Шнюков Євген Федорович

Шнюков Євген Федорович
Народився 26 березня 1930(1930-03-26) (91 рік)
Архангельськ, РСФРР, СРСР
Країна Україна Україна
Діяльність науковець
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Галузь геологія
Заклад Український державний інститут мінеральних ресурсів, Інститут геологічних наук НАН України, Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка НАН України, Національний науково-природничий музей НАН України і КНУ імені Тараса Шевченка
Звання професор, академік НАН України (з 1982)
Ступінь доктор геолого-мінералогічних наук
Науковий керівник Юрк Юрій Юрійович
Членство НАН України
Нагороди
орден «Знак Пошани» Орден «За заслуги» III ступеня орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
Державна премія Української РСР у галузі науки і техніки Заслужений діяч науки і техніки УРСР Державна премія України в галузі науки і техніки

Шнюков Євген Федорович (26 березня 1930 року в м. Архангельськ) — вчений-геолог, академік НАН України (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989, 2000), дійсний член Міжнародної академії наук (МАН) Євразії.

БіографіяРедагувати

Народився 26 березня 1930 року в м. Архангельську в родині службовців. Школу закінчив із золотою медаллю в м. Одесі. У 1953 з відзнакою закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, здобувши освіту за фахом «геолог-геохімік».

У 1953–1956 навчався в аспірантурі Інституту геологічних наук АН УРСР. У 1958 успішно захистив кандидатську дисертацію. Її основою стали дослідження мінералогії Криворізького залізорудного басейну та мінералів заліза Українського щита.

Результати подальших досліджень у галузі геології, мінералогії та геохімії залізних руд Азово-Чорноморської провінції згодом були узагальнені у докторській дисертації Євгена Федоровича, захищеній у 1965 році.[1]

У 1957–1959 працював молодшим науковим співробітником Інституту мінеральних ресурсів АН УРСР у м. Сімферополі під керівництвом професора Ю. Ю. Юрка.

Подальша його доля тісно пов'язана з роботою в різних наукових установах Академії наук України. Він займав посади заступника директора Інституту геологічних наук АН УРСР (1968–1969), Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР (1969–1973), директора Інституту геологічних наук АН УРСР і завідувача відділу осадового рудоутворення цього інституту (1977–1992), директора Національного науково-природничого музею НАН України (1978–2008). В 1992 очолив Державну наукову установу «Відділення морської геології та осадового рудоутворення НАН України».

Наукові досягненняРедагувати

Євген Федорович одним із перших в Україні почав проводити геологічні дослідження як внутрішніх морів, так і Світового океану. Під його керівництвом було збудовано перше спеціалізоване бурове судно «Геохімік», яке дало змогу здійснювати буріння з відбором керну до 100 м при глибині моря до 30 м, що допомогло дослідити геологічну будову Азовського моря і північно-західної частини Чорного моря. Також він став організатором і керівником двох спеціалізованих геолого-геофізичних експедицій науково-дослідного судна (НДС) «Академік Вернадський» в Індійський та Атлантичний океани, комплексної міжнародної чорноморської експедиції на НДС «Михаил Ломоносов», численних експедицій у Чорне море на НДС «Іхтіандр», «Київ», «Профессор Водяницкий» тощо.[1]

Як визнаний фахівець у галузі морської геології Євген Федорович брав участь в роботі Комітету ООН з мирного використання дна морів і океанів (Женева, 1971; Нью-Йорк, 1972; Париж, 1985, 1987). Він неодноразово очолював чи входив до складу оргкомітетів багатьох конгресів, нарад і симпозіумів українського та міжнародного рівнів, керував школою-семінаром з морської геології для спеціалістів з країн Західної Африки по лінії ЮНЕСКО (Гвінея, 1987).[1]

Євген Федорович Шнюков є засновником наукової школи з морської геології та осадового рудоутворення — його учнями є 32 кандидати наук. Він є автором понад 550 наукових і науково-популярних праць, має 1 патент, є головним редактором журналу «Геология и полезные ископаемые Мирового океана».

НагородиРедагувати

  • в 1989 році — за серію «Геологія шельфу УРСР» у 8 томах, опубліковану в 1981–1987 роках[5]
  • в 2000 році — за цикл робіт «Регіональна океанологія: стан середовища та мінерально-сировинні ресурси Атлантичного, Індійського, Південного океанів та їх морів»[6]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати