Шевченко Іван Дем'янович
Шевченко Іван Дем'янович (21 червня 1901 — 4 листопада 1969) — український радянський журналіст і політичний діяч.
| Шевченко Іван Дем'янович | |
|---|---|
рос. Иван Демьянович Шевченко  | |
 | |
| Народився | 4 липня 1901 Валки, Харківська губернія, Російська імперія |
| Помер | 13 березня 1969 (67 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Лук'янівське військове кладовище |
| Країна |  Російська імперія СРСР |
| Діяльність | журналіст, політик |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Військове звання | майор |
| Автограф |  |
| Нагороди |      |
Життєпис
ред.Народився 21 червня 1901 ріку в Валки Харківська губернія в родині багатодітного кустаря-шапкаря.
У 1916 році був в підпільному українському учнівському гуртку в Валках. Закінчив Валківське реальне училище.
У 1919 році, за сімейними обставинами, повинен був покинути Харківського технологічного інституту.
Брав участь в Громадянській війні, був старшим кулемнимом в загоні ЧОП, ад'ютантом коменданта м. Валки.
У 1919—1920 роках лектор Валківського народного університету.
У 1921 року член РКП (б).[1][2].
У 1921—1922 роках редактор Валківської газети «Незаможний селянин». В цей час в газеті працював Петро Панченко, відомий в подальшому український письменник Петро Панч.
Редагуючи статтю сількора, яку він спочатку підписав своїм справжнім прізвищем, а потім чомусь передумав і залишив тільки перший склад, редактор зауважив: «Що за Пан?». Автора поблизу не було, газету треба було випускати і він до Пан додав «ч». Так з легкої руки редактора майбутній видатний прозаїк отримав псевдонім.
Одночасно з цим став кореспондентом УкрРОСТА — українського відділення Російського телеграфного агентства Валківського району.
У 1923 році, після ліквідації повітів і утворення округів, Харківський обком партії направив І. Д. Шевченка в Охтирку Сумської Області, де він працював окружним інспектором по роботі на селі, завідувачем районного будинку сільського жителя. Виконуючи ці адміністративні обов'язки не припиняв займатися журналістикою — був кореспондентом харківських обласних газет «Харківський пролетар» і «Сільський житель», був редактором газети «Радянська Охтирка».
У 1930 році разом з родиною переїздить в Харків, а коли столицю перенесли до Києва переїхали до Києва, де до початку війни працює в редакції газети «Комуніст» — друкованому виданні ЦК КП (б) України, пройшов шлях від літпрацівника до відповідального секретаря. У перші місяці війни став військовим кореспондентом цієї газети.
З 1942 року працює в Саратові редактором «Останні новини» Українського комітету при Раднаркомі УРСР.
У березні 1942 відряджений в Москву в розпорядження Українського штабу партизанського руху.
У 1943 році Указом Президії Верховної Ради СРСР, опублікованому в газеті «Правда»[3] та газеті «Известия»[4] від 1 квітня 1943 року, нагороджений орденом Червоного Прапора за доблесть і мужність, проявлену в партизанській війні проти німецько-фашистських загарбників та особливі заслуги в розвитку партизанського руху.
Після війни працював в апараті ЦК КП (б) України — інструктором, завідувачем сектора друку. Співпрацював з Петро Панчем, Микола Бажаном, Ярослав Галан, Василем Минком.
У 1959 році пішов на пенсію, як пенсіонер республіканського значення. Мав звання майор Радянської армії.
Помер 4 листопада 1969 року в Києві. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі.
Сім'я
ред.- дружина — Галина Андріївна Шевченко (до шлюбу Суходоля) (1907—1981).
- донька — Ніна Шевченко (до шлюбу Шевченко) (1927—2014). Закінчила в 1952 році з відзнакою Київський державний університет. До 1962 року працювала в Жданові в ЦНДІ ГКСМ СРСР по суднобудуванню старшою інженеркою. У 1962 році переїхала в Дніпропетровськ, де працювала до 1993 року старшою викладачкою в Дніпропетровському державному університеті[5].
- донька — Людмила Барабаш (до шлюбу Шевченко) (нар. 1937 р.). Закінчила в 1959 році з відзнакою Київський державний університет. До 2013 року працювала в Інституті ядерних досліджень НАН України в Києві, кандидат фізико-математичних наук, завідувачка лабораторії.
- онуки.
Нагороди
ред.Примітки
ред.- ↑ Анкета члена РКП (б) Шевченко Івана Дем'яновича. Стор. 1, 30 квітня 1924. Архів оригіналу за 1 вересня 2017. Процитовано 6 серпня 2017.
- ↑ Анкета члена РКП (б) Шевченко Івана Дем'яновича. Стор. 2, 30 квітня 1924. Архів оригіналу за 1 вересня 2017. Процитовано 6 серпня 2017.
- ↑ Газета «Правда». № 87 (9223), 2 квітня 1943. Архів оригіналу за 13 травня 2018. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ Газета «Известия». № 77 (8070), 2 квітня 1943. Архів оригіналу за 13 травня 2018. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ «Секретний» підрозділ галузі: Нариси історії фізико-технічного інституту Дніпропетровського національного університету / Редкол: М. В. Поляков (кер.) та ін. — Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2001 — 376 с. Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 12 квітня 2022. [Архівовано 2018-06-27 у Wayback Machine.]
Джерела
ред.- І. М. Лисенко. Валківська енциклопедія. У 2 т. Т. 1. — Харків; Київ; Нью-Йорк, — 2000. [Архівовано 30 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- І. М. Лисенко. Валківська енциклопедія. У 2 т. Т. 2. стор. 197. — Київ: Рада, — 2006. [Архівовано 6 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- В. П. Минко. «Моя Минківка». — Київ: Радянський письменник, — 1982.
- Газета «Сільські новини» № 81, — 2010. [Архівовано 15 червня 2020 у Wayback Machine.]
