Щур
Час існування: ранній плейстоценсучасність
Щур водяний Arvicola amphibius
Щур водяний Arvicola amphibius
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Надряд: Гризуни (Rodentia)
Ряд: Мишоподібні (Muriformes)
Надродина: Мишовиді (Myomorpha)
Родина: Хом'якові (Cricetidae)
Підродина: Щурові (Arvicolinae)
Триба: Arvicolini
Рід: Щур (Arvicola)
Lacépède, 1799

див. текст

Посилання
Вікісховище: Arvicola
Віківиди: Arvicola
EOL: 111244
ITIS: 203509
NCBI: 10049
Fossilworks: 41738

Щур[1] (Arvicola) — рід гризунів з родини Cricetidae (у вужчому розумінні — родини Arvicolidae), надродини Muroidea, типовий рід триби Arvicolini.

Про назву

ред.

Номен «щур» здавна й широко застосовують для позначення будь-яких норових тварин, і окрім «щур» у розумінні роду Arvicola назву застосовують і до берегових ластівок (щурики), і для бджолоїдок (щурки), які риють нори і влаштовують в тих норах свої гнізда. Зі значенням «в землі» пов'язано і формування номену «пращур».

Щурами часто називають дуже різні групи гризунів — зазвичай тих, які помітно більші за мишей, але мають «мишоподібний» вигляд, тобто фактично у значенні «великі миші» (така традиція особливо виразна в британській зооніміці).

В обсязі фауни України «щурами», окрім щурів водяних (Arvicola) і птахів, інколи називають також і пацюків[2], подібних за розмірами гризунів з родини Muridae, особливо в медичній літературі[3], проте у стосунку до роду Arvicola знаходимо застосування у зведеннях В. Храневича, О. Мигуліна, К. Татаринова, І. Сокура, А. Волоха, І. Загороднюка, А. Булахова та ін. Номен «щур» є дуже давнім і сформувався в українців задовго (фактично за тисячі років)[коли?] до появи пацюків на теренах України: назва «щур» відома з найдавніших джерел[яких?], а перші пацюки Rattus norvegicus вселилися в Україну, зокрема в Криму, Буковині, Галичині, в середині XIX ст., а в Києві — в 1849 році[4][5]. Нині рідкісний чорний пацюк (Rattus rattus), якого витіснив пацюк сірий, також потрапив торговельними шляхами та був звичайним видом за часів середньовіччя[6].

Використання назви «водяний пацюк» або «водяна криса», які поширені в окремих джерелах, не є доцільним, оскільки назви «пацюк» і «криса» (напр.[7]) стосуються іншого роду гризунів — роду Rattus з родини мишевих (Muridae). Так само недоцільно заміщати назву «щур» значно більш новими назвами, які сформовані для позначення інших родів родини Arvicolidae — полівка (рід Microtus) та нориця (рід Myodes).

Систематичне положення

ред.

Нерідко рід Arvicola (і всю трибу Arvicolini) розглядають у складі родини хом'якових (Cricetidae). У класифікаціях ссавців світу ранг групи, що включає щурів, знижують до підродини або триби у складі родини мишеві (Muridae). У класифікаціях радянської доби і пострадянського простору (відповідно до оглядів І. Громова як провідного фахівця у систематиці цієї групи) — навпаки піднімають до самостійної від хом'яків і мишей родини Arvicolidae.

Видовий склад

ред.

Традиційно у фауні світу рід представлений трьома близькими видами:

За новими даними рід містить 4 види:

Описано приблизно 10 викопних форм, які жили упродовж пліоцену та плейстоцену, у тому числі:

Найвідомішим видом цього роду є щур водяний [1] — вид з найширшим серед родини ареалом, величезним епідеміологічним значенням, складною і детально описаною історією еволюції, надзвичайною широкою екоморфологічною і географічною мінливістю (проявляється в розмірах, забарвленні, рівні гідробіонтності тощо).

Щура гірського, відомого також в Карпатах під місцевою назвою «повх», а в літературі як «нориця земляна» або «щур водяний малий», довгий час розглядали у числі рідкісних і зникаючих видів (Червона книга України 1994 року). Тепер цей вид відносять до видів-шкідників на сільськогосподарських угіддях гірських районів Карпат[8].

Використання назви для інших груп

ред.

Інколи «щурами» називають пацюків (рід Rattus) та багатьох інших середньорозмірних гризунів найрізніших родин майже всіх підрядів.

В українській теріологічній літературі назва «щур» давно і однозначно закріпилася за родом Arvicola. Поширення назви на інші групи пов'язано з формуванням асоціативних назв для маловідомих в Україні тварин, які не мають в українській мові власних родових назв (наприклад, Африканський скельний щур, Деревний шиншиловий щур Ашанінки тощо).

Наукову назву роду — Arvicola — довгий час використовували для позначення багатьох видів нориць, полівок, щурів тощо (родина Arvicolidae = Microtidae). Особливо тривалий час назву Arvicola використовували для групи «сірих нориць» (Microtus s. lato), тобто триби Arvicolini.

Відмінності щура від пацюка

ред.

Щури та пацюки схожі за зовнішнім виглядом та поведінкою, але є кілька основних ознак, чим відрізняється щур від пацюка:

Розмір та зовнішність

ред.

Однією з найпримітніших різниць між щуром і пацюком є їх розміри та зовнішність. Зазвичай, щури мають меншу загальну довжину тіла в порівнянні з пацюками. щур має тонке тіло з гнучкими лапами і великими вухами. його хвіст часто довший за саме тіло і відносно голий. В той самий час пацюки мають більшу загальну довжину тіла, короткі лапи та грубу шкіру. Їхні вуха і хвіст також коротші.

Спосіб життя

ред.

Щури в основному активні уночі, коли проводять час у пошуках їжі та будівництві своїх кубел. Вони швидко рухаються та можуть стрибати на висоту. Зазвичай, щури живуть на лісових галявинах, у полях, садах, у приміщеннях та на горищах будинків. Пацюки ж є переважно нічними тваринами, але можуть бути активними й у денний час. Вони не такі активні та рухливі, віддаючи перевагу підземному життю. Самі пацюки здебільшого живуть у каналізаційних системах, під підлогами та в інших темних і вологих місцях.

Харчові звички

ред.

Щури є всеїдними тваринами, які харчуються різноманітними рослинною та тваринною їжею. Вони можуть харчуватися насінням, фруктами, кормом для тварин, комахами та маленькими гризунами. У той час як пацюки є переважно всеїдними тваринами, з орієнтацією на саме тваринну їжу. вони можуть харчуватися комахами, такими як комарі і мухи, птахами, рибою та навіть падаллю. Пацюки також відомі своєю здатністю гризти кабелі, бетон та інші матеріали.

Розмноження

ред.

Щури можуть паруватися протягом всього року та мати до 6-8 виводків на рік. У кожнім виводку може бути від 6 до 12 маленьких щенят. А пацюки розмножуються повільніше, зазвичай вони мають від 1 до 4 виводків на рік. У кожному виводку може бути від 3 до 6 молодих пацюків.

Здатність до передавання хвороб

ред.

Щури можуть бути носіями різних хвороб, таких як сальмонельоз, лептоспіроз та інші. Вони можуть також заносити інфекцію у харчові продукти та воду. У той час як пацюки збудниками хвороб стають рідше, але їхній сечовий міхур може містити бактерії, що призводять до захворювань звірів та людей.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Загороднюк І. В. & Ємельянов І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2012. — Вип. 10. — С. 5–30.
  2. Академічний тлумачний словник (1970—1980). Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014.
  3. Приклади вживання назви «щур» в медичній літературі — за гугл-академією.
  4. Загороднюк І. Адвентивна теріофауна України і значення інвазій в історичних змінах фауни та угруповань [Архівовано 12 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Фауна в антропогенному середовищі. — Луганськ, 2006. — С. 18–47. — (Праці Теріологічної школи, випуск 8).
  5. Володимирович З. І. Номен «щур» як українська назва ссавців роду Arvicola : історичні й етимологічні дослідження // Вісник Львівського університету. Серія біологічнаЛьвів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2021. — вип. 84. — С. 21. — ISSN 0206-5657; 2075-5236doi:10.30970/VLUBS.2021.84.02
  6. Загороднюк, І. Природна історія пацюка чорного (Rattus rattus) в Україні : [арх. 22 квітня 2022] / За ред. В. Костюшина // Урбанізоване навколишнє середовище: охорона природи та здоров'я людини. — Київ, 1996. — С. 228.
  7. Зубаровський М. Водяна криса і промисел її в УСРР. Збірник праць зоологічного музею. 1935. № 14. С. 91–119.
  8. Ставлення тубільців до цього виду завжди було негативним, особливо у зв'язку з культивуванням на присадибних ділянках різноманітних коренеплодів.

Посилання

ред.