Шкала Деліля (°D) — температурна шкала, винайдена в 1732 французьким астрономом Жозефом-Нікола Делілєм (1688—1768).[1] Він був автором Mémoires pour servir à l'histoire et aux progrès de l'Astronomie, de la Géographie et de la Physique (1738).

ІсторіяРедагувати

У 1732 Деліль сконструював термометр, використавши за робочу рідину ртуть. Точкою відліку він взяв температури кипіння води й танення криги. Термометри Деліля мали 2400 або 2700 градусів. Така точність виявилась надмірною, тому в 1738 термометр було поправлено з двома головними точками — температурою кипіння води (0) і замерзання (150). Деліль надіслав свої термометри різним науковцям, включаючи Андерса Цельсія. Шкала Цельсія, так само як і шкала Деліля, спочатку починалася з точки кипіння води й опускалася до +100 (температура замерзання води). Зворотнє вимірювання було встановлено вже після смерті Цельсія, зокрема шведським ботаніком Карлом Ліннеєм та виробником термометрів Ліннея, Даніелєм Екстромом. Хоча в Росії, наприклад, понад 100 років ще користувалися термометрами Деліля.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Camuffo, Dario (2002). Improved Understanding of Past Climatic Variability from Early Daily European Instrumental Sources. Kluwer Academic Publishers. с. 314. 

ПосиланняРедагувати