Шаповаленко Микола Андрійович

Мико́ла Андрі́йович Шапова́ленко (* 1910, Калинівка, Херсонська губернія, Російська імперія) — радянський архітектор родом з с. Калинівка на Одещині, закінчив Одеський Будівельний Інститут (1935) і викладав у ньому (1935 — 1941).

Микола Андрійович Шаповаленко
Народження	10 жовтня 1910(1910-10-10) Калинівка, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	14 лютого 1983(1983-02-14) (72 роки)
Навчання	Одеський будівельний інститут
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Одеса, Миколаїв, Донецьк
Реставрація пам'яток	Одеський оперний театр
Нагороди	Медаль «Ветеран праці» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За бойові заслуги» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

У 1929 р. вступив до живописному факультетуі Політехнікуму (1929-1930), перевівся на архітектурний факультет Одеського будівельного інституту (1930). Після закінчення нституту працював в архітектурних майстернях при міському житловому будівельному управлінні. Прийнятий у члени Одеської організації Спілки архітекторів (1936). За наказом Одеського облвиконкому був переведений до облпроекту (1937).

На початку німецько-радянської війни призваний у робітничий батальйон (липень 1941), у зв’язку з хворобою легенів, направлений в м. Одесу на інші роботи (вересень 1941). Під час окупації працював на вапняних печах. Вступив до підпільної антинацистської організації інженерно-технічних працівників Одеського обкому КП(б)У, яка діяла протягом окупаційного періоду (1942-1944). Після вигнання з Одеси німецько-румунських окупантів, з 1944 р. працював в Одеськой філії «Діпроміста» головним архітектором, потім - головним архітектором Облпроекту. Член правління Одеського відділення Спілки архітекторів та голова житлової секції (1957-1975).

Працював головним архітектором та керівником творчого колективу з реставрації Одеського оперного театру, керівником архітектурної майстерні (1968-1971). Автор багатьох архітектурних проектів у містах Одесі, Миколаєві, Донецьку, зокрема Одеський технологічний інститут (1935), амбулаторія інституту ім. В. П. Філатова (1948), Одеський аеровокзал (1959), Палац спорту (1965-1969 ), район м. Одеси «Таїровський» (1966-1967) та ін.

На республіканських конкурсах отримував почесні грамоти, ІІ та ІІІ премії, срібну медаль (1963, за будівлю аеровокзалу). Нагороди: орден Трудового Червоного Прапора, медалі «За доблесну працю», «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», «Ветеран праці». За бойові заслуги в роки Великої Вітчизняної війни нагороджений медалями «За бойові заслуги», «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «60 років Збройних Сил СРСР», «Партизан міста-героя Одеси. 1941-1944 рр.».

Головні будови в Одесі (всі у співпраці з іншими): хімічний корпус Технологічного Інституту (1935), амбуляторія Інституту очних захворювань ім. Філатова (1953), аеровокзал (1961), житловий район «Південний Захід» (з 1967). У Миколаєві та Дзержинському палаци культури (1950); планування курорту Кароліно-Бугаз на Одещині (1963) та ін.

Література

• Державний архів Одеської області. Путівник / упорядкув. В. Ф. Онопрієнко. — Одеса : Прес-кур’єр, 2012. — С. 194-195. — ISBN 978-966-2512-28-1.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.