Чорноплатове

село Чорноплатове
Країна	Україна
Область	Сумська область
Район	Конотопський район
Рада	Присеймівська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA59020130370076700
Облікова картка	Чорноплатове
Основні дані
Населення	532
Поштовий індекс	41642
Телефонний код	+380 5447
Географічні дані
Географічні координати	51°22′54″ пн. ш. 33°10′29″ сх. д. / 51.38167° пн. ш. 33.17472° сх. д.Координати: 51°22′54″ пн. ш. 33°10′29″ сх. д. / 51.38167° пн. ш. 33.17472° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	127 м
Місцева влада
Адреса ради	41642, Сумська обл., Конотопський р-н, с. Присеймів'я, вул. Лозова, 1
Сільський голова	Дойнеко Ніна Вікторівна
Карта
	Чорноплатове
	Чорноплатове
Мапа
	Чорноплатове у Вікісховищі

Чорноплатове́ — село в Україні, Сумській області, Конотопському районі. Населення становить 532 особи. Орган місцевого самоврядування — Присеймівська сільська рада.

Географія ред.

Село Чорноплатове знаходиться біля урочища Жукове за 4-ри км від правого берега річки Сейм. Примикає до селища Залізничне, за 1 км розташоване село Присеймів'я. Поруч проходить залізниця, гілка Конотоп-Шостка, станція Мельня за 0,5 км.

На сучасній карті Конотопського району є велике мальовниче село Чорноплатове, розташоване біля залізничної станції Мельня, неподалік від р. Сейм. Кожного, хто побував тут, зачаровує дивовижний світ природи. У ясну погоду з високого пагорба біля села видно навіть м. Конотоп з його вулицями і будинками. Навколо села поки що збереглися ліси, багаті влітку та восени грибами та ягодами, а також поля, що раніше давали хороші врожаї картоплі та льону. Чисельні копанки залишилась на радість місцевим рибалкам на місці колишніх торфорозробок. В минулому біля села добували велику кількість торфу, який продавався не тільки жителям сусідніх сіл, а й районів. А зараз на зоболоченій місцевості створили Чорноплатівський заповідник. В ньому водяться андатри, бобри, вовки, лисиці, а також можна зустріти козуль.

Географічне положення села 51º22 пн. ш., 33º 10 сх. д. Поверхня - рів-нина. Клімат – помірно-континентальний. Кількість опадів – 533 мм, се-редні температури: січень – (-7 -8 С), липень – (+18 +20 С). Переважає північно-західний перенос вітрів. Висота над рівнем моря 150 км віддаль до Конотопа 15 км, Сум – 145 км, Києва – 210 км.

Історія ред.

Історія села сягає у другу половину XIX століття, коли кролевецький поміщик Линський за якусь провину відправив мешканця села Алтинівки Івана Чорноплата в глухий ліс доглядачем-об'їжджчиком. Іван разом з дружиною Лесею оселилися у великій хаті, завели господарство. Через деякий час навколо їхньої хати почали селитися люди, і виник хутір, який назвали іменем старожила - Чорноплата. Найближча школа була відкрита у 1884 році у с. Мельня. Тому, коли на початку 90-х років XIX ст. з'явився у Чорноплатові грамотний чоловік, то вирішили селяни доручити йому створення власної школи. Був це відставний чиновник, колезький реєстратор Олексій Случевський. Школа була „бродячою”, тобто не маючи постійного помешкання, знаходилась у хатах батьків учнів по тижню. Згодом батьки домовились про постійне місце навчання в спустілій просторій хаті сомотнього діда Чорноплата. У хаті було душно і чадно тому деякі діти тікали з уроків. Учнів у школі було близько 20 чоловік, віком від 10-12 до 19 років. дівчаток не було. Навчання у школі розпочиналося після Покрови, коли вже непасли корів.

Невдовзі неподалік села розпочинають будувати залізницю. На будівництво сходилося багато селян з різних сусідніх губерній - "стягалися" до села Чорноплатове, тому з'являється нова, неофіційна народна назва - "Стягайлівка".

У 1905 році була збудована двоповерхова будівля станції "Мельня". Назва станції "Мельня" не відповідає дійсності, оскільки біля станції знаходиться село Чорноплатове, а село Мельня - за 5 кілометрів. Можливо, залізничників злякала неблагозвучна назва "Чорноплатове", і вони обрали приємнішу для себе - "Мельня", що збереглася й донині.

У 1917-1920 роках у селі кілька разів змінювалась влада.

У 1929 році розпочалася примусова колективізація. Був створений перший колгосп ім. Карла Маркса. У жовтні 1936 року відкрили школу.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.

У 1967 році у центрі села було урочисто відкрито пам'ятник 32 героям червоноармійського загону та їх командиру Павлу Іллічу Новікову. Пам’ятник цей і досі височить у центрі села, неподалік місця, де стояла хата діда Чорноплата.

У вересні 1998 році було відкрито нове приміщення Чорноплатівської школи.

У 2009 році середня школа та дитячий садок були об'єднанні в навчально-виховний комплекс. У ньому навчаються та виховуються діти з навколишніх сіл, яких підвозить до НВК шкільний автобус. Кожного літа відбуваються теплі ювілейні зустрічі колишніх випускників школи. Сотні випускників школи зараз живуть і працюють в Україні та за її межами, листуються з вчителями та учнями, допомагають рідному селу та школі.

В селі нараховується 486 дворів з них 30 – нежилих, проживає близько 1 тисячі селян. Переважає жіноче населення. В середньому за рік народжується 8-10 немовлят, помирає – до 30 чоловік. В школі навчається 71 учень, дитячий садок відвідує – 35 дітей. Більшу частину становить населення працездатного віку, яке зайняте у різних сферах господарства.

Живуть і трудяться на українській землі добрі і працьовиті люди, нащадки діда Чорноплата. Гордо несуть його прізвище, розповідоють місцеві легенди та перекази давнини, збереглись і донині традиції святкування „Масляної”, „Водохреща”, „Івана Купала”.

А пам'ять нашої землі та її неповторна природа стала близькою для нових поколінь чорноплатівців.

У безмежних лугах загубилось Та згубили часи нас новітнії
Небагатеє наше село. Всіх зігнали в колгосп, мов овець,
Як жилось в віках! Як любилось! В чорній праці потуги безпліднії
Огортало всіх Боже тепло. Нашу силу звели на нівець.

В давнину поведуть нас перекази Не щебечуть вже вулиці дітками:
Сивочолих сільсіких мудреців, Повтікали в світи молоді.
Що спочили уже під березами, Сліпнуть хати забитими вікнами,
А їх спогад і ще не відцвів. Плаче вітер у чорній трубі.

Не були ми в татар полоненими: Віддзвеніли літа косовицями.
Врятувала багнука заплав. Уляглися над Сеймом пісні.
І село ще відоме за схемами, Не скриплять журавлі над криницею
Що складав для поляків Боплан. Все було, як у дивному сні.

По великій воді, що розливами Як же хочеться ранніми веснами
Вирувала в лугах по лозі, Під ячання пролітніх гусей,
Мимо нас із Путивля до Києва Щоб село із піснями воскреслими,
Пропливали тамтешні князі... Як колись, задивлялося в Сейм.

Ми долал всі біди та пошесті.
Навіть Сейм ми спрямляли в ручну!
Праця й воля були в нас у почесті:
Мали славу в окрузі гучну...

Економіка ред.

У 1929 році розпочалася колективізація. Був створений перший колгосп ім. Карла Маркса. Господарство спершу було невеликим: коней – 26, великої рогатої худоби – 10, свиней – 10, овець – 30 голів. Існував також колгосп „Більшовик”. В колгоспі було 100 га землі, 18 корів, 13 коней та інша живність. Згодом у 1997-1999 роках був створений КСП „Світанок” керівником якого був В. М. Хярм. В колгоспі працювало 325 робітників. Колгосп вважався мільйонером в ньому нараховувалося: до 3 тис. голів великої рогатої худоби, 1,5 тис. овець, до тисячі качок і гусей, велика кількість свиней. КСП нараховувало: 3 ферми, трикторна бригада, існувала власна бензо-заправка, тік. Вирощували: жито, пшеницю, овес, льон, гречку, городні культури. За час існування колгоспу було збудовано: хлібопекарню та олійницю, відкрито сир-цех, дитячий садок „Барвінок”, який діє й до нині. В селі працюють два магазини, відділення зв'язку, будинок культури з сільською бібліотекою. На цей час колгосп перейшов у власність приватному підприємцю Ю. М. Степанову.

Відомі люди ред.

В сільській школі навчався міністр освіти та науки України у 2000-2005 роках Кремень Василь Григорович. За визначні особисті заслуги у соціально-економічному та культурному розвитку Конотопського району Кременю В. Г присвоєно звання "Почесний громадянин" Конотопського району.

Посилання ред.

Погода в селі