Юницький Анатоль

актор

Юницький Анатоль, Юницький Анатолій Іванович (31 березня 1912, Ніжин — † 12 травня 1976, Луцьк)  — актор, характерний комік, народний артист УРСР.

Юницький Анатолій Іванович
Народився 31 березня 1912(1912-03-31)
Ніжин
Помер 12 травня 1976(1976-05-12) (64 роки)
Луцьк
Діяльність актор
Нагороди та премії
Народний артист УРСР

ЖиттєписРедагувати

Після закінчення Ніжинської семирічної трудової школі 1927 року Юницький А. І. вступив до Ніжинського агротехнікуму на механічний відділ. Після його закінчення 1930 року почав працювати формувальником-ливарником на механічному заводі в м. Сальськ Ростовської обл. На заводі почав брати активну участь у художній самодіяльності. Згодом Юницький був зарахований учнем студії українського музично-драматичного театру «Червоний Жовтень» Ростовського тресту театрів.

1934 року Червоний Жовтень з'єднали з Краєвим театром ім.  Г. І. Петровського.

Наприкінці 1935 його було розформовано, і актору запропонували роботу у Харківському робітничо-селянському театрі з базою у м.Лубни. Пізніше театр перейменували в робітничо-колгоспний театр ім. Саксаганського з базою в м. Полтаві. У цьому театрі Анатолій Іванович працював до 17 серпня 1941, після чого актор з театром Полтавської області був евакуйований на роботу в Саратовську область у м. Балаково.

У травні 1944 за постановою Уряду театр був відкликаний в Україну у м. Миргород.

У березні 1945 Миргородський пересувний театр було переведено до м.Луцька і об'єднано з Волинським обласним драматичним театром. Серед переведених був і Юницький А. І.

 
Меморіальна дошка Юницькому Анатолію в Луцьку

Помер актор на 64 році життя в Луцьку.

ДосягненняРедагувати

  • 28 березня 1957 за високі творчі досягнення актору Юницькому А. І. було присвоєно почесне звання заслуженого артиста Української РСР.
  • 27 жовтня 1967 Юницького А. І. нагородили орденом «Знак пошани».
  • У 1968 йому було присвоєно звання народного артиста УРСР.

Творчий доробокРедагувати

Головні ролі: Шельменко («Шельменко-денщик», Ґ. Квітки-Основ'яненка), Микола («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Хлестаков («Ревізор» М. Гоголя), Фіґаро («Весілля Фіґаро» П.-О. Бомарше), Довгоносик («В степах України» О. Корнійчука), Вітровий («Калиновий гай» Корнійчука) та ін.

ЛітератураРедагувати