Шимо́н Ашкена́зі (пол. Szymon Askenazy; 23 грудня 1865, Завихост — 22 червня 1935, Варшава — польський історик, дипломат. Творець львівської школи польських істориків («школи Ашкеназі»). Представник Польщі у Лізі Націй.

Шимон Ашкеназі
Szymon Askenazy.jpg
Народився 23 грудня 1865(1865-12-23)
Завихост
Помер 22 червня 1935(1935-06-22) (69 років)
Варшава
Поховання Okopowa Street Jewish Cemetery[d]
Громадянство Польща Польща
Національність єврей
Alma mater Варшавський університет
Галузь наукових інтересів історія
Заклад Львівський університет, Варшавський університет
Вчене звання професор
Член Польська академія знань
Нагороди Орден Почесного легіону
Автограф Szymon Askenazy - podpis.jpg

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Шимон Ашкеназі на Вікісховищі

Зміст

З життєписуРедагувати

Народився у містечку Завихост біля Сандомира. Його батьки, Регіна і Вольф, були багатими купцями. Ашкеназі був нащадком давнього єврейського роду, який протягом багатьох століть мешкав у Польщі і був славний лікарями (серед них лікар Сигізмунда Августа) і равинами.

Навесні 1883 року, отримавши атестат зрілості із золотою медаллю в II Варшавській гімназії, вступив, за рекомендацією свого батька, на Юридичний факультет Варшавського університету, який закінчив у 1887 році. Після завершення навчання він проходив дворічну судову практику, але так і не пов'язав свою подальшу діяльність з юридичною практикою. Відповідно до своїх захоплень, підбадьорений Адольфом Павіньским, продовжив навчання за історичним напрямом в Німеччині, в Геттінгенському університеті. Навчання в Геттінгені закінчив отриманням докторського вченого ступеня за захист праці: "Die Letzte Polnische Koenigswahl" (1894 г.).

З 1890 року за сприяння свого товариша Тадеуша Корзона став автором статей у Великій ілюстрованій енциклопедії. Однак, переважно Ашкеназі у цей час займається написанням своєї праці "Польсько-пруський союз" (Przymierze polsko-pruskie), яка друкувалось частинами у виданні „Biblioteka Warszawska”, а в подальшому витримала 3 перевидання у 1900, 1901 та 1918 роках. Заходи щодо габілітації в Львівському університеті, завдяки підтримці медієіста Тадеуша Войцеховського, "червоного князя" Адама Сапіги та багатого галицького землянина Карла Лянцкоронського, не зустріли перепон і в 1897 році він був переведений.

В 1902—1914 роках — професор Львівського університету, з 1928 — почесний професор Варшавського університету, з 1909 — член Польської академії знань, з 1924 — почесний член Польського історичного товариства.

Спеціалізувався у галузі політичної історії Польщі XIX—XX століть (залишаючи поза увагою економічні проблеми): «Князь Юзеф Понятовський» (1905), «Росія — Польща. 1815—1830» (1929) та інші. Вів гостру полеміку з представниками краківської історичної школи, боровся з їх песимізмом у поглядах на історію Польщі, засуджував політичне угодовство. Пробуджував незалежницькі настрої серед польського суспільства. Виступав за приєднання Східної Галичини до Польщі, проти державної незалежності України. Творець львівської школи польських істориків — «школи Ашкеназі», з якої вийшло кілька відомих учених: Н. Гонсяровська-Грабовська, Владислав Конопчинський, Маріан Кукель, Я. Рутковський, М. Сокольницький та інші.

У 1920–1923-х — представник Польщі у Лізі Націй. За політичними поглядами був близький до Юзефа Пілсудського.

ТвориРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Barycz H. Na przełiomie dwóch stuleci. — Wrocław, 1977.
  • Dutkiewicz J. Sz. Aszkenazy i jego szkołza. — Warszawa, 1958.
  • Zahorski A. Szymon Aszkenazy // Historycy warszawscy ostatnich dw_ch stuleci. — Warszawa, 1986.

ПосиланняРедагувати