Юліус Куперьянов

естонський військовик

Юліус Куперьянов (ест. Julius Kuperjanov, 11 жовтня 1894, село Лахово, Псковська губернія — 2 лютого 1919, Тарту) — офіцер Російської імператорської армії, естонський військовий діяч, лейтенант, голова великого партизанського формування, що воював проти Червоної армії під час інтервенції Росії в Естонію.

Юліус Куперьянов
 Поручик
поручик
Загальна інформація
Народження 29 вересня (11 жовтня) 1894(1894-10-11)
деревня Лахово, Духновська волость, Новоржевський повіт, Псковська губернія, Російська імперія
Смерть 2 лютого 1919(1919-02-02) (24 роки)
Тарту, Естонія
Поховання цвинтар Рааді
Громадянство  Естонія
Військова служба
Роки служби 19151919
Рід військ піхота
Війни / битви Перша світова війна
Війна за незалежність Естонії
Орден Святого Володимира Орден Святої Анни Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом орден Святої Анни II ступеня з мечами орден Святого Станіслава II ступеня з мечами орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом орден Святого Станіслава III ступеня з мечами та бантом орден Святої Анни IV ступеня Cross of St. George with laurel branch Хрест Свободи Георгіївський хрест орден Святого Станіслава
CMNS: Юліус Куперьянов у Вікісховищі

Юність ред.

Народився у селі Лахово Псковської губернії, куди переселився дід Куперьянова через протиріччя з Ряпінським мизником-німцем. Батько Куперьянова успадкував маленький хутір, на якому 11 жовтня 1894 з'явився на світ Юліус. 26 грудня того ж року він був охрещений у лютеранській церкві святого Якова у Пскові. У 1904 сім'я Куперьянова переїхала до Юріївського повіту Ліфляндської губернії.

Освіта ред.

Куперьянов закінчив парафіяльну школу в селі Сипе .

У роки Першої світової війни ред.

 
Командир Ю. Куперьянов
 
Нарукавна нашивка куперьянівців
 
Надгробний пам'ятник на могилі Ю. Куперьянова на цвинтарі Рааді в Тарту

У лютому 1915 мобілізований до Російської імператорської армії. Підготовку отримав у 177-му піхотному запасному батальйоні у Новгороді. Після закінчення курсу 4-ї Петроградської школи прапорщиків наказом головнокомандувача 6-ї армією від 15 серпня 1915 був зведений у прапорщики армійської піхоти і направлений до 7-ї запасної маршової бригади в Більськ-Підляський, звідки отримав призначення на фронт до 5-го гренадерського київського полку, під Барановичами. У полку отримав призначення командира команди розвідників, де показав себе хоробрим офіцером. У квітні 1916 року захворів на малярію, для лікування був евакуйований до московського евакуаційного шпиталю № 2.

5 листопада 1916 Найвищим наказом зведений в поручики (зі старшинством з 9 травня 1916). 19 липня 1917 під час чергової вилазки був тяжко поранений у ногу і був евакуйований до Москви. Виписавшись після лікування зі шпиталю попрямував до Естонії, де став заступником командира запасного батальйону Естонської національної дивізії.

У боротьбі за незалежність Естонії ред.

Під час німецької окупації Естонії 1918 року керував підпіллям. Організовував загони Тартуської самооборони (Омакайтсе). У грудні 1918 поручик Куперьянов отримав дозвіл від командира 2-ї піхотної дивізії на формування партизанського загону. Думка про створення партизанського загону виникла у зв'язку із загальним безладдям, що панував у останні дні грудня 1918 року на Південному фронті естонських військ.

Після захоплення Червоною армією Тарту Куперьянов зі своїми людьми відійшов у район Пилтсамаа, де неподалік Пуурманні закінчив формування Тартуського партизанського батальйону. Замість офіційного найменування частину звали на ім'я його командира — Куперьянівським.

14 січня 1919 батальйон взяв безпосередню участь у визволенні Тарту.

31 січня 1919 Куперьянов був смертельно поранений в бою за мызу Паю[en] під Валгою. Помер у Тартуському шпиталі (Вулиця Валлікрааві, 10) 2 лютого 1919. Був похований у день смерті на цвинтарі Рааді в Тарту. Нагороджений посмертно Хрестом Свободи першого розряду другого ступеня за військові заслуги; другого розряду другого і третього ступенів — за хоробрість.

Символом куперьянівців був череп зі схрещеними кістками, який вони запозичили у батальйонів смерті Російської армії часу Тимчасового уряду. Ця ж символіка була поширена в Збройних силах Півдня Росії (в «ударних» («корнілівських») військових частинах), а також у різних німецьких фрайкорах, що боролися в цей час проти революційного руху в Німеччині та Балтиці.

Нагороди ред.

  • Георгіївський хрест 4-го ступеня (з лавровою гілкою)
  • Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та бантом
  • Орден Святої Анни 2-го ступеня з мечами
  • Орден Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами
  • Орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами та бантом
  • Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та бантом
  • Хрест Свободи І класу 2-го ступеня
  • Хрест Свободи ІІ класу 2-го ступеня
  • Хрест Свободи ІІ класу 3-го ступеня

Увічнення пам'яті ред.

  • Наказом Головнокомандувача Йохана Лайдонера від 3 лютого 1919 Тартуський партизанський батальйон перейменували на честь загиблого командира на Куперьянівський партизанський батальйон. Ця військова частина чудово зарекомендувала себе у боях Визвольної війни. 9 березня 1992 цю легендарну частину Естонської армії відновили під назвою Куперьянівський окремий піхотний батальйон.
  • Увійшов до складеного за результатами письмового та онлайн-голосування списку 100 великих діячів Естонії XX століття (1999)[1].

Література ред.

Примітки ред.

  1. Sajandi sada Eesti suurkuju / Koostanud Tiit Kändler. — Tallinn: Eesti Entsüklopeediakirjastus, 2002. — 216 lk. ISBN 998570102X.

Посилання ред.

  • Сайт пам'яті Куперьянова
  • Біографія Юліуса Куперьянова на сайті «Віче»
  • Partisanide pataljoni ülem leitnant Julius Kuperjanov (ест.). hot. Архів оригіналу за 18 грудня 2008. Процитовано 24 січня 2014. 
  • Pärn Ü. (2002). Julius Kuperjanov (ест.). Kultuur ja Elu. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 24 січня 2014.