Вікіпедія

Чортове Беремище

Урочище в Києві

Чортове беремище (помилково — Хрещатицьке беремище) — давнє урочище в Києві, височина на схилі Михайлівської гори (187,7 м) в районі сучасного парку Володимирська гірка, одна з шістьох київських «Лисих гір».

Чортове Беремище
Зображення
Чортове беремище (обабіч траси фунікулеру).
Країна  Україна
Адміністративна одиниця Київ
Перша письмова згадка 1672
Мапа

Координати: 50°27′26″ пн. ш. 30°31′23″ сх. д. / 50.45723179179505991° пн. ш. 30.52312302912893927° сх. д. / 50.45723179179505991; 30.52312302912893927

Історія ред.

Згадка Чортового беремища вперше з'являється у рукопису ігумена Михайловського Золотоверхого монастиря Феодосія Софоновича «Хроніка з літописців стародавніх», написаному у 1672—1673 роках. У 10-й главі автор переповідає історію знищення князем Володимиром у 988 році язичницького капища на Перуновому пагорбі з Повісті временних літ (далі — ПВЛ), додавши нові деталі. Згідно з розповіддю, ідола (в «Хроніці» — безіменного, у ПВЛ — Перуна), волочили з гори щоб втопити у Дніпрі, при чому його били, від чого біс в ідолі нібито кричав. Через це шлях (за ПВЛ — Боричів взвоз), що вів від Михайлівського монастиря вниз к Подолу і назвали Чортове беремище — мов на ньому чорту (тобто ідолу) було тяжко (беремя, бремя — тяжкість). За Софоновичем (у перекладі І. Жиленко[1]): "Повість давня також є, що колись одного ідола тягли з гори до Дніпра і били по череву. Біс у ньому кричав, лементуючи. Звідтіль ту з гори дорогу нижче монастиря Михайлівського назвали здавна «Чортове Беремище», тобто — «тягар чортів», бо слово слов'янське «бремя» означає «тягар»[2]. З «Хроніці» Софоновича цей фрагмент майже дослівно увійшов[3] до третього (1680 року) видання «Синопсиса Київського» Інокентія Гізеля[4].

Максим Берлинський у «Краткому описании Киева» виданому у 1820 році, посилаючись на «Синопсис» вказав на тотожність Чортового беремища та Боричевого взвоза, але в той же час відзначив, що простолюд називаю Чортовим беремищем кут гори біля Трьохсвятительської церкви звернутий до Боричевого взвозу[5]. Останній проходив приблизно по трасі сучасного фунікулеру.

Місце це довгий час користувалося поганою славою. У середньовіччя вважали, що сюди злітаються на шабаш відьми.

Сучасний стан ред.

Зараз нічого не нагадує тут про загадкове минуле. На місці язичницького капища височіє стародавній Михайлівський Золотоверхий собор — перший храм з позолоченими куполами в Києві. Нижче по схилу Михайлівської гори в XIX був розбитий парк Володимирська гірка. А в яру за яким колись тягли поваленого язичницького бога проходить траса фунікулера, відкритого в 1905 році. Михайлівська гора — один з відрогів Старокиївської гори, який відділявся від неї невеличким яром, що проходив нинішньою Михайлівською площею і відкривався у напрямок Подолу Боричевим узвозом (в районі сучасної траси фунікулеру). На цій горі розміщувався двір Ізяслава (Дмитра) Ярославовича та його родовий — Дмитрівський монастир. Його син — Святополк ІІ (Михайло) Ізяславович збудував поруч з Дмитрівським собором — Михайлівський Золотоверхий собор, який згодом став центральною спорудою гори. А в ХІІІ сторіччі вже і сам монастир став з Дмитрівського Михайлівським. Після татарської навали на горі залишилися лише монастирські споруди. У період розквіту українського бароко монастир відбудовується і розширюється. В середині ХХ сторіччя північні та східні схили гори впорядковують і розбивають тут парк, а у 1853 році — відкривають пам'ятник святому рівноапостольному князю Володимиру, який став композиційною основою східної частини гори. Відтоді східний виступ гори і парк дістали назву Володимирська гірка.

Після руйнації монастиря та перейменування вулиць топонім «Михайлівська гора» почав поступово зникати з вжитку (витіснявся Володимирською гіркою, проте, з відбудовою собору і поверненням назви площі — гору все частіше знову називають Михайлівською.[6]

Хрещатицьке беремище ред.

 
Фрагмент Плану міста Києва доданий до книги М. Берлинського «Краткое описание Киева». Чортове беремище позначено червоним колом, Хрещатицьке — жовтим[7].

Деякі сучасні джерела (таки, як наприклад, «Веб-енциклопедія Києва») вказують на тотожність Чортового та Хрещатицького беремищ[8]. Але згідно з першоджерелами, це є два різних місця, хоч вони й розташовані зовсім поруч. Додатково плутанину імовірно додав зв'язок обох цих місць з «нечистою силою». В «Краткому описании Киева» Максима Берлинського Хрещатицьке беремище описано як «рос. самый высокий старого Киева наугольный холм, обращенный к Хрещатику»[9]. З книги М. Закревського, випливає, що мова йде про терасу, що виступає зі схилу Михайловської гори на південний схід, та на який у 1853 році був споруджений памятник Володимиру Святославичу[10] (М. Берлинський писав свою книгу до спорудження монументу). Це також підтверджується доданою до «Краткого описания Киева» мапою, з позначенням Хрещатицького беремища (і окремо від нього Чортового беремища, на північний захід від Хрещатицького)[7]. На думку Берлинського, на цьому пагорбі (терасі) в давнину також стояв поганський ідол, пізніше скинутий. Також він вказував, що Хрещатицьке беремище мало іншу назву — Кучинська гора (Кучинская гора), від саду такого-собі Кучинського та мало серед простолюду погану славу місця сбору відьом, перевертней та упирів[11]. Слід відмітити, що М. Закревський[10] та сучасні автори, розміщують сад Кучинського «де відьми злітались» дещо в іншому місці — на схилах Михайловської гори.

Інші «Лисі гори» Києва ред.

Згідно з кратким топонімічним словником «Київ», назву «Лиса гора» у Києві мали усього шість підвишень. Окрім Хрещатицького беремища описаного у даній статті, це також були:

  1. Дівич-гора в гирлі Либіді.
  2. інша назва Юрковиці.
  3. інша назва місцевості Западинка, або, за іншими даними, найвища із Западинських піщаних гір.
  4. піщане підвищення між Чортороєм і селищем Троєщина та Вигурівщиною на лівому березі Києва.
  5. неіснуюче зараз піщане підвищення на Верхній Солом'янці біля Либеді[12].

В першоджерелах ред.

«Хроніка з літописців стародавніх»:

  Повѣстъ теж єсть старых тая, же гды ємного балвана волокли з горы утопити в Нєпръ и били по чєрєву, бѣсь в нєм кричал, лямєнтуючи. Ѡттол тую з горы дорогу нижше монастыря Михаиловского назвали здавна Чортово Бєрємищє, то єсть тяжкость чорту, бо слово славєнскоє „брємя“ значит „тяжкость“.[13]  

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ СИНОПСИС КИЇВСЬКИЙ (1674). Процитовано 6 травня 2023.
  2. ↑ Порівняй: І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями. Повість временних літ у перекладі Л. Махновця
  3. ↑ СИНОПСИС КИЇВСЬКИЙ (1674). Процитовано 6 травня 2023. На думку Ю. Мицика, дана вставка потрапила до "Синопсиса" саме з писань Софоновича (Мыцык Ю.А. Влияние "Кройники" Феодосия Софоновича на Киевский "Синопсис"... — С. 134).
  4. ↑ У перекладі І. Жиленко: «Носиться й така повість, яку [чув] від старих людей: як деякого ідола, коли волочили [його] вірні [християни] з гори, [аби] втопити в Дніпрі, б'ючи його нещадно, [то] біс у тому ідолі кричав, ридаючи сильно. І звідтоді дорогу ту з гори нижнє од монастиря Золотоверхого Михайлівського назвали в давнину: „Чортове беремище“, що означає „Тяжко чорту“; бо слов'янською „бремя“ означає „тяжесть“.»
  5. ↑ Берлинский, 1820, с. 190.
  6. ↑ Михайлівська гора [Архівовано 22 серпня 2014 у Wayback Machine.], «Веб-енциклопедія Києва»
  7. ↑ а б Берлинский, 1820, План города Киева.
  8. ↑ Лиса гора. Веб-енциклопедії Києва. Процитовано 10 серпня 2023. Чортове Беремище (Хрещатицьке Беремище; на території парку Володимирська гірка, біля верхньої станції фунікулеру);
  9. ↑ Берлинский, 1820, с. 191.
  10. ↑ а б Закревский, 1868, с. 428.
  11. ↑ Берлинский, 1820, с. 191—192.
  12. ↑ Пономаренко, Різник, 2003, с. 40.
  13. ↑ Софонович, 1992, с. 67—68.

Джерела ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чортове_Беремище&oldid=40647100