Відкрити головне меню

ГеографіяРедагувати

Село розташоване в північно-західній частині Луганської области у невеликій долині струмка на правому березі Сіверського Дінця. Головні вулиці села: Донецька, Леніна, Петровська, Артема.

 
Вид на село
 
Головна вулиця (вул. Донецька)

ТранспортРедагувати

Існує автобусне сполучення з розташованним поблизу містом Привілля.

Підприємства та установиРедагувати

У селі діє декілька магазинів, фукціонує сільській клуб, бібліотека, початкова школа, відділення зв'язку. На березі Сіверського Дінця розташована турбаза.

ІсторіяРедагувати

У 1360-х роках Абдулах-хан тимчасово переніс столицю Золотої Орди неподалік території сучасної Шипилівки.

Тут існував запорізький зимівник Кальміуської паланки.

Дата заснування села ймовірно пізніша за 1763 рік, тобто пізніше дати заснування військового поселення 5-ї роти Бахмутського гусарського полку на місці Привілля.

Назва села ймовірно йде від прізвища пана (скоріш за все колишнього військового), що проживав тут. На південно-західному кінці села, у дубовому гаю можна знайти залишки фундаменту панського дому.

Шипилівка згадується у переписі населення Азовської губернії 1778 року у Бахмутському повіті: «На вновь отведенных Азовскою губернскою канцеляриею дачах владельческие селении: Капитана Иванова в слободе Шипиловке, число душ: муж. 110, жен. 91»

За даними 1859 року Шепилівка, панське село над Сіверським Дінцем, 19 господ, 196 осіб.[1]

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 30 людей[2].

Під час Німецько-радянської війни поблизу Шипилівки знаходилася транспортна переправа через Сіверський Донець, за село велися жорстокі бої. Окупація села німцями відбулася восени 1941-го. Визволення — взимку 1942-го, а остаточно вже восени 1943-го. У пам'ять про загиблих воїнів у центрі села встановлено пам'ятник. До середини 1970-х років у річці на переправі стояли підбиті радянські танки.

Під кінець 1940-х років село було електрифіковане.

На початку 1960-х років до села була прокладена асфальтована дорога, проведений водопровід.

У 1970-х роках на березі Сіверського Дінця поблизу Шипилівки почалося активне будівництво турбаз, що було ініційоване великими підприємствами, які розташовані поблизу.

У 2006 році завершена газифікація села.

Літня ставка хана Золотої ОрдиРедагувати

Неподалік села археологи виявили літню ставку хана Золотої Орди. Місцева влада має намір включити цю пам'ятку до об'єктів туристичного маршруту краю.[3]

НаселенняРедагувати

За даними перепису 2001 року населення села становило 500 осіб, з них 83,38 % зазначили рідною українську мову, 16,49 % — російську, а 0,13 % — іншу[4].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (По сведениям 1859 года). 42 выпуска - Санкт-Петербург.: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1861-1885.
  2. Мартиролог. Луганська, ст. 421
  3. В ближайшее время Луганщина может получить мощный импульс в развитии туризма Архівовано 10 August 2013[Дата не збігається] у Wayback Machine.. (рос.)
  4. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua