Вікіпедія

Чернецька Інна Самійлівна

Інна Самійлівна Чернецька (уроджена Бойтлер; 29 серпня 1894–1963) — танцівниця, хореограф, теоретик танцю. Засновниця «синтетичного» напряму в танці[1].

Чернецька Інна Самійлівна
Народилася 29 серпня 1894(1894-08-29)
Рига, Російська імперія
Померла 1963
Діяльність хореографка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чернецька.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойтлер.

Життєпис ред.

Інна Самійлівна Бойтлер народилася в Ризі[2] (за іншими відомостями в Москві[3]), в єврейській родині. Її брати — актор-комік Аркадій Бойтлер, архітектор й інженер-будівельник Веніамін Бойтлер та велогонщик Михайло Бойтлер, сестра — Ганна Бойтлер.

Після закінчення гімназії в 1910 році Інна вивчала природні науки в Берлінському університеті[1] і водночас вчилася в школі танцю в Елізабет Дункан, сестри танцівниці Айседори Дункан. Потім перевелася на історико-філософський факультет Лозанського університету, пізніше навчалася в Мюнхені (музиці Олександра Сахарова і живопису в Олексія фон Явленського). В цей час пластичний і ритмічний танці отримали поширення в Російській імперії завдяки успішним виступам тут Айседори Дункан. Паралельно з навчанням (у цей час вона спеціалізувалася у Рудольфа фон Лабана) Інна Чернецька займалася теоретичними основами «синтетичного танцю». На початку 1914 року вона продовжила навчання в академії гімнастики Еміля Жак-Далькроза, а влітку 1914 року повернулася до Росії.

Оселившись у Москві, вона займалася в школі балетмейстера Михайла Мордкіна і на драматичних курсах Олександра Адашева. У тому ж 1914 році Інна Бойтлер відкрила свою школу-студію на розі Садової і Тверської вулиць (будинок № 10), де прагнула об'єднати в постановці музику, живопис і різні види сценічного руху. Створений нею танець, який прагнув до злиття хореографії з живописом, музикою і драмою, отримав назву «синтетичного»[4][2].

Її перший сольний виступ відбувся в театрі Зіміна в 1915 році. Тоді ж вона відкрила власні класи для підготовки акторів «синтетичного театру», де навчали пластику, акробатики та жесту (в 1919 році студія була зареєстрована як державна)[1].

У 1916 році ательє Олександра Ханжонкова випустило на екран картину за участі української актриси Віри Холодної. Одним з продюсерів картини був брат Інни — Аркадій Бойтлер. Головну героїню картини звали «Інна Чернецька»[5].

В 1917 році Інна Чернецька виходить заміж за Бориса Щербакова та у неї народжується син Юрій Щербаков[6]. В роки громадянської війни Інна Чернецька вивезла студію до Кисловодська[1]. На відкритті студії в Кисловодську виступав поет В'ячеслав Іванов. Крім роботи в студії, І. С. Чернецька викладала в Кисловодській консерваторії, читала лекції, влаштовувала показові вечора, в яких брали участь відомі артисти і поети. У 1920-х роках вона повернулася до Москви і знову відкрила свою студію при хореологічній лабораторії (1923). Співпрацювала з міжнародними журналами, зокрема, брала участь в дискусії між «дункановськими» та «мюнхенськими» прихильниками розвитку танцю.

У 1922 році Чернецька бере участь у першій балетній олімпіаді[6].

У 1923 році Чернецька Інна виступає на ювілеї Брюсова у Большому театрі з композицією Пан (на музику Крістофа Донаньї)[7]. Відома серія світлин, зроблених в рідній для Пана стихії, серед дерев, з напівоголеними танцівниками в пікантних позах[1].

У 1925(?) році Інна Самійлівна їде до Парижу і в Німеччину у складі делегації з підготовки всесвітньої виставки. Знайомиться з Костянтином Коровіним, з яким листуванлася до кінця його життя. Також відновлює контакти зі своєю хореографічною школою та вчителями, продовжує серйозно готувати теоретичне обґрунтування своєї творчості. У 1927 році створює балет «Сталь»[8]. Намагається знайти композитора, у лютому 1927 року, звертається до Сергія Прокоф'єва (невдало)[9]. Але в грудні 1927 року композитор Олександр Мосолов представляє увертюру цього балету (Завод[8])

З 1928 року Інна Чернецька працює педагогом-режисером у Большому театрі.

У 1929 році починається боротьба зі студійним танцювальним рухом. У Чернецької відбирають приміщення студії, її квартиру на Арбаті ущільнюють, до неї приставляють сусідку стукачку. У 1933 році помирає Анатолій Луначарський. Чернецька працює в Московському державному єврейському театрі (ДОРЄТ), пізніше переходить на роботу постановником танців до Костянтина Стніславського в Московській консерваторії[10]

Після німецько-радянської війни продовжує викладати в Московській консерваторії.

Праці ред.

  • Основные элементы искусства танца (методические указания для руководителей танцевальных кружков). Всесоюзный комитет по делам искусств при СНК СССР. Всесоюзный дом народного творчества им. Н. К. Крупской. Музкомбинат. М.: Типография «Красный воин», 1937.[11]

Посилання ред.

І. [Архівовано 15 червня 2020 у Wayback Machine.] С. Чернецька в енциклопедії балету [Архівовано 15 червня 2020 у Wayback Machine.]

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д Сироткіна В. Вільний рух і пластичний танець в Росії, Москва, 2001, 361 с. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 28 квітня 2019.
  2. ↑ а б Борис Альтшулер «Екстремальні стани Лева Альтшулера»// Сім мистецтв, № 6(43) червень 2013. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  3. ↑ Російський балет. ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (94). Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 28 квітня 2019.
  4. ↑ Російський балет. Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 28 квітня 2019.
  5. ↑ Холодна Віра Василівна. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  6. ↑ а б Николай Оттен. «Она была щедра, гостеприимна, безудержна в поступках…» (Из книги о К. Г. Паустовском. Воспоминания о Т. А. Евтеевой). Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2019.
  7. ↑ Вистава студії Чернецької — Луначарський Анатолій Васильович. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  8. ↑ а б Larry Sitsky Music of the Repressed Russian Avant-garde, 1900—1929. Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2019.
  9. ↑ ОПОВІДЬ ПРО ТЕ, ЯК СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ ПРОКОФ'ЄВ ПРИМЕРИВАЛСЯ ДО «БОЛЬШЕВИЗИИ» (Щоденник Прокоф'єва. Добірку підготував Д. Горбатов.) // Лебідь (незалежний альманах) № 266 07 квітня 2002 р. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  10. ↑ Новицька Л. П. Уроки натхнення. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 квітня 2019.
  11. ↑ ПИСАТЕЛЬНИЦЫ РОССИИ (Материалы для биобиблиографического словаря), Составитель Ю. А. Горбунов. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 28 квітня 2019.
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чернецька_Інна_Самійлівна&oldid=35199313