Шість епох світу

Шість епох світу — це виклад історичної періодизації у християнстві, вперше описаний під авторством Августина Аврелія приблизно у 400 році. В основі викладу покладені християнські релігійні події, від народження Адама до Апокаліпсису. Теорія цих шести історичних періодів була широко розповсюджена у Середньовіччі, і аж до Відродження історичні праці були загалом присвячені доповненням усіх чи декількох частин цього викладу.

У викладі визнано Сім епох, за аналогією до семи днів тижня, при цьому Сьома епоха — це вічний спокій після Судного дня та Апокаліпсису, за аналогією до сьомого дня тижня, призначеного для спочинку. Була унормована назва Шість епох світу, оскільки вони були періодами історії світу, у той час коли Сьома епоха стосувалася не цього світу і мала тривати вічно.

Шість епох

Шість Епох найкраще описав Августин Аврелій у своїй праці «De catechizandis rudibus» (Про настанови ненавченим), Глава 22:

1. Перша Епоха: «Перша — від появи людського роду, а саме від Адама, що був першою створеною людиною на Землі, і аж до Ноя, який змайстрував ковчег у час потопу.»
2. Друга Епоха: «... триває від тих часів і аж до Авраама, якого називали батьком багатьох...»
3. Третя Епоха: «Третя епоха триває від Авраама до царя Давида.»
4. Четверта Епоха: «Четверта — від Давида до того полону, коли Божі люди перейшли до Вавилону.»
5. П'ята Епоха: «П'ята — від того переселення і аж до пришестя Христа.»
6. Шоста Епоха: «З Його [Ісуса Христа] пришестям розпочалася шоста епоха.»