Щур
| Щур Час існування: ранній плейстоцен — сучасність | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Щур водяний Arvicola amphibius
| ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
|
див. текст | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Щур[1] (Arvicola) — рід гризунів з родини Cricetidae (у вужчому розумінні — родини Arvicolidae), надродини Muroidea, типовий рід триби Arvicolini.
Про назвуРедагувати
Номен «щур» здавна й широко застосовують для позначення будь-яких норових тварин, і окрім «щур» у розумінні роду Arvicola назву застосовують і до берегових ластівок (щурики), і для бджолоїдок (щурки), які риють нори і влаштовують в тих норах свої гнізда. Зі значенням «в землі» пов'язано і формування номену «пращур».
Щурами часто називають дуже різні групи гризунів — зазвичай тих, що помітно більші за мишей, але мають «мишоподібний» вигляд, тобто фактично у значенні «великі миші» (така традиція особливо виразна в британській зооніміці).
В обсязі фауни України «щурами», окрім щурів водяних (Arvicola) і птахів, інколи називають також і пацюків[2], подібних за розмірами гризунів з родини Muridae, особливо в медичній літературі[3], проте у стосунку до роду Arvicola знаходимо застосування у зведеннях В. Храневича, О. Мигуліна, К. Татаринова, І. Сокура, А. Волоха, І. Загороднюка, А. Булахова та ін. Номен «щур» є дуже давнім і сформувався в українців задовго (фактично за тисячі років)[коли?] до появи пацюків на теренах України: назва «щур» відома з найдавніших джерел[яких?], а перші пацюки Rattus norvegicus вселилися в Україну, зокрема в Криму, Буковині, Галичині, в середині XIX ст., а в Києві — в 1849 році[4][5]. Нині рідкісний чорний пацюк (Rattus rattus), якого витіснив пацюк сірий, також потрапив торговельними шляхами та був звичайним видом за часів середньовіччя[6].
Використання назви «водяний пацюк» або «водяна криса», що поширені в окремих джерелах, не є доцільним, оскільки назви «пацюк» і «криса» (напр.[7]) стосуються іншого роду гризунів — роду Rattus з родини мишевих (Muridae). Так само недоцільно заміщати назву «щур» значно більш новими назвами, що сформовані для позначення інших родів родини Arvicolidae — полівка (рід Microtus) та нориця (рід Myodes).
Систематичне положенняРедагувати
Нерідко рід Arvicola (і всю трибу Arvicolini) розглядають у складі родини хом'якових (Cricetidae). У класифікаціях ссавців світу ранг групи, що включає щурів, знижують до підродини або триби у складі родини мишеві (Muridae). У класифікаціях радянської доби і пострадянського простору (відповідно до оглядів І. Громова як провідного фахівця у систематиці цієї групи) — навпаки піднімають до самостійної від хом'яків і мишей родини Arvicolidae.
Видовий складРедагувати
Традиційно у фауні світу рід представлений трьома близькими видами:
- Щур піренейський — Arvicola sapidus
- Щур водяний, або нориця водяна — Arvicola amphibius
- Щур гірський, або нориця гірська, або повх — Arvicola scherman.
За новими даними рід містить 4 види:
- Arvicola amphibius (у т. ч. A. scherman) — Євразія від Великої Британії до східного Сибіру
- Arvicola italicus — Італія, Швейцарія
- Arvicola persicus — Іран
- Arvicola sapidus — Португалія, Іспанія, Франція
Описано приблизно 10 викопних форм, які жили упродовж пліоцену та плейстоцену, у тому числі:
Найвідомішим видом цього роду є щур водяний [1] — вид з найширшим серед родини ареалом, величезним епідеміологічним значенням, складною і детально описаною історією еволюції, надзвичайною широкою екоморфологічною і географічною мінливістю (проявляється в розмірах, забарвленні, рівні гідробіонтності тощо).
Щура гірського, відомого також в Карпатах під місцевою назвою «повх», а в літературі як «нориця земляна» або «щур водяний малий», довгий час розглядали у числі рідкісних і зникаючих видів (Червона книга України 1994 року). Тепер цей вид відносять до видів-шкідників на сільськогосподарських угіддях гірських районів Карпат[8].
Використання назви для інших групРедагувати
Інколи «щурами» називають пацюків (рід Rattus) та багатьох інших середньорозмірних гризунів найрізніших родин майже всіх підрядів.
В українській теріологічній літературі назва «щур» давно і однозначно закріпилася за родом Arvicola. Поширення назви на інші групи пов'язано з формуванням асоціативних назв для маловідомих в Україні тварин, які не мають в українській мові власних родових назв (наприклад, Африканський скельний щур, Деревний шиншиловий щур Ашанінки тощо).
Наукову назву роду — Arvicola — довгий час використовували для позначення багатьох видів нориць, полівок, щурів тощо (родина Arvicolidae = Microtidae). Особливо довгий час назву Arvicola використовували для групи «сірих нориць» (Microtus s. lato), тобто триби Arvicolini.
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Загороднюк І. В. & Ємельянов І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2012. — Вип. 10. — С. 5–30.
- ↑ Академічний тлумачний словник (1970—1980). Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014.
- ↑ Приклади вживання назви «щур» в медичній літературі — за гугл-академією.
- ↑ Загороднюк І. Адвентивна теріофауна України і значення інвазій в історичних змінах фауни та угруповань [Архівовано 12 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Фауна в антропогенному середовищі. — Луганськ, 2006. — С. 18–47. — (Праці Теріологічної школи, випуск 8).
- ↑ Володимирович З. І. Номен «щур» як українська назва ссавців роду Arvicola : історичні й етимологічні дослідження // Вісник Львівського університету. Серія біологічна — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2021. — вип. 84. — С. 21. — ISSN 0206-5657; 2075-5236 — doi:10.30970/VLUBS.2021.84.02
- ↑ Загороднюк, І. Природна історія пацюка чорного (Rattus rattus) в Україні : [арх. 22 квітня 2022] / За ред. В. Костюшина // Урбанізоване навколишнє середовище: охорона природи та здоров'я людини. — Київ, 1996. — С. 228.
- ↑ Зубаровський М. Водяна криса і промисел її в УСРР. Збірник праць зоологічного музею. 1935. № 14. С. 91–119.
- ↑ Ставлення тубільців до цього виду завжди було негативним, особливо у зв'язку з культивуванням на присадибних ділянках різноманітних коренеплодів.
ПосиланняРедагувати
- Загороднюк И. В. Номенклатура и система рода Arvicola // Водяная полевка. Образ вида / Под ред. П. А. Пантелеева. — Москва: Наука, 2001. — С. 174—192. [Архівовано 8 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- рід Arvicola // Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed), Johns Hopkins University Press, 2,142 pp. [Архівовано 6 червня 2010 у Wayback Machine.]
- Загороднюк I., Покиньчереда В., Киселюк О., Довганич Я. Теріофауна Карпатського біосферного заповідника. — Київ: Інститут зоології НАН України, 1997. — 60 c. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Мигулін О. О. Звірі УРСР (матеріали до фауни). — Київ: Вид-во АН УРСР, 1938. — 426 с.
- Полушина Н. А., Кушнірук В. А. До систематичного положення і екології малого водяного щура Arvicola terrestris scherman // Вісник Львів. держ. ун-ту. Сер. біол. — 1962. — вип. 1. — с. 83-91.
- Хоєцький П. Б. До аналізу списку мисливських звірів України // Науковий вісник НЛТУ України / Національний лісотехнічний університет України. — 2010. ? Вип. 20.9. — С. 30-39.