Черніков Ігор Федорович

Ігор Федорович Черніков
Народився 1 січня 1931(1931-01-01)
с. Піски Лохвицького району Полтавської області
Помер 9 січня 2021(2021-01-09) (90 років)
м. Київ
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Alma mater Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка
Галузь історія
Заклад Інститут соціальних і економічних проблем зарубіжних країн
Звання доктор історичних наук (1985)
Ступінь професор (2006)
Науковий керівник Андрій Ковалівський
Діти Олена Локшина, Федір Черніков

Ігор Федорович Черніков (нар. 1 січня 1931, с. Піски Лохвицького району Полтавської області — пом. 9 січня 2021, м. Київ) — український історик, доктор історичних наук (1985), професор (2006), дослідник історії Туреччини, українсько-турецьких взаємин, міжнародних відносин на Близькому Сході, проблем орієнталістики, лауреат премії імені Д. З. Мануїльського Академії наук Української РСР (1975).

ЖиттєписРедагувати

Ігор Черніков народився 1931 року в с. Піски на Полтавщині. Під час німецько-радянської війни разом з матір'ю, лікарем за фахом, був евакуйований до м. Андижана Узбецької РСР. Вивчав у середній школі узбецьку мову. Брав участь в обласних шкільних олімпіадах з літератури та історії. У 1949 році закінчив із срібною медаллю «За успіхи та зразкову поведінку» середню школу № 39 м. Миколаєва. У 1954 році з відзнакою закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, отримавши спеціальність: «Історик — міжнародник» та «референт-перекладач».

Після закінчення вишу почав працювати вчителем історії у двох київських середніх школах. Викладав уроки нової історії зарубіжних країн англійською мовою у 8-9-х класах. З 1957 по 1960 роки навчався в аспірантурі Інституту історії Академії наук Української РСР, де вивчав турецьку мову. У 1960 році був прийнятий на посаду молодшого наукового співробітника відділу загальної історії і міжнародних відносин Інституту історії Академії наук Української РСР. Після захисту кандидатської дисертації, в 1963 році перейшов до відділу нової і новітньої історії зарубіжних країн того ж інституту науковим співробітником. У 1964 році обійняв посаду старшого наукового співробітника відділу історії країн зарубіжного Сходу Інституту історії АН УРСР.

1978 року Ігор Черніков переведений до новоствореного Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн (з 1992 р. — Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України). У 1978—1992 роках працював завідувачем відділу історії країн, що розвиваються. У 1993 році перейшов на посаду головного наукового співробітника Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, де працював до 2000 року. У 2005—2006 роках працював старшим науковим співробітником Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України, входив до складу його Вченої ради.

Помер 9 січня 2021 року у Києві[1].

Наукова діяльністьРедагувати

Кандидатську дисертацію Ігор Черніков захистив у 1962 році за темою «Радянсько-турецькі відносини 1923—1935 рр.» (науковий керівник — доктор історичних наук, професор Андрій Ковалівський), в якій значна увага приділялась українсько-турецьким взаєминам. Офіційним опонентом був тодішній патріарх радянської туркології — доктор історичних наук, професор Орест Міллер (1901—1973). Докторську дисертацію «Радянсько-турецькі відносини у 1934—1972 рр.» було захищено 1985 року[2].

Наукові інтереси

Дослідник історії республіканської Туреччини та діяльності її засновника і будівничого Мустафи Кемаля Ататюрка, українсько-турецьких взаємин, міжнародних відносин на Близькому і Середньому Сході, актуальних проблем орієнталістики.

Брав активну участь у науковому житті відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАН України. Стояв біля витоків розбудови Інституту сходознавства Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України[3].

Наукові праціРедагувати

До творчого доробку вченого належать близько 230 наукових і науково-популярних праць, опублікованих в Україні, РФ, Туреччині, Франції, Великій Британії, Румунії. Зокрема, Ігор Черніков є автором 5 індивідуальних монографій, керівником авторського колективу, відповідальним редактором і співавтором 12 колективних монографій.

Брав участь, виступав з доповідями і повідомленнями на міжнародних наукових форумах:

  • колоквіумі «Стамбул — центр розвитку культур балканських, середземноморських, східних і слов'янських народів» (Стамбул, Туреччина, жовтень 1973 p.);
  • IV конгресі істориків-балканістів (Анкара, Туреччина, серпень 1979 p.);
  • симпозіумі ЮНЕСКО «Ататюрк — засновник Турецької республіканської держави» (Париж, Франція, грудень 1981 p.);

Під час наукового відрядження до Босфорського університету Стамбула у жовтні 1983 p. прочитав лекці. «60-річчя українсько-турецького договору про дружбу і братерство від 2 січня 1922 р.»

Був співголовою міжнародного семінару, організованого Інститутом орієнталістики Чехословацької Академії наук у Празі з Інститутом соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР (жовтень 1988). Відвідував щомісячні орієнталістичні семінари у кабінеті-бібліотеці імені академіка В. О. Гордлевського (1876—1956) Інституту сходознавства AH СРСР (Москва, 1978), сходознавчі читання академіка А. Ю. Кримського (1871—1942), міжнародні наукові конференції у Києві (протягом 2003—2012 pp.).

Брав активну участь у підготовці збірника наукових статей пам'яті доктора історичних наук, професора С. М. Пархомчука «Проблеми балканістики, сходознавства та міжнародних відносин» (Київ, 2007), енциклопедичного словника-довідника «Україна в міжнародних відносинах» (Київ, 2009—2016, вип. 1–6), був членом редколегії і виступав рецензентом міжвідомчого збірника наукових праць «Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки».

Член спеціалізованих учених рад Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАНУ[4].

Основні праці
  • Радянсько-турецькі відносини в 1923—1935 рр. Київ, 1962
  • Турецька Республіка в 50—60-ті роки ХХ ст.: З історії зовнішньої політики. Київ, 1967
  • В интересах мира и добрососедства (о советско-турецких отношениях в 1935—1970 гг.). К., 1977
  • Economie politique du Kemalisme. В кн.: Atatürk: Fondateur de la Turquie modern. Paris, 1984 (у співавт.)
  • Об исследованиях А. Е. Крымского по туркологии (20-е гг.). Москва: «Восток», 1992, № 1
  • Мустафа-Кемаль Ататюрк — великий будівничий республіканської Туреччини. «Східний світ», 2001, № 2
  • З історії становлення й розвитку тюркології в Україні до середини 30-х років ХХ ст. «Східний світ», 2003, № 4
  • Турция в ХХ веке. М., 2004 (у співавт.)
  • Mustafa Kemal Atatürk ve Türkiye—Ukrayna Ilişkileri (1918—1938). «Atatürk Araştirma Merkezi Dergisi» (Ankara), 2003, Cilt 19, Sayi 55
  • До розробки теми про відродження тюркології в Україні після 30-х рр. ХХ ст. «Східний світ», 2005, № 4
  • Молодотурецька революція 1908 р. в Османській імперії. «Східний світ», 2009, № 1
  • Феномен «турецького нейтралітету» у Другій світовій війні. «Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки». Київ, 2011, вип. 20

НагородиРедагувати

  • Лауреат премії АН УРСР імені Д. Мануїльського (1975).
  • медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва» (1982),
  • медаль «Ветеран праці» (1984)

РодинаРедагувати

У 1958—2008 роках був одружений, має двох дітей — дочку і сина та двох онуків. Дочка — Олена Локшина — доктор педагогічних наук, професор, завідувачка відділом у Національній Академії педагогічних наук України. Син — Федір Черніков — фахівець інформаційних технологій. Онука — Юлія Локшина — магістр Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Онук — Максим Черніков — учень Київського ліцею.

ЛітератураРедагувати

  • Про присудження премії імені Д. З. Мануїльського. «Вісник АН УРСР», 1975, № 6
  • Милибанд С. Д. Биобиблиографический словарь отечественных востоковедов с 1917 г., вып. 2, кн. 2. Москва, 1995
  • Інститут історії України НАН України: 1936—2006. Київ, 2006
  • Ковальчук О. О. До 80-річчя доктора історичних наук, професора І. Ф. Чернікова. Український історичний журнал, 2011, № 4

ПриміткиРедагувати