Вікіпедія

Шарков Олександр Костянтинович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шарков.

Олекса́ндр Костянти́нович Шарко́в (21 жовтня 1945, Київ — 16 березня 2017, Київ) — український державний діяч, генерал, професійний розвідник, брав участь у створенні української розвідувальної служби, начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України (1993-1995 рр.).

Олександр ШАРКОВ
Oleksandr SHARKOV
Народився 21 жовтня 1945(1945-10-21)
м. Київ
Помер 16 березня 2017(2017-03-16) (71 рік)
м. Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність професійний розвідник
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Посада Начальник Головного управління розвідки СБУ
Військове звання генерал
Партія безпартійний
Підписання документів про співробітництво з керівництвом словацької розвідки, 1993 рік, за столом - голова СБУ Є.Марчук, за ним, справа на фото - керівник української розвідки О.Шарков
У штаб-квартирі ЦРУ разом із колегами, 1994 рік, CIA Memorial Wall

Життєпис ред.

Народився 21 жовтня 1945 року в Києві, крім українського, мав також білоруське та польське шляхетне коріння. Мав родинні зв'язки з першим народним художником України професором Г. Світлицьким.

1968 — із відзнакою закінчив радіофізичний факультет Київського університету імені Тараса  Шевченка, вільно володіє англійською, вивчає німецьку.

У тому ж році вступає в аспірантуру[1]. У студентські роки був кандидатом у майстри спорту з академічного веслування.

1969 — запрошений на роботу в органи держбезпеки та розвідки тодішньої УРСР.

1980 - 1986 — працює в одній із країн Близького Сходу за напрямом науково-технічної розвідки.

Після завершення довготермінового закордонного відрядження відхилив пропозицію працювати в КДБ СРСР у Москві та повернувся з родиною до Києва.

З 1986 — керівник робочої групи із забезпечення розвідувальною інформацією урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, учасник ліквідації 1 категорії.

1991 - 1993 — безпосередньо опікується створенням розвідувальних органів незалежної України, зокрема підготовкою нормативно-правових, технічних та кадрових пропозицій.

1993 — пройшов курс підвищення кваліфікації в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шев­ченка за спеціальністю "Дипломатична та консульська служба", перекладач з англійської мови.

1993 - 1995  — начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України. Налагоджує співробітництво з розвідувальними органами інших країн у перші роки відновлення Української державності. З цією метою здійснив робочі та офіційні візити у понад 70 держав світу. Послідовно просуває ідею, у тому числі напрацьовує законодавчі пропозиції, зі створення в Україні окремої самостійної розвідувальної служби, яка була реалізована лише 10 років по тому [2].

2001 - 2004 —радник Секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

У 2004 засудив масові фальсифікації президентських виборів та відкрито заявив про невизнання їхнім "переможцем" В.Януковича, не бувши водночас прихильником В.Ющенка, діяльність якого часто критикував. У той же час наголошував, що "правоохоронці мають виконувати накази президента, обраного більшістю народу відповідно до Конституції, а не бандитських понять" [3].

2004 - 2017 —радник Голови Служби зовнішньої розвідки України (поза штатом).

У різні роки входив до складу Державної експертно-технічної комісії при Кабінеті Міністрів України, Урядової комісії з експортного контролю, Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України, Комітету з питань розвідки при Президентові України, був радником Комітету з питань національної оборони, безпеки та розвідки Верховної Ради України.

Брав участь у двосторонніх консультаціях розвідорганів та представляв Україну під час багасторонніх заходів за участю спецслужб, зокрема з боротьби з міжнародним наркобізнесом та наркотрафіком. Представник з особливо важливих справ Міжнародної поліцейської корпорації громадської безпеки.

Учасник авторського колективу винахідників безгільзової зброї [4].

Мав проєвропейські погляди, підтримував поглиблення військово-політичного співробітництва України з США та НАТО, критикував російську зовнішню політику[5].

Після відставки працював заступником керівника одного з комерційних банків, займався підприємницькою діяльністю, був незалежним консультантом з питань інформаційної безпеки та захисту приватної (комерційної) інформації, реалізовував різноманітні, у тому числі благодійні, проєкти.

Водночас завжди продовжував підтримувати СЗР як позаштатний радник голови Служби та охоче передавав знання і досвід новим поколіннями українських розвідників [6].

Автор книги спогадів "Моє життя у розвідці" (К. : Видавничий дім "АДЕФ-Україна", 2009. — 254 с.).

16 березня 2017 року пішов із життя, похований у рідному місті поряд з батьками.

Примітки ред.

  1. ↑ Наукова робота О.Шаркова "З питання посилення електромагнітних хвиль у плазмі твердого тіла" була визнана однією з найкращих серед випускників радіофізичного факультету того року та опублікована в Українському фізичному журналі. За результатами іспитів і за одностайною рекомендацією кафедри теоретичної фізики його було зараховано до аспірантури.
  2. ↑ На посаді начальника Головного управління розвідки у О.Шаркова стався професійний конфлікт, який згодом призвів до його відставки та тривалого незаконного політичного переслідування, з тодішнім першим заступником (а потім - головою) СБУ Л.Деркачем. О.Шарков аргументовано вважав діяльність Деркача, який належав тоді до близького оточення президента Л.Кучми, деструктивною для українських спецслужб. Пізніше Дерчач фігурував у справі Георгія Гонгадзе. За "збігом обставин" лише у 2022 році нардеп-регіонал Деркач-молодший був визнаний "російським агентом з більш ніж десятирічним стажем", внесений до санкційних списків України і США.
  3. ↑ Генерал СБУ О.Шарков. «Спецслужба не станет выполнять указания президента, победившего не по закону, а по понятиям!».
  4. ↑ Шарков, Олександр. Патент на винахід. Укрпатент.
  5. ↑ Шарков, Олександр (11.03.2014). «Россия Крым не получит!».
  6. ↑ Служба заовнішньої розвідки України. Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 17 березня 2017.

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шарков_Олександр_Костянтинович&oldid=42328743