Черепнін Лев Володимирович

Ле́в Володими́рович Черепні́н (рос. Ле́в Влади́мирович Черепни́н; *(30 березня (12 квітня) 1905, Рязань — 12 червня 1977, Москва) — радянський історик, фахівець в області російської історії епохи феодалізму, джерелознавства, історіографії, спеціальних історичних дисциплін. Академік АН СРСР (1972). Лауреат Державної премії СРСР (1981, посмертно).

Лев Черепнін
рос. Лев Черепнин
Лев Черепнін.jpg
Народився 12 квітня 1905(1905-04-12)
Flag of Russia.svg Рязань Рязанська губернія
Помер 12 червня 1977(1977-06-12) (72 роки)
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg Москва
Поховання Вірменське кладовище (Москва)
Місце проживання Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Російська СФРР
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність росіянин
Діяльність історик
Alma mater Рязанський університет
Галузь Джерелознавство
Історіографія
Палеографія
Археографія
Заклад GerbMSU.jpg Московський університет
Звання Професор
Ступінь Доктор наук
Науковий керівник Сергій Бахрушин
Відомі учні Борис Клосс
Членство Академія наук СРСР
Нагороди Державна премія СРСР — 1981 посмертно

БіографіяРедагувати

Освіта та вчені ступеніРедагувати

Навчався в Гімназії Репман, де викладав його батько; потім — у Рязанському педагогічному інституті (1921–1922); слухав лекції на факультеті суспільних наук Московського університету, куди його не приймали як повноправного студента через непролетарського походження. Навчався у Сергія Бахрушина, Олексія Яковлєва, Дмитро Петрушевского. У 1925 році екстерном склав іспити за університетський курс і з 1926 року навчався в аспірантурі Інституту історії РАНІОН, яку успішно закінчив у 1929 році.

Кандидат історичних наук (1942, тема дисертації: «Давньоруська церковна феодальна вотчина XIV–XVI ст.»). Доктор історичних наук (1947, тема дисертації: «Російські феодальні архіви XIV–XV століть»). Доцент (1944), професор (1947).

Початок наукової діяльності, арештРедагувати

Під час навчання в аспірантурі разом з Степаном Веселовським брав участь в обробці вотчинного архіву Троїце-Сергієвої лаври. З 1929 працював помічником завідувача відділу рукописів Державної бібліотеки імені В. І. Леніна.

У листопаді 1930 заарештований у справі так званого «Всенародного союзу боротьби за відродження вільної Росії». Був засуджений до трьох років позбавлення волі, ув'язнення відбував на двинських каменедробарках в Північному краї. В 1933 був звільнений, повернувся до Москви, де був змушений займатися тимчасовою роботою у видавництвах, живучи на квартирах у родичів і знайомих (офіційно Черепніна як раніше судимому було заборонено проживати в столиці).

З 1936 працював з тимчасового договором в Інституті історії АН СРСР. В 19411942 працював вчителем у середній школі.

Викладацька діяльністьРедагувати

З лютого 1942 працював завідувачем кабінету, потім викладачем джерелознавства кафедри допоміжних історичних дисциплін Історико-архівного інституту. За час роботи в інституті захистив кандидатську та докторську дисертації, став співавтором підручника з палеографії.

В 1948 діяльність став на той час професором Черепніна була піддана різкій критиці, на Вченій раді в доповіді директора інституту його праці були оголошені безідейними, науково-безплідними і віддають перевагу формальних моментів, а не діалектичної логіки. В 1949 він вдруге був підданий «опрацюванні» — цього разу на загальних зборах співробітників інституту — і був змушений його покинути.

У 1944-1960 викладав за сумісництвом в Московському державному університеті, читав загальні та спеціальні курси з вітчизняної історії, джерелознавства, історіографії, керував дипломниками та аспірантами. В 19461952 читав курс лекцій з історії СРСР в Московському державному інституті міжнародних відносин. Також викладав в Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

Дослідницька роботаРедагувати

З 1946 — старший науковий співробітник, з 1951 — завідувач сектором історії СРСР. З 1969 — завідувач відділом докапіталістичних формацій на території СРСР Інституту історії АН СРСР.

Професійно займався вивченням генезису феодалізму у східних слов'ян, освіти та характеру Руської держави, періоду феодальної роздробленості, соціально-економічних і політичних умов утворення та розвитку Російського централізованої держави, становлення станово-представницької монархії та її переростання в абсолютну, селянських воєн XVII–XVIII ст., культури та громадської думки Росії. Автор робіт в області історіографії та допоміжних історичних дисциплін. Один з перших радянських вчених, що почали розробку теоретичних і методологічних питань джерелознавства. Створив наукову школу в області медієвістики.

Аналізуючи процес централізації Російської держави, знаходив його економічні та соціальні підстави в аграрній сфері. Вважав, що загальний підйом сільського виробництва в результаті значної внутрішньої колонізації сприяв зміні, ущільненню мережі розселення та типів поселень в сільській місцевості. У свою чергу, це вело до еволюції відносин власності в світському та церковному секторах і до зміцнення на цій основі соціальної бази політичного об'єднання.

Вніс значний внесок у вивчення Земських соборів як станової-представницьких установ, у своїй монографії, що вийшла в 1978, ввів в обіг нові джерела, аналізував діяльність соборів у взаємозв'язку з соціальним та політичним контекстом, дав найбільш повну зведення з історії Земських соборів і близьких до них представницьких зборів. Як фахівець з історії Земських соборів, Черепнін обирався віце-президентом Міжнародної комісії з історії представницьких і парламентських установ.

За його ініціативою або за його участі вийшли в світ раніше неопубліковані праці вітчизняних істориків чи перевидані вже виходили в світ, але стали бібліографічною рідкістю роботи. Серед них: «Вибрані праці» Бориса Грекова в 5 томах (вийшло тільки 4), «Вибрані твори» Михайла Покровського в 4 книгах, «Наукові праці» С. В. Бахрушина в 4 томах, монографії Костянина Базилевича, Іссака Будовніца та ін. Був редактором перевидання «Історії Росії» Сергія Соловйова в 15 книгах (19591966).

Був членом бюро Національного комітету істориків Радянського Союзу. Лауреат Державної премії Молдавської РСР (1972), премії ім. Михайла Ломоносова (МДУ, 1957). Заслужений діяч науки РРФСР (1970).

Сім'яРедагувати

  • Дід — Олексій Черепнін, агроном і історик, активно брав участь у роботі Рязанської архівної комісії.
  • Батько — Володимир Черепнін, історик і юрист.
  • Мати походила з родини священика, померла при пологах.

Наукові праціРедагувати

Автор понад 400 наукових робіт, у тому числі 30 великих публікацій джерел.

  • Русские феодальные архивы XIV–XV вв. Ч. 1-2. М., 1948–1951. (рос.)
  • Черепнин Л. В. Русская палеография. — М.: Издательство политической литературы, 1956. — 616 с. — 8000 экз. (в пер.) (рос.)
  • Черепнин Л. В. Образование Русского централизованного государства в XIV–XV веках: Очерки социально-экономической и политической истории Руси. — М.: Издательство социально-экономической литературы, 1960. — 900 с. — 10 000 экз. (в пер.) (рос.)
  • Древнерусское государство и его международное значение / Авторы: А. П. Новосельцев, В. Т. Пашуто, Л. В. Черепнин, В. П. Шушарин, Я. Н. Щапов. — М.: Наука, 1965. — 476 с. — 2200 экз. (в пер.) (рос.)
  • Черепнин Л. В. Исторические взгляды классиков русской литературы. — М.: Мысль, 1968. — 384 с. — 16 500 экз. (в пер.) (рос.)
  • Черепнин Л. В. Новгородские берестяные грамоты как исторический источник. — М.: Наука, 1969. — 440 с. — 2200 экз. (в пер., суперобл.) (рос.)
  • Черепнин Л. В. Земские соборы Русского государства в XVI–XVII вв. — М.: Наука, 1978. — 416 с. — 4200 экз. (в пер.) (рос.)
  • Вопросы методологии исторического исследования: Теоретические проблемы истории феодализма: Сборник статей. М., 1981. (рос.)
  • Черепнин Л. В. Отечественные историки: XVIII–XX вв.: Сборник статей. — М.: Наука, 1984. — 344 с. — 4000 экз. (в пер.) (рос.)
відповідальний редактор

БібліографіяРедагувати

  • Феодализм в России: Сборник статей и воспоминаний, посвящённых памяти академика Л. В. Черепнина. М., 1987. (рос.)
  • Назаров В. Д. Лев Владимирович Черепнин. // Портреты историков. Время и судьбы. Т. 1 (Отечественная история). М. — Иерусалим, 2000. (рос.)

ПосиланняРедагувати