Чіапас – Гвадалахара (трубопровід для ЗНГ)
Трубопровід для ЗНГ Чіапас — Гвадалахара — система доставки зрідженого нафтового газу (ЗНГ) від родовищ на півдні Мексики та нафтопереробних заводів до основних центрів споживання в південній та центральній частині країни.
| Чіапас – Гвадалахара | |
| Галузь промисловості | нафтогазова промисловість Мексикиd |
|---|---|
| Названо на честь | Чіапас і Гвадалахара |
| Країна |
 Мексика |
| Адміністративна одиниця |
Чіапас Халіско |
| Продукція | зріджений нафтовий газ |
Починаючи з 1970-х на півдні Мексики сформувався потужний нафтопромисловий район, який зокрема виробляє значну кількість ЗНГ. Для забезпечення зв'язку між виробниками, споживачами та експортно-імпортними терміналами створено ряд трубопроводів, найбільшим серед яких є лінія з південного штату Чіапас до Гвадалахара (штат Халіско, центральна частина західного узбережжя) довжиною понад 1200 км.[1]
Оскільки підключені до системи постачальники ресурсу виробляють різний за складом продукт (відрізняється вмістом пропану, бутану, олефінів, вуглеводнів С5+), в процесі управління трубопроводом особливу увагу приділяють підтриманню в ньому оптимального складу суміші з урахуванням потреб основних споживачів. Зокрема, ключовим є контроль за вмістом пропану в суміші, яка надходить до столичного району Мехіко. Для цього регіону оптимальним визнано вміст пропану в ЗНГ в межах 60–70 %.
Основними виробниками ЗНГ в Мексиці є газопереробні заводи, не менше чотирьох з яких підключено до системи Чіапас — Гвадалахара. На початковому етапі продукт з ГПЗ Cactus та Nuevo Pemex (штати Чіапас і Табаско), який вирізняється доволі стабільним складом — 60 % пропану, 40 % бутану, менш ніж 1 % інших вуглеводнів — прямує в штат Веракрус, де до системи додається продукція ГПЗ Cangrejera і Morelos. Останні в процесі переробки газу отримують окремі фракції. Пропан та частина бутану додаються в трубопровід, при цьому кількість останнього варіює в широких межах, від 3 до 40 %. Інша ж частина бутану спрямовується до НПЗ Minatitlán, де з нього виділяють ізобутан, потрібний для місцевого хімічного виробництва. n-бутан що залишився змішується з іншими газами нафтопереробного виробництва та надходить все в той же трубопровід Чіапас — Гвадалахара в складі багатої на бутан суміші.
Після приєднання потоку з НПЗ Minatitlán та до НПЗ в м. Саламанка[d] (штат Гуанахуато) на північ від Мехіко більше до трубопроводу не вводять нових продуктів, зберігаючи оптимальну для столичного регіону пропорцію суміші. В районі Мехіко від системи живляться численні термінали по розподілу ЗНГ.[2] Також тут частина суміші подається до терміналу Тулу, де змішується з ЗНГ, доставленим по трубопроводу з ГПЗ Poza Rica (північ штату Веракурс).[3]
Діаметр трубопровода Чіапас — Гвадалахара змінюється по мірі просування від вихідних ГПЗ до кінцевих споживачів — 400 мм (ділянка ГПЗ Nuevo PEMEX — ГПЗ Cactus), 600 мм, 500 мм і на завершальному етапі 350 мм.[4]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Enciende Mi Fuego (Light My Fire)—Opening Up Mexico’s LPG Market (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 квітня 2017.
- ↑ Login. www.ogj.com. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 19 грудня 2016.
- ↑ Design and Operational Study of a 300 Km LPG-Pipeline System (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 грудня 2016.
- ↑ CIMEX. www.cimex.com.mx. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 19 грудня 2016.