Відкрити головне меню

Чуни́шине — зупинний пункт Краснолиманської дирекції Донецької залізниці (до грудня 2014 р. — у складі Ясинуватської дирекції).

Зупинний пункт
Чунишине

Покровськ — Рутченкове
Донецька залізниця
Краснолиманська дирекція
селище Чунишине

Вокзал станції Чунишине, 2015 рік.jpg
Вокзал станції Чунишине, 2015
48°14′07″ пн. ш. 37°12′16″ сх. д. / 48.23528° пн. ш. 37.20444° сх. д. / 48.23528; 37.20444Координати: 48°14′07″ пн. ш. 37°12′16″ сх. д. / 48.23528° пн. ш. 37.20444° сх. д. / 48.23528; 37.20444
Рік відкриття 1917 (102 роки)
Колій 2
Платформ 2
Тип платформ(и) бічна, острівна
Форма платформи пряма
Відстань до Києва, км 743
Відстань до Рутченкового, км 72
Відстань до Покровська, км 8
Код станції 481406 ?
Код «Експрес-3» ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса
Чунишине. Карта розташування: Донецька область
Чунишине

Чунишине

Розташована в селищі Чунишине, Покровський район, Донецької області на лінії Рутченкове — Покровськ між станціями Селидівка (16 км) та Покровськ (8 км).

До 1 вересня 2013 року Чунишине мало статус вантажно-пасажирської станції.

Через військову агресію Росії на сході України транспортне сполучення припинене.

ІсторіяРедагувати

Станцію Чунишине побудували у 1914—1915 роках. Назва станції походить від дублюючої найменування населеного пункту Зелене — Чунихіна, за прізвищем власників тамтешніх земель. Офіційно тимчасовий товарний та пасажирський рух на ділянці Гришине — Селидівка через станцію Чунишине відкрили у грудні 1915 року, постійний — у січні 1917 року. У травні цього ж року почалося курсування пасажирського потягу № 22/21 Гришине — Рутченкове з вагонами II—IV класу. Рейсом на Рутченкове цей потяг прослідував Чунишине о 03:29-03:32 ночі, на Гришине — о 12:56-13:00[1][2][3].

Станом на 1917 рік, колійний розвиток станції Чунишине включав у себе 9 колій, в тому числі 2 тупики. Серед споруд слід відмітити пасажирську будівлю, криту й відкриту товарні платформи, пакгауз, орендні ділянки під склади вантажів, дві пасажирські платформи. Фактично, постійний рух залізницею Рутченкове - Гришине розпочався у 1923 році, коли по станції Чунишине працювали 8 станційних працівників[2][4].

Але обсяги навантаження по самій станції Чунишине як за царський, так і за радянський період були відносно невеликими. Наприклад, в 1923 році тут було прийнято 493 т вантажів, відправлено - 343 т вантажів (в т.ч. вугілля - 221 т). За 3 останні місяці 1924 року прибуття й відправлення вантажів по Чушининому склало 127 т і 248 т різних вантажів, відповідно. В 1923—1924 господарчому році тут було відвантажено 733 т, в 1924-25 господарчому році — 230 т вугілля. Вугілля споживалося залізницями країни. Після жовтня 1924 року відправлення вугілля взагалі відсутнє. Станом на 1934 рік, тут було прийнято близько 500 т, а відправлено — близько 90 т вантажів. Поблизу роздільного пункту у 20-х — 50-х роках ХХ століття працювали дрібні копальні: Єленінський рудник (№ 7), шахти № 6 і 53 «Чунишине» тощо, — які мали ґрунтові і рейкові вузькоколійні під'їзні шляхи до станції. Насипи деяких під'їзних колій, а також залишки териконів окремих шахт збереглися до нашого часу[4][5][6][7][8][9].

Станція Чунишине, в першу чергу, була збудована для примикання тупикової залізничної колії до рудників Західно-Донецького кам'яновугільного і Надєждо-Мар'їнського товариств (станція Сазонове), а також англо-франко-бельгійського анонімного товариства Гришинських копалень і шахт братів Чечик (станція Бельгійський). Майже вся вантажна робота станції Чунишине була пов'язана із оперуванням вантажопотоками вказаних вище підприємств. Найбільшими з них були рудники Західно-Донецького і Гришинського товариств, які продовжували відвантажувати вугілля і після громадянської війни. Останні згадки про рудник Західно-Донецького товариства датовані 1928 роком, а рудник товариства Гришинських копалень, більш відомий за радянських часів як шахта ім. Т.Шевченка, працював до 1990 року[10][11].

Залізнична колія Чунишине — Сазонове була відкрита у грудні 1917 року як вантажна, із перспективою відкриття тут у найближчій перспективі пасажирського руху. Але на ділі пасажирські (робітничі) потяги тут ходили лише після Другої Світової війни — до 60-х років минулого століття, — тобто, до налагодження регулярного руху автобусів від Красноармійського до селища шахти ім. Т.Шевченка. Пасажирообіг на дільниці Чунишине — Бельгійський був невеликим. Проте, вантажообіг був досить великим; на Бельгійський роз'їзд з перших років експлуатації залізниці щоденно курсував вантажний потяг під локомотивом депо станції Гришине (Покровськ) без перепричеплення вагонів по Чунишиному[1][4][12].

До самого свого закриття — 1 вересня 2013 року — станція Чунишине використовувалася як роз'їзд, тобто для схрещення вантажних і приміських пасажирських потягів. Колійний розвиток станції було остаточно демонтовано на початку 2014 року. Пасажирський рух через зупинку Чунишине відмінили влітку 2014 року.

Станція Чунишине і події лютого 1943 рокуРедагувати

Нині закрита станція Чунишине також відома подіями Другої Світової війни, які мали місце в районі. В лютому 1943 року станція була переднім рубежем оборони 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу. Оскільки поруч був залізничний вузол Красноармійське, станція відігравала ключову роль і в забезпеченні військ вермахту. То ж не дивно, що в боях за Чушинине брали участь не лише танкісти, але й льотчики[13].

В ніч на 11 лютого 12-а гвардійська танкова бригада (Ф. М. Лихачов), посилена десантом мотострілецького протитанкового батальйону, отримала завдання перетнути автодорогу Дніпропетровськ — Сталине і зайняти оборону в Зеленому, Ново-Зеленому, на станціях Чунишине, Бельгійський. До 11:00 завдання було виконано. Оскільки перед вступом в станційне селище один з радянських танків поламався, противник помітив наближення передового загону, і німецький гарнізон станції відбув на паровозі в напрямку Селидівки. Через кілька годин авангард 12-ї гвардійської танкової бригади (3 танка) був контратакований мотопіхотою противника (до 80 автомашин). До 17:00 противник підтягнув артилерію, міномети, вивантажив живу силу і колоною в 40 автомашин почав обхід Чунишиного зліва. Хоча контратака і не була несподіваною, до ночі на 12 лютого противник зайняв частину станційного селища, потіснивши 12-й гвардійську танкову бригаду. Всього ввечері в складі бригади значилося 4 танка і 3 гармати. У ніч на 12 лютого командування 12-ї гвардійської танкової бригади зняло охорону зі станції Бельгійський для задіяння її по Чунишиному, куди вже було вислано 4 танка з десантом піхоти. Після нічного бою становище кантемирівців на станції було відновлено. Тим часом, противник активізував свої дії і просочився в район Ново-Зеленого. О 5:00 ранку штаб 12-ї гвардійської танкової бригади перемістився в більш безпечне місце — на північно-західну околицю Красноармійського. До вечора противник потіснив авангард 12-ї гвардійської танкової бригади, який був змушений залишити Чунишине. У ніч на 13 лютого невелика група 12-ї гвардійської танкової бригади (4 танка, 2 протитанкові гармати і 60 осіб) вибила противника з Чунишиного, відновивши втрачені напередодні позиції. Противник, втративши 4 танка, 2 гармати, 3 міномети і до 70 чоловік, залишив позиції на станції. Були взяти полонені з дивізій СС «Вікінг» і «Тотенкопф». Однак, це були практично останні успіхи кантемирівців. Противник, вміло використавши рельєф місцевості, обстрілював Чунишине протягом дня. До 17:00 14 лютого батальйон автоматників противника обійшов Чунишине справа і зліва. Противник посилював артилерійський і мінометний вогонь. Перевага на боці противника в техніці була 3-4-кратною, а в живій силі — 8-кратною. Авангард 12-ї гвардійської танкової бригади відступив з Чунишиного в Ново-Зелене, зайнявши оборону на цегельному заводі. Бої на північ від станції Чунишине тривали до 18 лютого[14][15][16].

Див. такожРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Официальный указатель железнодорожных и других пассажирских сообщений с мая 1917 года. Пг. 1917. 
  2. а б Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги. Екатеринослав. 1917. 
  3. Циркуляры Главного Штаба за 1915 год. 
  4. а б в Хоменко С. О линии Рутченково - Гришино // Вестник Екатерининской железной дороги, № 2. 1925. 
  5. Мефферт Б.Ф. и др. (1926). Синонимика угольных пластов Донецкого бассейна. Л. 
  6. Ведомости о вывозе в 1924-25 г. донецкого минерального топлива и горнозаводских грузов // Отчёт по вывозу твёрдого минерального топлива, руды, флюсов, соли, чугуна и металлического лома из южного горнозаводского района за 1924-25 г. Х. 1926. 
  7. Протокол заседания исполкома Красноармейского районного совета от 22.10.1944 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-1475, опис № 2, справа № 3, арк. 360. 
  8. Протокол заседания исполкома Красноармейского районного совета № 8 от 24.03.1945 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-1475, опис № 2, справа № 9, арк. 92. 
  9. Стёпкин В.П., Гайворонский П.Е., Яцюк Н.Н. Красноармейский район: Люди, история, факты. Донецьк. 2003. 
  10. О трассе ветвей, долженствующих обслуживать Гришинские угольные месторождения // Горно-заводское дело, № 49. 1913. 
  11. Сооружение линии Рутченково – Гришино – Доброполье // Горно-заводское дело, № 44. 1914. 
  12. Годовой статистический отчёт о постанционном отправлении пассажиров [Ясиноватского отделения Донецкой железной дороги] за 1964 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 613. 
  13. Ильин Н.Г., Рулин В.П. (1973). Гвардейцы в воздухе. М. 
  14. Донетчина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945. Известные и неизвестные страницы. Донецк. 2008. 
  15. Хавалкін В.Д. В боях за Красноармійськ. З журналу бойових дій 12-ї гвардійської танкової бригади // Маяк, № 16-17.1988. 
  16. Хавалкін В.Д. Рубіж оборони – станція Чунишине // Маяк, от 09.05.1988. 

ДжерелаРедагувати