Швидкісний ударний катер

Швидкохідний ударний катер ВМС Чилі

Швидкісний ударний катер (англ. Fast attack craft) — це малий, швидкий, гнучкий у застосуванні та наступальний військовий корабель, озброєний торпедамипротикорабельними ракетами, а також гарматами.  Ударні катери зазвичай використовують у береговій зоні через невелику морехідність і та неспроможність діяти за несприятливих погодних умов. Через невеликі розміри катер має невеликий об'єм палива, боєкомплекту та води. Загалом їхня водотоннажність складає 50–800 тонн, а швидкість сягає 25–50 вузлів.[1] У радянській/російській військово-морській літературі об'єднавчий термін для невеликих бойових одиниць, призначених для ударів по великих кораблях, відсутній. Залежно від розмірів та типу озброєння там окремо виділяють "торпедні катери", "ракетні катери", а також "малі ракетні кораблі".

Основною перевагою ударних катерів над іншими кораблями є їхня доступність. Багато таких катерів можна побудувати за невеликою ціною, що дозволяє флоту, який знаходиться в невигідному становищі, ефективно захищати себе від більшого супротивника.[2] Невеликі катери, озброєні так само потужно, як і великі кораблі, можуть нести серйозну загрозу для них і торгових суден. Великим мінусом цих катерів є невелика морехідність, тісні кубрики та поганий захист від повітряної загрози.

ІсторіяРедагувати

19 століттяРедагувати

Вже в середині 19-го століття з'явилася теорія так званої «Молодої школи», за якою доцільно було створювати флоти з великою кількістю малих кораблів для боротьби з великими броненосцями. Вперше ідею реалізували у 1870-х роках з появою парових міноносців, які виробляли у великих кількостях для Королівського флоту та ВМС Франції. Ці малі кораблі мали погану морехідність і обмежено використовувалися для розвідки через невелику витривалість і низькі капітанські містки. Потенційна загроза зникла з появою ескадрених міноносців у 1893 році. Це були відносно великі кораблі, що еволюціонували у сучасні есмінці, на яких встановлювали гармати, що були спроможні знищувати міноносці до виходу на відстань торпедної атаки.

 
2,4-метрові торпедні катери Elco ВМС США, на чолі з PT-105, на високій швидкості у 1942

20 століттяРедагувати

Ідею малих швидкісних катерів відродили напередодні Першої світової війни, створивши катери з новими бензиновими двигунами. Італія та Велика Британія стали лідерами у будівництві таких плавзасобів, створивши береговий моторний катер (БМК) та Motobarca Armata Silurante (MAS) (італ. "торпедний моторний човен"). Визначним досягненням цих суден стало потоплення австро-угорського лінкора «Святий Стефан» катерами MAS. 15 10 червня 1918 року. Британські БМК були менш успішними. Під час громадянської війни у Росії катери атакували контрольований більшовиками Балтійський флот на якірній стоянці у Кронштадті 18 червня 1919 року. Ціною втрати чотирьох катерів британці змогли потопити крейсер "Пам'ять Азова".

Конструкція цих катерів залишалася без змін до середини 1930-х. Тоді у Королівських ВМС з'явилися моторні торпедні катери (МТК) та моторні гарматні катери (МГК), патрульні торпедні катери (PT boats) у ВМС США та E-boats (Schnellboote) у Крігмсмаріне. Усі типи катерів брали участь у Другій світовій війні, але через загрозу з боку літаків вони були не дуже ефективними. Проте, деякого успіху вони змогли досягти за сприятливих умов, як наприклад атака на HMS Manchester (пізніше затонув), в ніч 13 вересня 1942 року, італійськими торпедними катерами MS.

Після Другої світової війниРедагувати

Після Другої світової війни використання цього типу кораблів у США та Великій Британії зменшувалося, навіть попри появу безпечних дизельних двигунів, які замінили вогненебезпечні бензинові двигуни. На противагу цьому, у Радянському Союзі через брак ресурсів на будівництво великих кораблів на озброєнні залишалися торпедні та артилерійські катери у великій кількості.

 
Ракетний катер класу Комар з ракетами П-15 «Терміт»
 
Шведський ракетний катер класу Ystad HSwMS Ystad (R142)

З появою протикорабельних ракет ідея ударних катерів була реалізована Радянському Союзі у новій формі "ракетних катерів". Перші ракетні катери були переробленими торпедними катерами, де замість торпедних апаратів було встановлено пускові установки. Маленькі швидкісні судна отримали новий інструмент для атаки і знищення великих кораблів. Ідею було вперше протестовано у Радянському Союзі, який у серпні 1957 року створив катер типу "Комар" (проект 183-Р) з двома пусковими установками ракет П-15 Терміт довжиною у 25 метрів та максимальною швидкістю у 40 вузлів. Дальність складала лише 1900 км на швидкості 12 вузлів, а катер міг перебувати у морі лише п'ять днів. Було побудовано 110 катерів проекту 183-Р, наступні 400 катерів були побудовані за проектом 205 (клас Москіт), причому більшість було продано країнам-союзникам Радянського Союзу.

Першим бойовим використанням ракетних катерів стала атака єгипетським катером радянського виробництва типу "Комар" ізраїльського ескадреного міноносця Eilat 20 жовтня 1967 року чотирма ракетами П-15 "Терміт", невдовзі після Шестиденної війни. В результаті корабель затонув, загинуло 47 осіб.[3]

Радянські ракетні катери викликала інтерес до катерів такого класу у НАТО. Цей інтерес посилився після затоплення Eilat. Німці та французи почали співпрацювати для створення ШАС, результатом співпраці стала поява у 1968 році швидкохідного ударного катера класу «La Combattante». Довжина корпусу складала 47 або 49 метрів, озброєння складалося з чотирьох ракет MM-38 Exocet, у носі було встановлено 76-мм гармату та спарену установку 40-мм гармат у кормі, катери мали максимальну швидкість у 36 вузлів. До 1974 року було побудовано 68 швидкісних ударних катерів «Combattante II». Конструкцію було використано у катері «Combattante III», а багато інших верфей створили власні версії на базі «Combattante», відомими з яких були ізраїльські Sa'ar/Решеф.

Розмір збільшився, деякі конструкції досягли розмірів корвета, 800-тонні катери мали вертольоти, що дозволило збільшити ефективність їх застосування. Наприклад, ізраїльські ракетні катери класу «Sa'ar 4» мали довжину корпусу 58 метрів і водотоннажність  415 тонн, а катери класу «Sa'ar 5» мали довжину 85 метрів і водотоннажність у 1065 тонн, а тому офіційно належали до класу корветів.

Іран та Північна Корея зараз оперують великою кількістю швидкохідних ударних катерів. Лише Північна Корея має у своєму розпорядженні 300 штук,[4] у той час як Іран розробляв так звані "катери натовпу", для переслідування суден у спірних водах Перської затоки. Для протидії ВМС США розробили доктрину берегової оборони від надводної загрози ASUW, разом зі створенням спеціалізованих кораблів, таких як бойові кораблі прибережної зони.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. AMI International - Definitions of Vessel Types [ ]. Amiinter.com. Процитовано 2015-03-11. 
  2. Taiwan must rethink naval strategy: expert. Taipei Times. 2015-03-04. Процитовано 2015-03-11. 
  3. John Pike (1967-10-21). Eilat Destroyer. Globalsecurity.org. Процитовано 2015-03-11. 
  4. Hy Sang Lee: North Korea: A Strange Socialist Fortress, p. 85