Вікіпедія

Юдейське право

Юдейське (єврейське) право (Іврит משפט עברי) – релігійно-правова система, що регулює суспільні відносини всередині єврейської громади, що сповідує юдаїзм.

Загальна характеристика юдейського права і юдаїзму ред.

Походження юдейського права пов'язане з формуванням юдаїзму як релігії, яка є основою для формування даної релігійно-правової системи.

Юдаїзм — одна із давніх релігій, що збереглася до наших днів. Словом юдаїзм називають релігію, поширену серед євреїв. Це слово походить від назви стародавнього племені Юди. Прихильники юдаїзму проживають на всіх континентах Землі. Юдаїзм розповсюджений переважно серед євреїв, але відомі факти поширення юдаїзму і серед неєврейського населення. Наприклад, у Стародавньому Римі, Хазарській державі VIII ст., в сучасній Ефіопії та ін[1].

Спроби періодизації історії юдаїзму робились неодноразово. Наприклад, на думку Д.Ріда весь шлях розвитку цієї релігії можна поділити на п'ять етапів:

  1. Епоха левітів, служителів релігійних культів у стародавніх євреїв. Її пов'язують із закінченням складання Мойсеєвого закону – законодавчої основи юдейського права.
  2. Епоха фарисеїв, представників суспільно-релігійної течії в Юдеї. Фарисеї виражали інтереси переважно представників середніх верств населення та прагнули тлумачити юдейське право з урахуванням нових соціально-економічних умов єврейського суспільства.
  3. Епоха талмудистів. Цей період відрізнявся суворістю в дотримані правил і норм, що містить Талмуд. В цей час особлива увага приділялась положенням, що перешкоджали асиміляції євреїв-єдиновірців з народами тих держав, на території яких вони проживали.
  4. Проміжний етап емансипації євреїв.
  5. Епоха сіонізму[1].

Основні риси єврейського права ред.

Єврейське право є однією з найстаріших систем світу, йому понад три тисячі років. Юдейське право характеризується низкою рис, що визначають його самобутність і відрізняють від інших релігійних систем[2].

  • Єврейське право є складовою частиною юдаїзму. Це співвідношення обумовлено декількома чинниками: спільність походження, а також збіг джерел права і джерел релігії; єдність релігійних і правових вимагає суворого дотримання не тільки релігійних настанов та приписів, а також і юридичних законів; право і релігія об'єднанні спільними правозастосовними органами – ті органи, які розглядали релігійні спори, також розглядають і правові.
  • Ця правова система має мононаціональний характер. Це означає, що юдейське право поширюється лише на євреїв, в той час як багато інших релігійних систем є мультинаціональними і поширюють свою дію на осіб не залежно від їхньої приналежності до тієї чи іншої національності (наприклад, мусульманське право діє на осіб, що сповідують іслам незалежно від їхньої національності).
  • Юдейське право розвивалося і формувалося в складних історичних умовах, зокрема протягом тривалого часу євреї взагалі не мали власної держави. Протягом багатьох років євреї жили на території чужих держав, іноді навіть ворожих, де їх оточувала зовсім інша, не притаманна їм культура. В таких умовах вони змогли не лише зберегти, але й розвинути своє право. Цьому сприяли судові й адміністративні автономії єврейських громад. Саме завдяки судовим рішенням, які виносилися на підставі традиційних джерел юдейського права, євреям вдалося не втратити своє національне право.
  • Заборонні і зобов'язальні норми є переважною частиною юдейського права. Таким чином, в юдейському праві імперативні норми переважають над диспозитивними. Деякі ізраїльські вчені навіть характеризують юдейське право як сукупність «всеохопних обов'язків, що регулюють всі аспекти єврейського життя».

Джерела юдейського права ред.

Виникнувши, юдейське право протягом значного часу існувало в усній, неписьмовій формі. Це перше джерело отримало назву каббала. Заборона фіксування правил поведінки в письмовій формі була обумовлена тим, щоб постулати юдейської віри не стали надбанням інших народів. З часом, побоюючись, що певні норми можуть бути втрачені або змінені, все-таки було дозволено письмове закріплення юдейського права. З того часу основними джерелами стають:

  • Старий Заповіт - частина Біблії, що складається з книг, написаних до пришестя Христа. Новий заповіт (написаний відповідно після пришестя Христа) юдаїзмом не визнається.
  • Тора є своєрідною конституцією єврейського народу. Особливістю цього джерела є те, що заповіді юдаїзму викладені в ньому в віршованій формі. Тора складається з 5 книг, які розповідають про створення світу і людства, про вихід юдеїв з Єгипту, про вирізнення з юдейського суспільства привілейованого коліна Левітів, про літочислення єврейського народу та спроба систематизувати все вищевикладене в попередніх чотирьох книгах відповідно.
  • Талмуд являє собою багатотомний збірник єврейських релігійних, правових та етичних норм. Після Біблії є другою найважливішою священною книгою для єврейського народу[3].

Також джерелом юдейського права є звичай. Саме він регулював суспільні відносини ще до появи Святого Письма. Після створення Тори, частину звичаїв було узгоджено з релігійними нормами та узаконено, іншу - скасовано або змінено. Ще одним джерелом цієї релігійно-правової системи є так зване законодавство. Але не в класичному розумінні як нормативно-правовий акт виданий уповноваженою особою, а певні постанови та укази, прийняті авторитетними релігійними діячами. Саме наявність цього джерела відрізняє юдейське право від інших релігійних систем. Важливу роль у формуванні та застосуванні права відіграло таке джерело, як рішення єврейських судів. Справа в тому, протягом тривалого часу мала місце судова автономія європейських громад. Судді вирішували різноманітні суперечки, спираючись на всі джерела юдейського права. Поступово склався принцип, який дозволяв суддям приймати рішення, яке б відрізнялось від того, що було передбачено в інших джерелах права, якщо це могло порушувати справедливість. Особливу роль також відігравали й збірки судових рішень, які були вагомою частиною юридичної літератури[2].

Співвідношення юдейського права і права Ізраїлю ред.

Правова система Ізраїлю має змішаний характер. Їй притаманні риси романо-германської правової сім'ї, загального, юдейського, мусульманського і канонічного права. Це пояснюється тим, що єврейський народ протягом тисячоліть знаходився під різними державами, внаслідок чого відбувався синтез правових систем. Протягом 1517-1917 рр. ця територія була провінцією Туреччини, тому там діяло право Османської імперії і мусульманське право створене за французьким зразком. В період 1918-1947 рр. єврейський народ знаходився під владою Великої Британії, внаслідок чого спостерігається експансія загального права і права справедливості. Особливою рисою ізраїльського права є відсутність конституції як єдиного політико-правового акта, який має вищу юридичну силу. В Ізраїлі його замінюють Основні закони, яких вже прийнято понад 10. Їх особливістю є те, що вони не можуть бути змінені або припинені постановами про надзвичайний стан. Також вони містять, так звані "укріпленні" статті, які змінюються не простою, а кваліфікованою більшістю голосів у парламенті[4].[5].

На сьогодні деякі науковці розглядають юдейське право як одну з підсистем ізраїльського права. Також в ньому вирізняють ще декілька підсистем: мусульманське право, що діє всередині арабської громади Ізраїлю, та сучасне ізраїльське право, джерелами якого є закон, судовий прецедент, підзаконний акт, правовий звичай. Наприклад судовий прецедент - це спадщина Великої Британії, хоча в сучасному світі суди Ізраїлю орієнтуються більше на американську практику. Звичаї ж застосовуються лишу у випадку наявності прямої вказівки закону чи постійної практики його застосування саме стосовно цих суспільних відносин. Багато з них є досить поширеними в Ізраїлі і захищаються судовою системою.

Що стосується юдейського права, то воно застосовується лише щодо питань, пов'язаних з особистим статусом єврея, або шлюбних відносин. Проте воно активно впливає на право Ізраїлю, що знаходить своє підтвердження у закріпленні певних норм юдейського права на державному рівні. Зокрема принципи єврейського права сьогодні втілені не лише в шлюбно-сімейному, а й у трудовому, кримінальному і цивільному законодавстві[5].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Элон М. Еврейское право: Пер. с иврита / Под общ. ред. И. Ю. Козлихина. — СПб.: Юридический центр пресс, 2002.
  2. ↑ а б Порівняльне правознавство: Підручник для студентів П 41 юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. — X. : Право, 2003. — 274 с.
  3. ↑ Марченко М. Н. Курс сравнительного правоведения.
  4. ↑ Держава Ізраїль // Країни світу: Короткий політико-економічний довідник. М., 1993.
  5. ↑ а б Сафронова Е. С. Державно-церковні відносини в Ізраїлі. — М., 1999.

Посилання ред.

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юдейське_право&oldid=41935778