Вікіпедія

Юзеф Саре

Юзеф Саре (Józef Sare, також Saare, Sarre; 1 жовтня 1850 Хоровиці — 23 березня 1929 Краків) — польський архітектор, віце-президент Кракова, посол до Галицького сейму.

Юзеф Саре
Народження 1 жовтня 1850(1850-10-01)
Хоровіце
Смерть 23 березня 1929(1929-03-23) (78 років)
Країна
(підданство)		  Республіка Польща
Діяльність архітектор, політик
Праця в містах Львів, Краків
Нагороди
Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа
Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
CMNS: Юзеф Саре у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився 1 жовтня 1850 року в єврейській родині в селі Хоровиці Малопольського воєводства. Низка джерел подає неправильну дату народження — 20 листопада.[1] Син краківського будівничого Саломона Саре і Даніелі з Кляйнбергерів. У Кракові закінчив середню школу. 1863 року у свого дядька Шимона Саре в селі Пшегіня Духовна працював при виготовленні амуніції для учасників січневого повстання. Через це мав проблеми з австрійською владою. Ув'язнення в Куфштайні вдалось уникнути завдяки заступництву дядька.[2]

Вищу освіту здобував спочатку у краківському Інституті технічному (1861—1867), а згодом у Відні. 1868 року вступив на Службу державного будівництва як будівельний практикант. Згодом призначений у будівельний відділ Намісництва. Працював при будівництві Західногалицької залізниці, спорудженні мосту на Віслоці. 1880 року переїхав до Кракова. Там працював при делегатурі колишнього Намісництва, а згодом очолив її. Протягом 1902—1914 років чотири рази обирався членом міської ради від курії інтелігенції. 28 червня 1905 року обраний віце-президентом Кракова. Переобраний у 1908, 1911, 1914 роках (останній раз — одноголосно). Загалом обіймав посаду віце-президента без перерви 24 роки до самої смерті. 1907 року від Краківської торгово-промислової палати обраний послом до Галицького крайового сейму у Львові. Згодом обирався ще тричі і пробув послом до 1914 року. Належав до п'яти сеймових комісій.

Член Краківського технічного товариства. Три роки очолював його, іменований почесним членом.[3] Від 1878 року належав також до львівського Політехнічного товариства[4], 1880 року входив до його правління, де виконував функцію заступника секретаря[5], а 1929 року іменований почесним членом. Був президентом наглядової ради Краківської трамвайної спілки, а також Житлової спілки. 1914 року входив до Чільного народного комітету, брав участь у творенні Легіонів польських. 1917 року у чині радника двору залишив державну службу. Того ж року відзначений Командорським хрестом цісаря Франца-Йосифа. 1926 року — Кавалерським хрестом Ордену Відродження Польщі.[6] Російський уряд нагородив Саре Орденом Святого Станіслава II класу.

Ще як практикант служби державного будівництва працював при спорудженні мосту на ріці Віслока і при будівництві Західногалицької залізниці. Пізніше у намісництві був задіяний при будівництві гімназії в Тарнові і в'язниці у Львові на вул. Галицькій (тепер вул. Князя Романа). Працюючи у Сеймі, опікувався зокрема спорудженням психіатричного закладу в Кобежині. Автор проектів низки споруд у Кракові. Це зокрема споруда Collegium Medicum при вулиці Гжегужецькій, 16 (1893—1896); гімназія ім. Яна Собеського на вулиці Собеського, 9 (1896—1898); гімназія Новодворського, колишня св. Анни (1899); психіатрична клініка на вулиці Коперника, 48[джерело?]; Collegium Agronomicum при алеї Міцкевича, 21 (1908–1911).[7] Щодо авторства проектів двох гімназій існує однак альтернативна позиція Габріеля Невядомського, який стверджує, що Саре лише виконав проект на базі ескізів із Відня, а також керував їх будівництвом.[8] Саре справді спорудив багато об'єктів у Кракові за проектами інших архітекторів. Зокрема за проектом Станіслава Цехановського — школа реальна на вул. Сверчевського, 12 (1893—1895); хірургічна клініка на вулиці Коперника, 40 (1896–1898) і офтальмологічна за тією ж адресою (1897—1899). За проектом Ігнаци Венцля — клініка внутрішніх хвороб на вулиці Коперника, 15 (1897—1900). За проектом Альфреда Броневського — дім Староства на вулиці Баштовій, 22 (1898—1900).[7] Брав участь у роботах зі створення Великого Кракова — реалізував приєднання Подгужа і сусідніх гмін. Причетний до розбудови водогону, створення Вольського парку, краківської електростанції, санітарних закладів, закладів очистки міста, газового заводу.

Член журі низки архітектурних конкурсів. Зокрема проектів будинку Торговельно-промислової палати у Львові (1907)[9], генплану «Великого Кракова» (1910)[10], готелю «Брістоль» у Кракові (1912)[11], споруд архітектурної виставки 1912 року у Кракові[12], будівлі Гірничої академії у Кракові (1913)[13], проектів регуляції вулиці Вольської у Кракові (1914)[14], будівель дирекції пошти і Поштової ощадної каси у Кракові (1922)[15], будинку Каси хворих у Кракові (1925).[16] Входив до складу комісії, яка до 1905 року опікувалась будівництвом дому Лікарського товариства на вул. Радзивілловській, 4 у Кракові.[17] А також комісії, яка наглядала у 1905—1905 роках за будівництвом дому Технічного товариства на вулиці Страшевського, 28 у Кракові.[18] Заступник голови Ощадної каси Кракова.[19] Заслугою Саре стало придбання гміною Кракова вугільних копалень у Явожно, каменоломень у Берестовці та Менкині.

Займався справами міста навіть в останні дні, будучи тяжко хворим. Помер у Кракові 23 березня 1929 року. Похований на єврейському цвинтарі на вулиці Мьодовій. Похорон супроводжувала багатотисячна процесія. Того ж року магістрат створив фонд ім. Юзефа Саре, розміром 50 тис. зл. Відсотки з якого були призначені на щорічні стипендії для студентів-медиків і техніків — одного римо-католика і одного юдея.[20] Іменем Саре названо вулицю, бічну від вулиці св. Гертруди у дільниці Старе місто у Кракові. У Краківському національному музеї зберігається олійний портрет Юзефа Саре, авторства Яцека Мальчевського.

Примітки ред.

  1. ↑ Вперше цю дату подано у львівському журналі Czasopismo Techniczne. За ним повторює словник Станіслава Лози також стаття в Австрійському біографічному словнику.
  2. ↑ Stadtmüller K. Bl. p. Inż. Józef Sare // Czasopismo Techniczne. — 1929. — № 9. — S. 129.
  3. ↑ Jubileusz wiceprezydenta Sarego // Czas. — 2 lipca 1925. — № 149.
  4. ↑ Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877—1902. Pamiętnik jubileuszowy / pod red. E. Grzębskiego. — Lwów, 1902. — S. 94.
  5. ↑ Towarzystwo Politechniczne… — S. 76.
  6. ↑ Co dzień niesie // Gazeta Lwowska. — 6 maja 1926. — № 101. — S. 2.
  7. ↑ а б Purchla J. Jak powstał nowoczesny Kraków. — Wyd. drugie, przejrzane i uzupełnione. — Kraków: Wydawnictwo literackie, 1990. — S. 47, 129. — ISBN 83-08-02087-9.
  8. ↑ Purchla J. Jak powstał… — S. 48.
  9. ↑ Budowa gmachu Izby handlowej i przemysłowej // Gazeta Lwowska. — 19 lutego 1907. — № 40. — S. 4; Budowa gmachu Izby handlowej i przemysłowej // Nowa Reforma. — 18 lutego 1907. — № 80. — S. 3.
  10. ↑ Konkursy // Architekt. — 1910. — № 4. — S. 69; Program i warunki konkursu na plan regulacyi Wielkiego Krakowa // Architekt. — 1910. — № 6—7—8. — S. 90; Sąd konkursowy na plan Wielkiego Krakowa // Nowa Reforma. — 8 kwietnia 1910. — № 157. — S. 3.
  11. ↑ Palace-Hotel-Bristol w Krakowie // Architekt. — 1912. — № 5. — S. 59.
  12. ↑ Katalog wystawy architektury i wnętrz w otoczeniu ogrodowem pod parkiem dra Jordana w Krakowie: czerwiec-październik 1912 r. — Kraków: Drukarnia Uniwersytetu Jagiell., 1912. — S. 23.
  13. ↑ Protokół sądu konkursowego nad projektami gmachu Akademii Górniczej w Krakowie // Architekt. — 1913. — № 11. — S. 153.
  14. ↑ Konkurs na regulację wylotu ulicy Wolskiej i zużytkowanie błoń miejskich i okolicy w Krakowie // Architekt. — 1913. — № 11. — S. 163; Program i warunki konkursu // Architekt. — 1914. — № 6—7. — S. 92.
  15. ↑ Rozstrzygnięcie konkursu na budowę gmachów pocztowych Krakowie // Nowa Reforma. — 27 stycznia 1922. — № 22. — S. 2.
  16. ↑ Konkurs na budowę gmachu Kasy Chorych w Krakowie [оголошення в кінці часопису] // Rzeczy Piękne. — 1925. — № 1.
  17. ↑ Nowak J. Dom Towarzystwa Lekarskiego w Krakowie // Architekt. — 1905. — № 4. — S. 49, 55.
  18. ↑ Ostap. Dom Towarzystwa technicznego w Krakowie // Architekt. — 1907. — № 1. — S. 16.
  19. ↑ Księga pamiątkowa kas oszczędności w Małopolsce. — Nakładem Związku Polskich Kas Oszczędności we Lwowie, 1927. — S. 50.
  20. ↑ Kronika // Czas. — 29 czerwca 1929. — № 146; Dziennik Rozporządzeń dla Stoł. Król. Miasta Krakowa. — 31 maja 1929. — № 5. — S. 225; Dziennik Rozporządzeń dla Stoł. Król. Miasta Krakowa. — 30 czerwca 1929. — № 6. — S. 279.

Джерела ред.

  • Bieńkowski W. Sare Józef // Österreichisches Biographisches Lexikon. — 1988. — Т. 9. — S. 423—424. — ISBN 3-7001-1483-4.
  • Bł. p. Inż. Józef Sare // Nowy Dziennik. — 25 marca 1929. — № 83. — S. 4.
  • Bł. p. Inż. Józef Sare 1850—1929 // Rzeczy Piękne. — 1929. — № 3. — S. 88.
  • Hołd zasłudze błp. wiceprezydenta Sarego // Nowy Dziennik. — 28 marca 1929. — № 86. — S. 11.
  • Jubileusz wiceprezydenta Sarego // Czas. — 2 lipca 1925. — № 149.
  • Łoza S. Sarre Józef // Słownik architektów i budowniczych polaków oraz cudzoziemców w Polsce pracujących. — Warszawa: Wydawnictwo im. Mianowskiego, Instytutu popierania nauki, 1931. — S. 297—298.
  • Przemówienie Prezydenta miasta Senatora Inz. Karola Rollego // Dziennik Rozporządzeń dla Stoł. Król. Miasta Krakowa. — 31 marca 1929. — № 3. — S. 110—111.
  • Przeorski T. Bł. p. Inż. Józef Sare // Dziennik Rozporządzeń dla Stoł. Król. Miasta Krakowa. — 31 marca 1929. — № 3. — S. 57—59.
  • Róg R. Sare (Saare, Sarre) Józef // Polski Słownik Biograficzny. — T. XXXV, 1994. — S. 189—193.
  • Stadtmüller K. Bł. p. Inż. Józef Sare // Czasopismo Techniczne. — 1929. — № 9. — S. 129—130.
  • Sare Józef // Mała encyklopedia Krakowa. — Wyd. trzecie. — Kraków: Wanda, 1999. — S. 469. — ISBN 83-87023-08-6.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юзеф_Саре&oldid=41310640