Шанін Петро Миколайович
Шанін Петро Миколайович (2 жовтня 1880, Вознесенськ — 10 липня 1941, Київ) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР, до цього — російський військовик. Начальник електротехнічної управи головного інженерного управління військового міністерства послідовно Української Держави та УНР[1].
| Шанін Петро Миколайович | |
|---|---|
 Підполковник | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
2 жовтня 1880 Вознесенськ, Херсонська губернія |
| Смерть |
10 липня 1941 (60 років) Київ |
| Громадянство |
 Російська імперія →.svg){kind=small} УНР |
| Національність | росіянин |
| Військова служба | |
| Роки служби |
1899—1917 1918—1919 1919–???? |
| Приналежність |
Російська імперія → УНР |
| Вид ЗС |
 Армія УНР |
| Рід військ |
Сухопутні війська |
| Формування |
Кавказька саперна бригада 2-й Кавказький саперний батальйон 3-й радіотелеграфний дивізіон Головне інженерне управління |
| Війни / битви |
Перша світова війна Радянсько-українська війна |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Життєпис ред.
Петро Миколайович Шанін народився 2 жовтня 1880 року у Вознесенську Херсонської губернії[2]. У 1901 році закінчив Московське піхотне юнкерське училище, згодом Офіцерську електротехнічну школу. Після навчання служив поручником та старшим ад'ютантом бригадного штабу у Кавказькій саперній бригаді, а потім штабс-капітаном 2-го Кавказького саперного батальйону[3]. 25 грудня 1908 року нагороджений орденом Святої Анни III ступеня. Під час Першої світової війни Шанін командував 3-м радіотелеграфним дивізіоном. Останнє звання у російській армії — підполковник.
В Українській Народній Республіці 10 березня 1918 року Петро Шанін отримав посаду начальника інженерного відділу Головного інженерного управління Військового міністерства УНР, згодом — Військового міністерства Української Держави. З 9 серпня 1918 року підполковник — на посаді начальника Електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 10 вересня 1918 року та станом на вересень 1919-го — начальник Електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави, згодом — УНР[4].
Після 1919 року Шанін воював на боці Збройних сил Півдня Росії. Потрапив у більшовицький полон. З 1924 року на особливому обліку у Київському ДПУ.[2]
У 1920-ті роки Петро Шанін проживав у Києві і працював головним механіком на Судноремонтному Заводі ім. Сталіна, викладав електротехніку і радіосправу в київському Річковому технікумі. Чотири рази був заарештований. У 1939 році його заарештували за антирадянську агітацію. На жодному з допитів колишній офіцер свою провину не визнав, тому справа була припинена. Помер 10 липня 1941 року, похований на Лук'янівському кладовищі Києва.
Примітки ред.
- ↑ Росіяни в боях за незалежну Україну [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.]; Дмитро Калинчук, Історична правда, 17 грудня 2013
- ↑ а б Учасники білого руху в Росії [Архівовано 20 червня 2018 у Wayback Machine.]; С. В. Волков, Погибшие. Процитовано 20 червня 2018. (рос.)
- ↑ Шанін Петро Миколайович [Архівовано 2 квітня 2018 у Wayback Machine.]; Офіцери РІА, 8 вересня 2017 (рос.)
- ↑ Зі зброєю у руках за незалежність України билися… і росіяни [Архівовано 11 січня 2014 у Wayback Machine.]; Козацький край, № 16 (58), 30 грудня 2013
Джерела ред.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Шанін Петро Миколайович [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] на pvz.in.ua
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |