Відкрити головне меню

Шафаренко Павло Менделейович (нар. 13 березня 1908 — пом. 25 квітня 1988) — радянський військовик, у роки німецько-радянської війни командував спочатку повітряно-десантною бригадою, пізніше стрілецьким полком, а згодом стрілецькими дивізіями. Генерал-лейтенант (1962).

Павло Менделейович Шафаренко
Народження 13 березня 1908(1908-03-13)
Ніжин
Смерть 25 квітня 1988(1988-04-25) (80 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Поховання Новоміське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 19321967
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант
Командування 25-а гвардійська стрілецька дивізія, Q4030919?, Q19906659? і Q48941935?
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Києва»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Чехословацький воєнний хрест 1939

БіографіяРедагувати

Народився 13 березня 1908 року в Ніжині, нині Чернігівська область. Єврей.

У 1928 році за направленням Грозненської профспілки будівельників направлений до Ленінградського політехнічного інституту. Згодом був переведений до Ленінградського інституту інженерів шляхів сполучення, який закінчив у 1932 році.

У 1932 році за спецнабором призваний до РСЧА. У 1935 році закінчив Військову залізничну школу. Командував залізничним батальйоном на Далекому Сході, що прокладав залізничну магістраль до порту Находка.

У 1937 вступив, а у 1940 році з відзнакою закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе.

У березні 1940 року призначений начальником оперативного відділення 16-ї Ульянівської стрілецької дивізії імені В. І. Кіквідзе 65-го особливого стрілецького корпусу в Прибалтиці.

20 травня 1941 року майор Шафаренко призначений начальником штабу 6-ї повітряно-десантної бригади 3-го повітряно-десантного корпусу Одеського ВО, що дислокувався в місті Первомайську.

Учасник німецько-радянської війни з липня 1941 року. Брав участь в оборонних боях південніше Києва, в районі Голосіївського лісу та села Мишоловка. За оборону Києва нагороджений орденом Червоного Прапора.

Після закінчення битви за Київ призначений командиром 6-ї повітряно-десантної бригади. У листопаді-грудні 1941 року десантники Шафаренка тримали оборону під Курськом, біля міту Тим.

У грудні 1941 року 3-й повітряно-десантний корпус був перетворений у 87-му стрілецьку дивізію, в якій П. М. Шафаренко став командиром 96-го стрілецького полку. В січні 1942 року за героїзм у боях дивізія перетворена в 13-ту гвардійську стрілецьку дивізію, а 96-й стрілецький полк — у 39-й гвардійський стрілецький полк.

В лютому 1942 року полковник Шафаренко призначений командиром 190-ї стрілецької дивізії, що почала формуватись у Сталінграді.

Через короткий час призначений командиром 25-ї гвардійської стрілецької дивізії, що формувалась у Калінінській області на базі 2-ї гвардійської стрілецької бригади. В червні 1942 року дивізія включена до складу Воронезького фронту й перекинута на Сторожевський плацдарм (південніше Воронежа), де вела бої. Згодом брала участь у визволенні Харкова та міста Валки. За Харківську операцію нагороджений орденом Суворова 2-го ступеня.

З листопада 1943 року генерал-майор (1942) Шафаренко — командир 119-ї гвардійської стрілецької дивізії. У складі 3-ї ударної армії брав участь у визволенні Білорусі.

З червня 1944 року — командир 33-ї стрілецької дивізії на 2-гу Прибалтійському фронті.

З серпня 1944 року — командир 23-ї гвардійської стрілецької дивізії на 3-тю Прибалтійському фронті. Дивізія брала участь в наступі на укріплений рубіж «Валга» в Латвії. Згодом у складі військ 1-го Білоруського фронту з боями пройшов Польщу, форсував Одер, брав участь в штурмі Берліна.

По закінченні війни командував дивізією у Білоруському ВО, був начальником штабу стрілецького корпусу.

У 1950 році закінчив Вища академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова.

У 1951—1957 роках — заступник командуючого армією.

27 квітня 1962 року присвоєне військове звання «генерал-лейтенант»[1].

У 1962—1967 роках — заступник командуючого військами Сибірського ВО.

У 1967 році вийшов у відставку. Помер у 1988 році[2].

НагородиРедагувати

Нагороджений орденом Леніна (29.05.1945), трьома орденами Червоного Прапора (27.12.1941, 29.07.1944, ?), орденами Суворова 2-го ступеня (08.02.1943), Кутузова 2-го ступеня (06.04.1945), Вітчизняної війни 1-го ступеня (06.04.1985), Червоної Зірки, багатьма медалями.

На початку 1944 року за участь у спільних діях з 1-м окремим чеським батальйоном підполковника Л. Свободи, нагороджений чеським «Воєнним хрестом 1939 року».

Після смерті П. М. Шафаренка його нагороди були продані на аукціоні в США[3]

Бібліографія[4]Редагувати

  1. Шафаренко П. М. На разных фронтах. Записки командира дивизии. — М.: Воениздат, 1978. — 285 с.
  2. Шафаренко П. М. Мы все были солдатами. Из записок командира дивизии. — Харьков: Прапор, 1983. — 168 с.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати