капітан Крокус і Таємниця маленьких змовників Вступне та заключне слово

    Нагороди і звання

    ред.

    Бібліографія

    ред.
    • Рудольф Славский, Юрий Никулин, Олег Попов. Искусство клоунады. — М.: Искусство, 1969. — 326 с. — 35 000 екз.
    • Смешное, серьёзное, печальное // «Искусство кино»: журнал. — 1972. — № 8.
    • Почти серьёзно // «Молодая гвардия»: журнал. — 1976. — № 4—9.
    • Почти серьёзно… — М.: Молодая гвардия, 1979. — 576 с. — 130 000 екз.
      • Почти серьёзно… — М.: Искусство, 1987. — 576 с. — 50 000 екз.
      • Почти серьёзно… — М.: Терра, 1994; 1995. — 576 с. — 50 000 екз. — ISBN 5-85255-603-3.
      • Почти серьёзно… — М.: Вагриус, 1998. — 576 с. — 10 000 екз. — (Серия «Мой 20 век»). — ISBN 5-7027-0732-X.
      • Почти серьёзно… — М.: Вагриус, 2006. — 608 с. — 3000 екз. — (Серия «Мой 20 век»). — ISBN 5-9697-0234-X.
      • Почти серьёзно. — М.: АСТ; Зебра Е; ВКТ, 2008. — 752 с. — 5000 екз. — (Серия «Актёрская книга»). — ISBN 978-5-17-055586-4; ISBN 978-5-94663-684-1; ISBN 978-5-226-00742-2.
    • «10 троллейбусов клоунов»: В 2 книгах. — Самара: Самарский Дом печати, 1993. — 288+320 с. — 50 000 екз. — ISBN 5-7350-0004-7; ISBN 5-7350-0008-X
    • Анекдоты от Никулина. — М.: Бином, 1997. — 414 с. — 100 000 экз. — ISBN 978-5-906339-65-2
      • Анекдоты от Никулина: Выпуск 1. — СПб.: Респекс, 2001. — 96 с., 10 000 екз. — ISBN 5-7345-0245-6.
      • Анекдоты от Никулина: Выпуск 1. — СПб.: Респекс, 2001. — 96 с., 10 000 екз. — ISBN 5-7345-0246-4.
    • 999+1001 анекдот от Никулина. — М.: Печатные Традиции, 2008. — 512 с. — 2000 екз. — ISBN 978-5-91561-001-8; ISBN 978-5-91561-025-4.

    Див. також

    ред.

    Примітки

    ред.
    1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ а б «Невже повний кретин на екрані — це я?» — так про себе думав Юрій Нікулін, який народився 100 років тому. Факти. 18 грудня 2021. Процитовано 23 червня 2025.
    3. ↑ а б Юрій Нікулін. Кіноафіша. Процитовано 23 червня 2025.
    4. ↑ Сьогодні народився Юрій Нікулін. Відомості. 18 грудня 2013. Процитовано 23 червня 2025.
    5. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

    Джерела

    ред.
    • Войтенко В. Нікулін Юрій Володимирович. Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021.
    • 10 років тому не стало Юрія Нікуліна. Gazeta.ua, 22 серпня 2007.
    • Мусский И. А. Сто великих отечественных фильмов. М.: Вече, 2006. 476 с.

    Посилання

    ред.
      Це незавершена стаття про радянського актора або акторку.
    Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нікулін_Юрій_Володимирович&oldid=45554778