Чорногорська православна церква

Чорного́рська правосла́вна це́рква (сербохорв. Crnogoroska pravoslavna crkva, Црногорска православна црква; також Правосла́вна це́рква Чорного́рії) — східноправославна церква в Чорногорії, яка не визнається іншими східноправославними церквами як помісна автокефальна церква. Чорногорська православна церква визнана релігійною громадою урядом Чорногорії з 1999 року і має широкі претензії на юрисдикцію Чорногорсько-Приморської митрополії, яка є єпархією Сербської православної церкви. Використовує у своїй літургії візантійський обряд, чорногорську та церковнослов'янську мови, юліанський календар, є частиною Східного християнства. Резиденція архиєпископа Цетинського та митрополита Чорногорського знаходиться в Цетинє.

Чорногорська православна церква
сербохорв. Crnogoroska pravoslavna crkva
Црногорска православна црква

Лого Православної церкви Чорногорії.png
Gerb mitMOC.jpg
Засновники Антоній (Абрамович)
Дата заснування 31 жовтня 1993
Статус самопроголошена автокефалія
Самостійність визнана не визнана
Перший предстоятель Антоній Архиєпископ Цетіньський, Митрополит Чорногорський
Чинний предстоятель Михаїл І Блаженніший Архиєпископ Цетіньський, Митрополит Чорногорський
Центр Цетинє
Основна юрисдикція Чорногорія Чорногорія
Юрисдикція для діаспори Австралія Австралія
Аргентина Аргентина
Європа Західна Європа
Канада Канада
Сербія Сербія
США США
Літургічна мова сербохорватська (чорногоська)
Музична традиція візантійська
Церковний календар юліанський
Єпископів 4
Єпархій 6
Вірних Прибл. 50 тис
Офіційний сайт cpc.org.me

Була утворена та зареєстрована як неурядова організація 31 жовтня 1993 року Антонієм Абрамовичем, колишнім ченцем Сербської православної церкви, який став митрополитом Чорногорії та главою Чорногорської православної церкви, яка претендує на правонаступництво автокефальної Чорногорської церкви, що діяла до об’єднання двох держав — Королівства Сербія та Королівства Чорногорія, а згодом приєднання до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців.

За даними державної служби CEDEM за 2010 рік, Чорногорська православна церква мала популярність 5,4%, а Сербська православна церква 94,1%. За даними опитування 2020 року, проведеного CEDEM, приблизно 10% православних християн сходу Чорногорії віддали перевагу Чорногорській православній церкві, тоді як приблизно 90% вибрали або залишилися в Сербській православній церкві.

ІсторіяРедагувати

Історія Чорногорської православної церкви почалась із закладення у 1220 році Зетської єпархії. Престол єпископів Зети знаходився в монастирі Святого Михайла Архангела у містечку Превлака. На Соборі в Скоп'є у 1346 році єпископство Зета було піднято до митрополії.

У 1484 році престол Чорногорської єпархії перенесено у Цетинський монастир.

У 1603 році Чорногорська митрополія стає фактично незалежною юрисдикцією.

З 1697 року чорногорські митрополити стають не тільки духовними лідерами чорногорців, але й світськими правителями Чорногорського князівства.

Чорногорську автокефальну православну церкву було засновано 1766[1][2], після скасування Печського партріархату в Косово[3], під керівництвом Константинопольського патріархату[4]. ЇЇ автокефалію визнавали і Константинопольська патріархія, і Російська православна церква, що підтверджено документами.[5] Один з провідних балканських експертів в області православ'я Володимир Йованович вважає, що «... немає жодного закону - ні Божого, ні людського, за яким не може бути створена автокефальна церква в Чорногорії».[5]

Під час керування Чорногорською православною церквою Митрополитом Петром I (1781-1830) Синод Російської православної церкви визнав її автокефальною.

У 1920 році три автокефальні Церкви: Сербська, Карловацька і Чорногорська, а також автономна Церква Босно-Герцеговинська з частиною Константинопольської та Буковинсько-Далматинської Церков об'єдналися в одну Сербську православну Церкву.[6]

Після Першої світової війни, коли було створено Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, Чорногорська автокефальна православна церква приєднана до складу Сербського патріархату без волі Чорногорської церкви та мирян, та автокефалія цієї Церкви була незаконно ліквідована 1919 року. За кордоном окремі парафії цього не визнали та продовжували вважати себе частиною Чорногорської автокефальної православної церкви. Так у Детройті до 1923 року діяла парафія Чорногорської православної церкви.

Після Другої світової війни у Чорногорії існувала окрема Чорногорська митрополія Сербської православної церкви.

На початку 1990-х років, одночасно з посиленням децентралізованих потягів в Соціалістичній Федеративній Республіці Югославії, в Чорногорії активізувалися прихильники автокефалії. 1993 року в Сербській православній церкві відбувся розкол, у результаті якого, з'явилася Чорногорська православна церква[7]. Хоча церква була відновлена, але вона діяла майже як підпільна, оскільки її було офіційно зареєстровано тільки 2000 року, після падіння режиму Слободана Мілошевича у Белграді. 31 жовтня 1993 року в Цетинє був обраний Митрополитом Чорногорської церкви Антоній (Абрамович). 6 січня 1997 року, після його смерти, очільником церкви був обраний Михаїл І (Дедеїч). Митрополит Михаїл І (Дедеїч) рукопокладенний був архиєреями Болгарської православної церкви. 31 жовтня 1998 відбулася інтронізація Митрополита Михаїла І (Дедеїча) у Цетинє. Чорногорська Православна Церква не має євхаристійного спілкування з іншими православними церквами[8]. Її не визнають, як і Македонську православну церкву через тиск Сербської православної церкви.

На відміну від митрополита Амфілохія (Радовича), що виступає за збереження єдности Чорногорії та Сербії, Михайло підтримував курс чорногорського керівництва на якнайшвидший вихід з Федерації з Сербією.

17 січня 2001 р. Церква Чорногорії була офіційно зареєстрована як неурядова організація у місцевому департаменті Міністерства внутрішніх справ Чорногорії. За відсутности будь-якого іншого відповідного та більш сучасного законодавчого акту, ця реєстрація була здійснена шляхом залучення Закону про правове становище релігійних громад від 1977 року, коли Чорногорія була Соціалістичною республікою Чорногорія у складі Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія.

У липні 2003 року відбулась офіційна зустріч делегації Української православної церкви Київського патріархату з митрополитом Михаїлом Дедеїчем та духівництвом Чорногорської православної церкви.

У квітні 2007 року "голова Ради з просування" Церкви Чорногорії Стево Вучинич зазначив, що "ми повернемо всі церкви та каплиці у містах і, звичайно, сільські церкви, і монастирі ... ми очікуємо опору, але ні в якому разі не здамося». Президент Республіки Чорногорія Філіп Вуянович заявив, що він буде захищати майно Сербської православної церкви разом з іншими адміністративними посадовцями, заявивши, що Церква Чорногорії не повинна здаватись і що вони повинні переходити до судових справ у конкретних справах. Незважаючи на це, Церква Чорногорії стверджує, що не піклується про чиюсь думку поза межами своєї Ради, називаючи це невідповідним, і має намір примусово повернути своє майно в Чорногорії, яка зараз окупована Сербським патріархатом.

У середу, 18 квітня 2007 р., представники Чорногорської православної церкви — яка оголосила, що не бажає спричиняти "надмірну ситуацію", але що вона увійде до сербського православного монастиря Цетіне без урахування реакції Сербської православної церкви. Спеціальні підрозділи поліції перешкоджали їх насильницькому в’їзду та кільком сотням прихильників Церкви Чорногорії. Між поліцією та натовпом, який мав намір силою проникнути у монастир була сутична. Після цього члени натовпу вигукували гасла типу "це не Сербія", "чия ви поліція?" та "Рісто, сатана" (посилання на митрополита Софії Амфілохія).

У вересні 2008 року сербські православні місцеві жителі намагалися розпочати блокаду в районі Нікшича, щоб не дозволити чорногорійській церкі побудувати там церкву. 65 осіб було заарештовано за порушення громадського порядку.

У жовтні 2010 року Патріарх Української Православної Церкви Філарет перебував у Чорногорії на запрошення Митрополита Чорногорської православної церкви Міхаіла, де вкотре підтримав прагнення чорногорців мати свою автокефальну церкву[9][2].

В грудні 2018 року Президент Чорногорії Мило Джуканович заявив про те, що держава буде домагатися відновлення автокефалії Чорногорської православної церкви.[10][11]

16 червня 2019 року відбулася хіротонія четвертого єпископа цієї церковної юрисдикції, ним став архимандрит Борис (Бойович) з титулом єпископа Острозького-Нікшічського.[12]

У кінці 2019 року уряд Чорногорії розпочав процес відновлення автокефалії Чорногорської православної церкви. Президент Чорногорії виступив із заявою у підтримку автокефалії ЧПЦ[13], а пізніше (в кінці грудня) уряд проголосував за закон про націоналізацію всіх храмів які були побудовані до 1918 року. Під закон попали близько 600 споруд. У країні спалахнули протести. Підтримку Сербській православній церкві і засудження дій Чорногорської влади висловив Московський патріарх Кіріл (Гундяєв) і митрополит РПЦвУ Онуфрій (Березовський)[14][15].

Вселенський патріарх Вартоломій І заявив що ніколи не визнає автокефалію Чорногорської Церкви. «Михайло Дедеїч ніколи не зможе отримати автокефалію для своєї помилкової церкви. <…> Для нас Дедеїч просто священик, відлучений від Церкви. Повторюю, ми ніколи не дамо автокефалію так званій "Чорногорській православній церкві"», – запевнив він.[16][17]

Чорногорська православна церква запропонувала видати свідоцтво про хрещення, в якому у графі "національність" замість "православний серб/сербка" буде замінено на "православний чорногорець/чорногорка".[18][19][20][21]

Митрополит Дедеїч заявив, що в Чорногорській православній церкві не вистачає священиків і що до їх найму Католицькі та протестантські священики можуть служити у своїх храмах; Дедеїч також назвав Алоїзія Степінака, суперечливого латино-католицького кардинала, який був відомий під час Другої світової війни за співпрацю з усташами "великою людиною і великим єпископом".[22]

Організація та структураРедагувати

ПредстоятельРедагувати

Церкву Чорногорії очолює Архиєпископ Цетиньський і Митрополит Чорногорський Михайло. На Загальних зборах Чорногорії, сформованих Церквою Чорногоріх у Цетинє 6 січня 1997 року, він був обраний традиційною публічною акламацією Главою Чорногорської Православної Церкви. У церкві Святої Параскеви в Софії 15 березня 1998 року він був висвячений на єпископа главою Болгарського альтернативного синоду Патріархом Піменом та сімома митрополитами та єпископами його синоду. 31 жовтня 1998 року він був інтронований митрополитом Чорногорської православної церкви в Цетинє в присутності кількох сотень віруючих та прихильників Чорногорської православної церкви.

Митрополит Михайло працював професором Сербської православної церкви, а потім священиком Грецької православної церкви в Італії, де він канонічно створив із грецької церкви сербський православний муніципалітет, що стало причиною ряду скандалів, включаючи зраду та звинувачення розкрадання, до його постійного відсторонення від Церкви у 1995 р. Після того, як у 1997 р. став митрополитом Церкви Чорногорії, він був повністю відлучений Священним Синодом Вселенського патріархату Константинополя від Східної Православної Церкви. Під час свого пастирського візиту в Аргентину в 2007 році митрополит Михайло зустрівся з кардиналом Бергольо, нині Папою Франциском.

11 січня 2007 року Церква Чорногорії відновила власний священний синод і проголосила свій перший указ, яким підтверджує свій автокефальний статус. Священний Синод складається з протоієреїв храму на чолі з Митрополитом Михайлом. Цей синод розділив Чорногорію на п'ять єпархій — Цетинську, Дуклянську, Приморську, Острозьку та Беранську.

Одним з видатних членів Чорногорської православної церкви був Єлісей Лалатович, колишній сербський монах з Нікшича, звільнений за розкрадання церковного майна та фальсифікацію церковних печаток. На початку 2010 року він приєднався до Хорватської православної спілки для утворення Хорватської православної церкви і став її главою у Задарі. Лалатович негайно був виключений з Чорногорської православної церкви на підставі поширення хвилювань та аморальности в церкві, Церква Чорногорії офіційно відкинула свої зв'язки з утвореною Хорватською православною церквою.

 
Церква святого Петра у Которі

ЄпархіїРедагувати

  • Цетинецька архієпископія
  • Приморська єпархія
  • Дуклянський єпархія
  • Острошського єпархія
  • Беранська (Полімська) єпархія
  • Аргентинська єпархія

За межами ЧорногоріїРедагувати

Будівництво першої за кордоном святині Церкви Чорногорії, Святої Церкви Праведника Івана Черноєвича, планувався у Ловценаці, Воєводина, Сербія, за допомогою Асоціації етнічних чорногорців у Сербії.[23] Контракт на землю, на якій була збудована нова святиня був підписаний 5 серпня 2005 р.[24] Список із іменами кількох десятків пожертвувань — з Чорногорії, США, Словенії, Австралії та Швейцарії на будівництво святині Церкви Чорногорії також було опубліковано в Сербії.[25]

Чорногорська православна церква також має підтримку з-за кордону, і їй вдалося побудувати кілька святинь в Америці, Австралії, Західній Європі, де знаходяться всі важливі громади емігрантів Чорногорії, більшість з яких також підтримує Чорногорську православну церкву. Служби проводяться в австралійському штаті Новий Південний Вельс, а також в аргентинській провінції Чако, яка є базою архимандрита Ґоразда Гломазича та чорногорської церкви Святого Миколи в колонії Мачагай.[26]

Церкви за межами Чорногорії:

ЄпископиРедагувати

ПідтримкаРедагувати

Підтримка з боку інших церковРедагувати

Чорногорська церква має підтримку з боку кількох так сневизнаних східних православних церков: Болгарської альтернативної православної церкви (заснованої патріархом Піменом) та її філії в Італії-Православної церкви в Італія.[27] Церква Чорнгорії також має підтримку Хорватського православного союзу,[28] метою якого є створення автокефальної Хорватської православної церкви для Республіки Хорватія, акт, за який Церква Чорногорії виступила першим прихильником.

У жовтні 2010 року Патріарх Київський і всієї Руси-України Української православної церкви Київського патріархату Філарет під час перебування в Чорногорії підтримав Чорногорську автокефалію, яка як колись Церква України, змагається за міжнародне визнання.[29]

Чорногорська православна церква мала підтримку найбільшої в Північній Македонії, однак невизнаної, Македонської православної церкви — Охридська архиєпископія, яка пізніше була відкликана, коли Македонська православна церква вступила в переговори з Вселенським патріархатом Константинополя про відновлення євхаристійного спілкування й отримання Томосу про автокефалію.

В інтерв'ю для Бі-бі-сі, опублікований 11 січня 2019 року, архиєпіскоп Памфільський Даніїл (Зелінський), призначений у 2018 році в екзархом ставропігії Вселенського патріарха Константинополя в Україні, заявив:[30]

  Я підтримую тезу про те, що у кожного народу, який бажає мати своєю православну церкву, має бути право її створення та визнання іншими православними церквами. У цьому числі мова йде про Македонію та Чорногорію.  

Підтримка політичних партійРедагувати

Політичними партіями в Чорногорії, які офіційно заявляли про підтримку Церкви Чорногорії, є: Ліберальний альянс Чорногорії та Хорватська громадянська ініціатива меншин, офіційно пропонуючи згадати про це в новій Конституції Чорногорії, яка врешті-решт не згадувала про це з її прийняттям наприкінці 2007 року. Ініціатива запросила представників як чорногорської, так і сербської церков на спеціальну муніципальну зустріч у Тиваті, що викликало бойкот серед місцевих сербських політиків.[31]

Під час виборів у Сербії 2008 року церква мала підтримку Альянсу воєводинських угорців, який заявив, що вона має бути визнаною церквою в країні.[32]

Громадська думкаРедагувати

За даними Центру демократії в Чорногорії за лютий 2007 року, Сербська православна церква була найбільш довіреною установою в Чорногорії за громадською думкою (коефіцієнт 3,29), тоді як Чорногорська православна церква посіла шосте місце (коефіцієнт 2,35).[33] За даними опитування 2020 року, проведеного CEDEM, приблизно 10% відсотків православних християн сходу Чорногорії обрали Чорногорську православну церкву, тоді як приблизно 90% проголосували за Сербську православну церкву.

ПриміткиРедагувати

  1. Д. Ю. ГайдайСтановлення незалежної Чорногорії: у пошуках ідентичності Архівовано 10 травень 2018 у Wayback Machine. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. — 2014. — Вип. 4-5. — С. 377—392.
  2. а б Бі-Бі-Сі, Борис Варґа для; Сербія. Філарет підтримав Чорногорську автокефалію. BBC News Україна (uk). Процитовано 2019-12-22. 
  3. Istorijat SPC. Архів оригіналу за 12 червень 2010. Процитовано 10 травень 2018. 
  4. Dimitrije Bogdanović, Knjiga o Kosovu
  5. а б Газета "День". 
  6. АВТОКЕФАЛИЯ. www.pravenc.ru. Процитовано 2019-12-29. 
  7. Чорногорiя подiлена й на свята. Прихильники Сербської й Чорногорської православної церков Рiздво святкували окремо. Не так святкували, як сперечалися щодо стосункiв iз Сербiєю
  8. Чорногорія, протести й «рука Кремля»
  9. Філарет підтримав Чорногорську афтокефалію
  10. Влада Чорногорії домагатиметься автокефалії для своєї церкви
  11. Президент Чорногорії виступив за відновлення автокефалії Чорногорської православної церкви. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 2019-06-11. Процитовано 15 червня 2019. 
  12. Arhimandrit Boris Bojović hirotonisan je u čin episkopa Crnogorske pravoslavne crkve. rtnk.me (bs). 2019-06-16. Процитовано 2019-07-02. 
  13. Президент Чорногорії виступив за відновлення автокефалії Чорногорської православної церкви. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-01-15. 
  14. Уряд Чорногорії хоче націоналізувати храми Сербської Православної Церкви. Духовний фронт (uk). 2019-12-13. Процитовано 2019-12-22. 
  15. Блаженніший Митрополит Онуфрій висловив підтримку Сербській Церкві у зв’язку з ситуацією в Чорногорії. Українська Православна Церква (uk-UA). 2020-01-03. Процитовано 2020-01-03. 
  16. VRHOVNI PATRIJARH U PRAVOSLAVLJU PRVI PUT ZA SRPSKE MEDIJE! VARTOLOMEJ ZA KURIR: Nikada neću priznati crnogorsku crkvu!. kurir.rs (sr). Процитовано 2020-01-03. 
  17. Ecumenical Patriarch Bartholomew: The Phanar will never recognize an autocephalous Church in Montenegro. Orthodox Times (en-US). 2019-12-30. Процитовано 2020-01-17. 
  18. CPC "POKRŠTAVA" GRAĐANE Mitropolit nepriznate crkve hoće da prepravlja krštenice, pozvao na "odbranu od duhovnog okupatora i SPC". Blic.rs (sr). Процитовано 2021-03-02. 
  19. Kršteni u SPC da zatraže krštenicu i CPC. RTCG - Radio Televizija Crne Gore - Nacionalni javni servis (sr-me). Процитовано 2021-03-03. 
  20. Serbia, RTS, Radio televizija Srbije, Radio Television of. Miraš Dedeić pozvao vernike SPC da uzmu krštenicu nekanonske CPC. www.rts.rs. Процитовано 2021-03-03. 
  21. From baptism to politics, Montenegrins fight for identity. Christian Science Monitor. 1999-04-23. ISSN 0882-7729. Процитовано 2021-05-11. 
  22. ИН4С. (ВИДЕО) Мираш одушевљен: Степинац је био велики човјек, велики епископ - ИН4С (sr-ec). Процитовано 2021-03-03. 
  23. Krstaš, Association of Montenegrins in Serbia. Krstas.rs. Архів оригіналу за 2009-11-01. Процитовано 2011-09-17. 
  24. Krstaš website. Krstas.rs. Процитовано 2011-09-17. 
  25. Krstaš website. Krstas.rs. Процитовано 2011-09-17. 
  26. Price o crnogorskim iseljenicima u Argentini [Story of Montenegrin immigrants in Argentina]. montenegro-canada (cnr). 27 May 2005. Процитовано 7 July 2010. 
  27. Chiesa Ortodossa in Italia [Orthodox Church in Italy]. Orthodox Church of Italy (it). Процитовано 7 July 2010. 
  28. Alo | Vesti | Ustaša osniva "pravoslavnu crkvu". Alo.rs. Архів оригіналу за 2012-02-24. Процитовано 2010-06-08. 
  29. Філарет підтримав Чорногорську автокефалію - BBC News Україна
  30. Экзарх Константинополя на Украине: нельзя делать церковь заложницей чьих-то амбиций. Би-би-си, 11.01.2018.
  31. M.Djuricic. Boycott by opposition because of CPC. Tivatonline.com. Архів оригіналу за 2011-10-02. Процитовано 2011-09-17. 
  32. Vojvodina's Montenegrins back Hungarian candidate. B92.net. Архів оригіналу за 2011-06-06. Процитовано 2011-09-17. 
  33. CEDEM - Političko javno mnjenje Gore Gore - Povjerenje u institucije - Februar 2007. Архів оригіналу за 2011-09-12. Процитовано 2011-09-17. 

ПосиланняРедагувати