Чума під час Великої Північної війни

Чума під час Великої Північної війни (англ. Great Northern War plague outbreak; нім. Große Pest von 1708 bis 1714, швед. Pesten i Sverige 1710–1713, ест. Katk Põhjasõja ajal) — епідемія чуми, що відбулася у країнах Балтійського регіону, Східної і Центральної Європи під час Великої Північної війни 17001721 років.

Віленська ікона Діви Марії, що ламає стріли Божого гніву (1710)

Можливі передумовиРедагувати

У 1695—1697 роках великий голод охопив Фінляндію — загинуло від чверті до третини населення, Естонію — кількість загиблих сягнуло близько п'ятої частини населення, Лівонію та Литву, де голодомор, епідемії та війни вбили половину населення Великого князівства Литовського між 1648 і 1697 роками. Зима 1708—1709 років була надзвичайно довгою і суворою, внаслідок чого озиме насіння вимерзло в Данії та Пруссії, і навесні довелося знову орати й обробляти ґрунт.

Хід епідеміїРедагувати

Пік припав на 17081712 роки. Епідемія поширилася з Центральної Азії до Середземномор'я, а зі Стамбулу до Пінчова у Південній Польщі, де її вперше зафіксували шведські військові лікарі 1702 року. Чума розносилася по торговельних шляхам і маршрутах армій. 1709 року вона досягла Пруссії і Балтійського узбережжя. 1711 року практично всі країни Балтики були заражені чумою. 1712 року вона дісталася Гамбурга.

Війна і чума посилювали один одного: солдати і біженці були розносниками хвороби, яка викошувала цілі регіони і міста, залишаючи їх без захисників і продовольства. Це сильно вплинуло на здатність чинити опір ворожим силам і погіршувало постачання військ. Разом із чумою під час війни поширювалися й інші хвороби, такі як дизентерія (ймовірно за рахунок шигельозу), натуральна віспа та епідемічний висипний тиф, і принаймні в деяких регіонах населення стикалося з ними.

Це була остання з епідемій чуми в берегових регіонах Балтійської акваторії, які пережили кілька хвиль чуми з часів Чорної смерті — 2-ї пандемії чуми, що відбулася в XIV столітті. Особливо великі втрати зазнали узбережні райони Пруссії, Литви, Курляндії-Семигалії, Лівонії, Естонії, де загинуло від 2/3 до 3/4 населення, а численні поселення і господарства припинили існування. Точний підрахунок жертв епідемії чуми ускладнюється тим, що багато людей помирали від інших хвороб або голоду, які несла війна. Джерела про летальність від чуми та загальну смертність уривчасті або відсутні.

Деякі місцевості страждали від чуми лише рік, в той час як інші — декілька років підряд. Оскільки причини чуми були невідомі сучасникам, єдиним способом боротьби із нею була ізоляція хворих. Санітарні кордони оточували цілі міста, як Штральзунд або Кенігсберг, або навіть країни, як у випадку з Прусським герцогством. У межах міста або перед стінами його встановлювали «чумні будинки» для карантину заражених людей. Прикладом такого карантину є берлінська клініка Шаріте.

ДжерелаРедагувати

  • Byrne, Joseph Patrick. Encyclopedia of the Black Death. Santa Barbara (CA): ABC-CLIO, 2012.
  • Frandsen, Karl-Erik. The Last Plague in the Baltic Region 1709—1713. Kopenhagen, Museum Tusculanum Press, 2010.
  • Helleiner, Karl F. The population of Europe from the Black Death to the Eve of the Vital Revolution // Rich, E. E.; Wilson, C. H. (eds.). The Economy of Expanding Europe in the Sixteenth and Seventeenth Centuries. The Cambridge Economic History of Europe from the Decline of the Roman Empire. 4. Cambridge: CUP, 1967.
  • Kroll, Stefan; Grabinsky, Anne. Städtesystem und Urbanisierung im Ostseeraum in der Neuzeit — Historisches Informationssystem und Analyse von Demografie, Wirtschaft und Baukultur im 17. und 18. Jahrhundert. B: Komplexe Historische Informationssysteme. B2: Der letzte Ausbruch der Pest im Ostseeraum zu Beginn des 18. Jahrhunderts. Chronologie des Seuchenzugs und Bestandsaufnahme überlieferter Sterbeziffern. Karte. University of Rostock, 2012.
  • Sticker, Georg. Die Pest in Indien und an der Levante von 1683 bis 1724 // Die Geschichte der Pest (= Abhandlungen aus der Seuchengeschichte und Seuchenlehre. Band 1, Teil 1.) Gießen: Töpelmann, 1908. S. 209—236.
  • Vasold, Manfred. Die Pest. Ende eines Mythos. Stuttgar: Konrad Theiss Verlag, 2003. S. 142ff.
  • Wahrmann, Carl Christian. Kommunikation der Pest. Seestädte des Ostseeraums und die Bedrohung durch die Seuche 1708—1713 (= Historische Forschungen (HF), Band 98). Berlin: Verlag Duncker & Humblot, 2012.
  • Zapnik, Jörg. Pest und Krieg im Ostseeraum: Der «Schwarze Tod» in Stralsund während des Großen Nordischen Krieges (1700—1721) (= Greifswalder Historische Studien. Band 7). Verlag Dr. Kovac, Hamburg 2007.