Відкрити головне меню

Ю́рій Олексі́йович Гага́рін (9 березня 1934, Клушино, Гжатський район, Західна область[ru], СРСР — 27 березня 1968, поблизу села Новоселово[ru], Киржацький район[ru], Владимирська область, СРСР) — льотчик-космонавт СРСР, Герой Радянського Союзу, кавалер найвищих знаків відмінності низки держав, почесний громадянин багатьох міст Росії та світу.

Юрій Олексійович Гагарін
рос. Юрий Алексеевич Гагарин
Yuri Gagarin in 1963.jpg
На Центральній студії телебачення (1 червня 1963)
Дата народження 9 березня 1934(1934-03-09)
Місце народження присілок Клушино, Гжатський район, Смоленська область, Російська РФСР, СРСР СРСР
Дата смерті 27 березня 1968(1968-03-27) (34 роки)
Місце смерті біля Киржача, Володимирська область, Російська РФСР, СРСР СРСР
Країна: СРСР СРСР
Спеціальність: Льотчик-космонавт
Військове звання: CCCP air-force Rank polkovnik infobox.svg Полковник авіації
Місії: Першим здійснив політ до космосу
Час у космосі: 1 година 48 хвилин
Нагороди:

 

Герой Радянського Союзу

Нагороди інших країн

Герой ЧССР
Орден Клемента Готвальда
Орден Карла Маркса

Полковник ВПС СРСР (1963), військовий льочик 1-го класу[ru], заслужений майстер спорту СРСР (1961), член ЦК ВЛКСМ, депутат Верховної Ради СРСР 7-го та 8-го скликань.

12 квітня 1961 року Юрій Гагарін став першою людиною в світовій історії, що здійснила політ у космічний простір. Ракета-носій «Восток» із кораблем «Восток-1», на борту якої перебував Гагарін, була запущена з космодрому Байконур. Після 108 хвилин польоту Гагарін успішно приземлився в Саратовській області, неподалік від Енгельса. Починаючи з 12 квітня 1962 року, день польоту Гагаріна в космос був оголошений святом — Днем космонавтики.

Перший космічний політ викликав великий інтерес в усьому світі, а сам Юрій Гагарін перетворився на світову знаменитість. За запрошеннями зарубіжних урядів і громадських організацій він відвідав близько 30 країн. Багато в першого космонавта було поїздок і всередині Радянського Союзу. У наступні роки Гагарін проводив велику суспільно-політичну роботу, закінчив Військово-повітряну академію імені професора М. І. Жуковського[ru], працював у Центрі підготовки космонавтів і готувався до нового польоту в космос.

27 березня 1968 року Юрій Гагарін загинув в авіаційній катастрофі поблизу села Новоселово[ru] Киржацького району[ru] Владимирської області, виконуючи навчальний політ на літаку МіГ-15УТІ під керівництвом досвідченого інструктора В. С. Серьогіна[ru]. Причини й обставини авіакатастрофи залишаються не до кінця з'ясованими і до сьогодні.

У зв'язку із загибеллю Гагаріна в Радянському Союзі було оголошено загальнонаціональний траур (уперше в історії СРСР в пам'ять про людину, що не була главою держави). На честь першого космонавта Землі була перейменована низка населених пунктів (включно з його рідним містом — Гжатськом), названі вулиці та проспекти. У різних містах світу було встановлено безліч пам'ятників Гагаріну.

Зміст

БіографіяРедагувати

Ранні роки та освітаРедагувати

Народився 9 березня 1934 року у селі Клушино Гжатського району Смоленської області, недалеко від міста Гжатськ, яке нині перейменоване в Гагарін. Походження з селян: батько — Олексій Іванович Гагарін, тесляр; матір — Ганна Тимофіївна (дівоче прізвище Матвєєва), доярка.

Дитинство прожив в селі Клушино. 1 вересня 1941 року пішов у школу, але 12 жовтня село захопили німці і навчання перервалося. Майже два роки село було окуповане німцями. 9 квітня 1943 року село зайняла Червона армія і навчання в школі поновилося.

24 травня 1945 року сім'я Гагаріних переїхала в Гжатськ (нині Гагарін). У травні 1949 року Гагарін закінчив шостий клас Гжатської середньої школи і 30 вересня поступив в Люберецьке ремісниче училище № 10. Одночасно вступив у вечірню школу робочої молоді, сьомий клас якої закінчив в травні 1951 року, а в червні закінчив на відмінно училище за фахом формувальник-ливарник.

У серпні 1951 вступає до Саратовського індустріального технікуму і 25 жовтня 1954 року вперше прийшов до Саратовського аероклубу. 1955 року Юрій Гагарін досяг значних успіхів, закінчив на відмінно навчання і зробив перший самостійний політ на літаку Як-18. Всього в аероклубі Юрій Гагарін виконав 196 польотів і налітав 42 години і 23 хвилини.

27 жовтня 1955 року Гагарін призваний до армії і відправлений до Оренбурга в 1-ше військово-авіаційне училище льотчиків імені К. Є. Ворошилова. 25 жовтня 1957 закінчив училище. Протягом двох років служив в Луостарі (Мурманська область) в 769-му винищувальному авіаційному полку 122-ї вад ВПС Північного флоту.

У 1959 одружився з Валентиною Іванівною Горячевою.

9 грудня 1959 року Гагарін написав заяву з проханням зарахувати його в групу кандидатів у космонавти. Вже через тиждень його викликали до Москви для проходження всебічного медичного обстеження в Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі. На початку наступного року була ще одна спеціальна медкомісія, яка визнала старшого лейтенанта Гагаріна придатним для космічних польотів. 3 березня 1960 року наказом Головнокомандувача ВВС К. Вершиніна зарахований до групи кандидатів в космонавти, а з 11 березня почав тренування.

Політ у космосРедагувати

ПідготовкаРедагувати

 
Юрій Гагарін у скафандрі

Після чотиримісячного московського періоду підготовки, котрий розпочався в березні 1960 року, Центр підготовки космонавтів всім своїм особовим складом перебрався на постійне місце свого базування — у Звьоздний. Там до того часу вдалося створити початкові найпростіші умови для роботи. Поруч, біля станції Чкаловська, спорудили перше житло — квартири для розміщення сімей слухачів-космонавтів і частини сімей керівного складу Центру підготовки космонавтів[1].

Окрім Гагаріна, були ще претенденти на перший політ в космос, усього двадцять осіб (Група ВВС № 1). Кандидати набиралися серед льотчиків-випробовувачів за рішенням Корольова, котрий вважав, що такі льотчики вже мають досвід перевантажень, стресових ситуацій і перепадів тиску.[2] Відбір до першого загону космонавтів відбувався за медичними, психологічними і деякими іншими параметрами: вік 25-30 років, зріст не більше 170 см, маса не більше 70-72 кг,[3] здатність до висотної і стратосферної адаптації, швидкість реакції, фізична витривалість, психологічна врівноваженість.[4] Вимоги до росту виникли через відповідні обмеження на космічний корабель «Восток», котрі визначалися потужністю ракети-носія «Восток». Крім того, при відборі кандидатів враховувалася позитивна характеристика, членство в партії (Гагарін став кандидатом в члени КПРС 1959 року, а вступив до партії влітку 1960 року), політична активність, соціальне походження.[5] Вони не були найкращими пілотами країни, важливими були зріст, маса і здоров'я — Марк Галлай — людина, яка готувала їх до польоту, — одного разу сказав дуже точно: «У будь-якому авіаційному полку можна було набрати двадцять таких льотчиків…»[6].

З двадцяти претендентів відібрали тільки шістьох, Корольов поспішав, оскільки були дані, що 20 квітня 1961 року свою людину в космос відправлять американці. І тому старт планували призначити між 11 і 17 квітня 1961 року. Того, хто полетить в космос, визначили останньої миті на засіданні державної комісії, ними стали Гагарін і його дублер Герман Титов. Було підготовлено три повідомлення ТАРС про політ Гагаріна в космос. Перше — «Успішне», друге на випадок, якщо він впаде на території іншої країни або у Світовому океані — «Звернення до урядів інших країн», з проханням допомоги в пошуку, і третє — «Трагічне», якщо Гагарін не повернеться живим.

ПолітРедагувати

Старт корабля «Восток» відбувся 12 квітня 1961 року о 9:07 за московським часом з космодрому Байконур. Корабель вийшов на нерозраховану високу орбіту (з апогеєм 327 км замість розрахованого 230 км). У випадку відмови гальмівної установки сходження з неї могло тривати близько 10 діб, на що система життєзабезпечення корабля не була розрахована.

Виконавши один оберт навколо Землі о 10:25:34 на 108 хвилині, плановий політ завершився — увімкнулась гальмівна система. Через несправність клапана в паливній магістралі гальмівна установка відключилася на одну секунду раніше запланованого. Крім того, із запізненням на 10 хвилин від запланованого відбулося розділення спускного апарата і приладового відсіку. Через збій у системі гальмування спускний апарат з Гагаріним приземлився не в запланованому місці за 110 км від Сталінграду, а в Саратовській області, недалеко від Енгельса (село Сміловка). О 10:48 радар у місцевому військовому аеропорту виявив невідому ціль, це був спускний апарат, а трохи пізніше за 7 км до землі, відповідно до плану польоту, Гагарін катапультувався і цілей на радарі з'явилося дві.

Першими землянами, які зустріли космонавта після польоту, стали дружина лісника Ганна Акимівна Тахтарова і її шестирічна онучка Ріта. Незабаром до місця подій прибули військові з найближчої військової частини. Одна частина військових узяла спускний апарат під охорону, а інша повезла Гагаріна в розташування. Звідти Гагарін по телефону відрапортував командирові дивізії ППО: «Прошу передати головкому ВПС: завдання виконав, приземлився у визначеному районі, відчуваю себе добре, ударів і поломок немає. Гагарін».

Зустріч на ЗемліРедагувати

 
Новина про політ Гагаріна в газеті «Известия»

Тим часом з Енгельського аеропорту вилетів вертоліт Мі-4, аби знайти і підібрати Гагаріна. Першим виявили спускний апарат, але Гагаріна поряд не було, ситуацію прояснили місцеві жителі, вони сказали, що Гагарін виїхав на вантажівці в Енгельс. Вертоліт злетів і взяв курс на місто. Дорогою з нього побачили вантажівку, з якої махав руками Гагарін. Його підібрали і вертоліт полетів на базу в Енгельський аеропорт, подавши радіограму «Космонавта взято на борт, рухаюсь на аеродром».

В Енгельському аеропорту Гагаріна вже чекали, біля трапа вертольота було все керівництво бази, йому вручили вітальну телеграму радянського уряду. На «Побєді» Гагаріна повезли в диспетчерський пункт, а потім в штаб бази для зв'язку з Москвою.

До полудня на Енгельський аеродром з Байконура прибули два літаки Іл-18 і Ан-10, на якому були заступник ВПС генерал-лейтенант Агальцов і група журналістів. Протягом трьох годин, поки налагоджували зв'язок із Москвою, Гагарін давав інтерв'ю і фотографувався. З появою зв'язку особисто доповів Брежнєву і Хрущову про здійснення польоту. Після доповіді Гагарін сів на літак Іл-14 і полетів у Куйбишев. Задля уникнення галасу вирішили сісти десь подалі від міста. Але поки глушили двигун і монтували трап, зібралося багато людей, під'їхало місцеве партійне керівництво. Коли змонтували трап, першим вийшов з літака Гагарін і привітав присутніх. Гагаріна відвезли на обкомівську дачу на березі Волги. Там він прийняв душ і нормально поїв. Через три години після Гагаріна в Куйбишев прилетіли Корольов і ще кілька осіб з Держкомісії. О 21 годині вечора накрили святковий стіл і відзначили вдалий політ Гагаріна в космос. А вже о 23 всі спали, позначилася накопичена втома.

Світова популярністьРедагувати

Зустріч у МосквіРедагувати

Спочатку ніхто не планував грандіозної зустрічі Гагаріна в Москві. Усе вирішив в останню мить Микита Хрущов. За словами Сергія Хрущова:[7] «Він почав з того, що подзвонив міністрові оборони маршалові Малиновському і сказав: „Він у вас старший лейтенант. Треба його терміново підвищити у званні“. Малиновський сказав, досить неохоче, що дасть Гагаріну звання капітана. На що Микита Сергійович розсердився: „Якого капітана? Ви йому хоч майора дайте“. Малиновський довго не погоджувався, але Хрущов наполіг на своєму, і цього ж дня Гагарін став майором». Потім Хрущов подзвонив у Кремль і зажадав, щоб Гагаріну підготували гідну зустріч.

За Гагаріним прилетів Іл-18, а на підльоті до Москви до літака приєднався почесний ескорт винищувачів МіГів. Літак прилетів в аеропорт Внуково, там Гагаріна чекав грандіозний прийом. Величезний натовп народу, вся верхівка влади, журналісти і оператори. Літак підкотив до центральної будівлі аеропорту, спустили трап і першим по ньому зійшов Гагарін. Від літака до урядових трибун була простелена яскраво-червона килимова доріжка, нею пішов Юрій Гагарін (по дорозі у нього відстебнулася підтяжка на шкарпетці, і він сів і пристебнув її[7]), під звуки оркестру, який виконував радянський авіаційний марш «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью». Підійшовши до трибуни, Юрій Гагарін відрапортував Микиті Хрущову:

- Товариш Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів СРСР! Радий доповісти Вам, що завдання Центрального Комітету Комуністичної партії і Радянського уряду виконано[8].

Далі була поїздка у відкритій машині, Гагарін стояв на повний зріст і всіх вітав. Довкруги чулися вітання, багато хто махав плакатами. У пологових будинках пройшли стихійні акції, всіх немовлят назвали Юрами. Гагаріну Микита Хрущов вручив на Червоній площі Золоту Зірку «Герою Радянського Союзу» і нове звання «льотчик-космонавт СРСР». Після цього вони разом відвідали Мавзолей Леніна.[8] У самому Кремлі прийом був не дуже пишний, страв було мало, замість горілки були грузинські вина.[7]

Наступного дня організували прес-конференцію, на якій Гагаріну і конструкторам ставили питання зарубіжні журналісти. Конференція почалася з питання Гагаріну про те, чи не має він родичами нащадків роду князів Гагаріних, що нині живуть у США. На що Гагарін відповів:

«Серед своїх родичів ніяких князів і людей знатного роду не знаю і ніколи про них не чув»[8].

ЗагибельРедагувати

 
Обеліск на місці загибелі Юрія Гагаріна

Основна стаття: Загибель Юрія Гагаріна.

Після захисту дипломної роботи в академії Жуковського Ю. А. Гагарін почав льотну практику — тренувальні польоти на літаку МіГ-15УТИ (навчально-тренувальний винищувач з подвійним керуванням — «спарка»). У період з 13 по 22 березня він здійснив 18 польотів загальною тривалістю 7:00. Перед самостійними вильотами йому залишалися два останні контрольні польоти — з льотчиком-інструктором, командиром полку, Героєм Радянського Союзу Володимиром Серьогіним[9].

27 березня 1968 о 10:18 Гагарін і Серьогін злетіли з підмосковного аеродрому Чкаловський в Щьолково. На момент зльоту видимість була нормальною — нижня межа хмар була на висоті 900 м над землею. Виконання завдання в пілотажній зоні мало тривати не менше 20 хвилин, але вже через чотири хвилини (о 10:30) Гагарін повідомив на землю про закінчення завдання, запросив дозволу розвернутися і летіти на базу. Після цього зв'язок з літаком перервався.

Коли стало зрозуміло, що у літака вже мало закінчитися пальне, в зоні польотів почалися пошуки, які тривали понад 3 години. О 14:50 одному з вертольотів вдалося виявити уламки літака МіГ-15УТИ приблизно за 65 км від аеродрому, в районі села Новоселово, за 18 км від міста Киржача Володимирської області.[9] Вранці наступного дня на гілці знайшли клаптик льотної куртки Гагаріна з талонами на харчування. Згодом виявили гаманець з правами водія і фотографією Корольова.

Для розслідування катастрофи створили Державну комісію, але навіть після багатомісячної роботи сотень фахівців комісія не змогла однозначно пояснити причини трагедії. Як наслідок, звіт комісії засекретили і його деталі відомі тільки зі статей та інтерв'ю окремих її членів. Донині причини і обставини катастрофи нез'ясовані. Існує кілька суперечливих версій події.

Перед польотом в космос Гагарін склав прощальний лист — на випадок, якщо загине. Цей лист вручили дружині після його загибелі під Киржачем.

У СРСР був оголошений загальнонаціональний траур. Це був перший випадок в історії СРСР, коли день жалоби був оголошений в разі смерті людини, що не була на момент смерті чинним главою держави.

Урни з прахом Гагаріна і Серьогіна замуровані в Кремлівську стіну[10].

Офіційна версія

Створена для розслідування причин катастрофи Державна комісія складалася з трьох підкомісій:

  • з вивчення льотної підготовки екіпажу, перевірки організації та забезпечення польотів 27 березня (льотна підкомісія)
  • з вивчення та аналізу матеріальної частини літака УТІ МіГ-15 (інженерна підкомісія)
  • з оцінки стану льотчиків до і під час польоту, офіційного впізнання загиблих (медична підкомісія)

Окремо працювала комісія КДБ, з'ясовувала «по своїй лінії», чи не була катастрофа результатом змови, теракту або злого умислу.

Були зібрані 95 % уламків літака і обладнання. З тілами пілотів було складніше — їх розкидало від удару машини об землю, внаслідок якого утворилася воронка діаметром 6 м і глибиною 2,7 м. Впізнання обох льотчиків відбулося за окремими фрагментами тіл. Аналіз відбитків стрілок кабінних і наручних годинників Гагаріна показав, що катастрофа сталася о 10:31, тобто через 50-70 секунд після останнього радіообміну з Гагаріним[11][12].

Офіційні висновки комісії були такі: екіпаж через зміну повітряної обстановки зробив різкий маневр і зірвався в штопор. Намагаючись вивести машину в горизонтальний політ, пілоти зіткнулися з землею і загинули. Відмов або несправностей техніки не виявили. Хімічний аналіз останків і крові льотчиків сторонніх речовин не виявив[13].

Комісія КДБ виявила численні порушення наземного персоналу аеродрому[14].

До 50-річного ювілею польоту Гагаріна в космос були так само розсекречені висновки держкомісії про можливі причини його загибелі. Найімовірнішою причиною падіння літака, згідно з даними архіву президента РФ, є різкий маневр ухилення від кулі-зонда, або, що менш імовірно, для запобігання потрапляння у верхній край хмарності. Маневр призвів до потрапляння літака в закритичний режим польоту і падіння[15][16][17].

Особисте життяРедагувати

 
Космонавт Олексій Леонов і Валентина Гагаріна (2011)

Сім'яРедагувати

  • Дід — Тимофій Матвійович Матвєєв, робітник Путиловського заводу.
  • Батько — Олексій Іванович Гагарін (1902—1973) — тесля.
  • Мама — Анна Тімофіївна Матвєєва (1903—1984) — працювала на молочнотоварній фермі.
  • Брати — Валентин Олексійович Гагарін (народ. 1924) — працював теслею, і Борис (19361977) — працював на Гжатському радіоламповому заводі.
  • Сестра — Зоя Олексіївна Гагаріна (після одруження Бруєвич, народилась 1927) — працювала медсестрою в Гжатській лікарні[20][22].

НагородиРедагувати

ЗванняРедагувати

Радянський уряд також підвищив Ю. О. Гагаріна у званні від Старшого лейтенанта відразу до майора.

З 1966 року був почесним членом Міжнародної академії астронавтики.

ОрдениРедагувати

 
Гагарін на графіті на бетонному паркані. Харків, Харківська набережна (лівий берег). 2008

Леніна (СРСР), Георгія Дімітрова (Болгарія), Карла Маркса (НДР), Зірка I класу (Індонезія), Хрест Грюнвальда (Польща), Прапор I Ступеня з діамантами (Угорщина), «Намисто Нілу» (Єгипет), Велика стрічка Африканської Зірки (Ліберія), «За заслуги в галузі повітроплавання» (Бразилія), Перший кавалер ордену «Плайя-Хірон» (Куба).

 
Президент Бразилії Яні Квадрос нагороджує Гагаріна, 1961.

Медалі та дипломиРедагувати

Почесний громадянинРедагувати

Юрій Гагарін був вибраний почесним громадянином міст: Калуга, Новочеркаськ, Сумгаїт, Смоленськ, Вінниця, Севастополь, Саратов (СРСР); Софія, Перник, Пловдів (Болгарія), Афіни (Греція), Фамагуста, Лімасол (Кіпр); Сен-Дені (Франція), Тренч'янські Теплиці (Чехословаччина). Йому також були вручені золоті ключі від воріт міст Каїр і Александрія (Єгипет).

ПриміткиРедагувати

  1. Из Истории Подготовки Первых Космонавтов
  2. Космонавт Леонид КАДЕНЮК: «Мне запрещали вступать в контакт с НЛО». «Комсомольская правда» в Украине. 11.04.2009. Архів оригіналу за 12.04.2009. Процитовано 2011-03-15. 
  3. Константин Лантратов (№19 (773), 19.05.2008). Резюме для космонавта. Журнал Коммерсантъ Власть. Процитовано 2011-03-15. 
  4. Виталий Жихарев (№14 (1947), 07.04.10). Герои нашего времени. Архів оригіналу за 2011-09-18. Процитовано 2011-03-15. 
  5. В. В. Лебедев (20/04/2010). Астронавты и космонавты. Размышления о прочитанном. Советская Россия. Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2011-03-15. 
  6. Владимир Губарев (№ 10 (1063) от 7 марта 2001 г.). Гагарин. Просто суперзвезда. Аргументы и факты. Процитовано 2011-03-15. 
  7. а б в ВПС, інтерв'ю з Сергієм Хрущовим
  8. а б в Книга «Дорога в космос!»
  9. а б Александр Жуленко. Гагарин: от триумфа до гибели на сайте Энциклопедия «Космонавтика»
  10. Алексей Сергеевич Абрамов. У кремлевской стены. — Изд-во политической литературы, 1987.
  11. Каманин Н. П. 11 апреля, 11 декабря, 3 апреля // Скрытый космос. Книга третья. 1967–1968 гг. — М. : Новости космонавтики, 1999. — 352 с. — ISBN 5-93345-001-4.
  12. Александр Емельяненков, Валентин Дудин. (30 марта 2004). Последняя минута Юрия Гагарина. Гибель первого космонавта планеты расследовали «в заданном направлении». «Російська газета» № 3441. Процитовано ???. 
  13. С. М. Белоцерковский, А. А. Леонов. Последний полёт Наука и жизнь № 5, 1987
  14. Гагарина сгубили российское разгильдяйство и безалаберность. Комсомольская правда. 26 марта 2003. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано ???. 
  15. Рассекречены данные о гибели Гагарина
  16. К юбилею полёта Гагарина в космос рассекретили выводы госкомиссии о причинах его гибели
  17. Рассекречены данные о возможной причине падения самолёта Гагарина
  18. Жена Юрия Гагарина до сих пор тоскует по мужу
  19. История любви Гагарина
  20. а б Юрий Гагарин — первый космонавт планеты Земля
  21. Гагарина Галина Юрьевна. Российский экономический университет имени Г. В. Плеханова. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2011-07-16. 
  22. Незабываемая встреча с Гагариным

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати