Відкрити головне меню

Чемпіонат світу з хокею із шайбою — щорічне змагання, яке організовується Міжнародною Федерацією хокею із шайбою з 1920 року. Спочатку турнір проводився в рамках Олімпійських ігор (у 1920 році в рамках літніх ігор, в 1924 і 1928 спільно з зимовими іграми). З 1930 року змагання стало щорічним за винятком 1940 — 1946 років через Другу світову війну і 1980, 1984, 1988 років через Зимові Олімпійські ігри. Аж до 1968 року в роки проведення Олімпіади Олімпійський турнір з хокею з шайбою вважався також чемпіонатом світу. До 1991 в рамках чемпіонату світу проходили також чемпіонати Європи з хокею.

Чемпіонат світу з хокею із шайбою
Чемпіонат світу з хокею із шайбою
Вид спорту Хокей із шайбою
Засновано 1920
Кількість команд 16
Країна(и) Міжнародні змагання
Поточний чемпіон Flag of Finland.svg Фінляндія
Офіційний сайт www.iihf.com

Зміст

Чинний чемпіонРедагувати

Чинним чемпіоном світу з хокею є збірна Фінляндії.

Історія турніруРедагувати

ПередмоваРедагувати

Міжнародна федерація хокею із шайбою заснована 15 травня 1908 року у Парижі. Статутний договір підписали представники Бельгії, Великої Британії, Франції та Швейцарії. Пізніше того ж року до організації приєдналася Богемія. Першим змаганням під орудою федерації став чемпіонат Європи, проведений 1910 року.

У Північній Америці в 1917 році було зановано Національну хокейну лігу.

1920–1928: дебют на Олімпійських іграхРедагувати

Хокей дебютував на Літніх Олімпійських іграх 1920 він також став першим офіційним чемпіонатом світу. Другий та третій чемпіонат відбулись вже на перших Зимових олімпійських іграх в Шамоні 1924, а згодом і на других в Санкт-Моріці.[1][2] Треба відзначити той факт, що збірну Канади презентували не національна збірна, а аматорські клуби переможці Кубка Аллана. Така система відбору для канадців зберігалась до 1963 року.

1930–1953: панування канадцівРедагувати

Як окремий турнір чемпіонат відбувся в 1930 одразу в трьох містах, вчетверте титул здобули канадці.[3][4] Шоста світова першість знову відбулась під час Зимових Олімпійських ігор в Лейк-Плесіді.[5][6] Канадську гегемонію в 1933 перервали американці в Празі та британці в складі яких зіграли колишні канадці на Зимовій Олімпіаді 1936.

До Другої світової війни канадська збірна ще тричі святкувала перемогу на світових форумах. Під час Другої світової війни чемпіонати світу не відбувались.

Перша світова першість після війни в Празі подарувала нового чемпіона збірну Чехословаччину. На V Зимових Олімпійських іграх в швейцарському Санкт-Моріц канадці відновили статус-кво але через рік Чехословаччина вдруге здобула титул чемпіонів. Наступні три першості були за «родоначальниками» хокею канадцями.

Чемпіонат 1953 пройшов без участі багаторазових чемпіонів канадців і золото вперше здобули шведи.

1954–1962: протистояння Канада-СРСРРедагувати

У 1954 на чемпіонатах світу дебютує збірна СРСР під керівництвом головного тренера Аркадія Чернишова і одразу здобуває золото. Таким чином радянська збірна стала п'ятою яка здобула золото світових першостей. У 1955 канадці здобувають шістнадцять світове золото перемагаючи СРСР у вирішальному матчі з рахунком 5–0.[7] На Олімпійських іграх 1956 в італійському Кортіна-д'Ампеццо СРСР перемагає Канаду з рахунком 2–0 і вдруге стає чемпіоном,[8] канадці в підсумку лише треті.

Через угорські події канадці та американці відмовились від участі в чемпіонаті, який вперше приймала Москва. Досить несподівано шведи вдруге виграли чемпіонат. Також на цьому чемпіонаті було встановлено рекорд відвідуванності для відкиритих арен 55,000 глядачів на стадіоні «Лужники», цей рекорд був побитий на чемпіонаті 2010. Матч-відкриття 74-го чемпіонату світу з хокею відбувся на Фельтінс-Арені у Гельзенкірхені 7 травня між збірними Німеччиною та США. З цієї нагоди, була збільшення місткість стадіону (стадіон вміщував 76152 глядачів).[9]

Канадці двічі поспіль здобули золото в 1958 і 1959, Зимові Олімпійські ігри 1960 виграла збірна США, це друге золото американців на світових форумах. Два наступних чемпіоната виграли відповідно канадці (19-й титул) та шведи (3-й титул).

1963–1976: домінування СРСРРедагувати

Треті золоті нагороди світової першості радянська збірна здобула в 1963. Не стали винятком і Олімпійські ігри 1964 в австрійському Інсбруці. Після подій в Чехословаччині 1968 року черговий чемпіонат перенесли з Праги в Стокгольм але канадці які до цього часу вже почали надсилати збірну складену з аматорів зажадали такі саме дії і від основних конкурентів СРСР, Швеції та Чехословаччини. Зрештою ІІХФ відмовила визнати статус «профі» за європейськими збірними, а канадці почали бойкотувати світові першості аж до 1977 року. Панування ж збірної СРСР після рішення канадців тільки посилилось, за цей час лише двічі збірна Чехословаччини спромоглась перервати гегемонію радянської збірної в 1972 та 1976 роках.

З 1976 чемпіонат почав проходити окремо від хокейного Олімпійського хокейного турніру, а з 1980 по 1988 взагалі не відбувався в рік Олімпіад.

1976–1987: перші «профі» на світових першостяхРедагувати

Президент ІІХФ Гюнтер Сабецкі за сприяння якого був започаткований Кубок Канади також ухвалив революційне рішення про допуск гравців професійних північно-американських ліг до участі в чемпіонатах світу. У 1976 цим скористалась збірна США,а наступного року збірна Канади відновила свою участь на світовому рівні правда поступившись збірній СРСР з загальним рахунком 2–19, а чемпіоном вп'яте стала збірна Чехословаччини.

Допущення професіоналів підвищив перстиж чемпіонату але збірна СРСР залишається головним тріумфатором з 1978 по 1983 з п'яти чемпіонатів вони виграють всі. Зламним став чемпіонат 1985, який пройшов в Празі. Збірна СРСР на попередньому етапі здобула сім перемог з загальною різницею шайб 52–7. На другому етапі вже в першому матчі програють господарям 1–2, а в другому турі зазнають поразки і від канадців 1–3. Таким чином канадці вперше після 1962 здобувають срібло чемпіонату, а радянська збірна лише бронзу.

На домашньому чемпіонаті в Москві в 1986 СРСР бере переконливий реванш здобувши в десяти матчах десять перемог.

Наступна першість 1987 року принесла нового чемпіона світу, збірна Швеції після 25-річної перерви здобула золото, розгромивши канадців 9–0 в останньому турі за однакової кількості з СРСР вони мали кращу різницю +9 проти +1 в радянської збірної.

1989–1992: падіння залізної завісиРедагувати

У 1989 році радянські та чехословацькі хокеїсти офіційно отримали право виступати в НХЛ. Першим грацем СРСР в НХЛ став Сергій Пряхін. П'ятірка Ларіонова майже повним складом отримала право виступати закордоном. Але до цього вони ще допоможуть збірній СРСР здобути два золота в 1989 та 1990. У 1991 в рамках чемпіонату світу востаннє пройшов чемпіонат Європи, який після цього скасували. А на чемпіонатах світу 1991 та 1992 років двічі поспіль золото здобувають шведи, причому в 1992 збірна Росії, яка стала правонаступником СРСР не потрапила навіть до четвірки найкращих, четверте місце несподівано посіли швейцарці.

1993–наш часРедагувати

Своє перше золото здобуває російська збірна в 1993 році. Наступного року після 33-річної перерви титул чемпіона повертає собі збірна Канади. Збірна Фінляндії вперше в своій історії стає чемпіоном світу.[10] Чехи вже традиційно в Відні оформлює своє перше чемпіонство (вони є правонаступниками Чехословаччини). Таким чином формується велика хокейна шістка: Канада, Росія, Швеція, Фінляндія і США,[11] яка домінує на першостях світу.

До 2002 року ще по чемпіонському титулу здобудуть канадці та шведи і ще тричі чехи, а чемпіонат 2002 року несподівано виграють словаки, які в фіналі долають росіян 4–3. У складі словаків серед чемпіонів був і уродженець України Петер Бондра.

Канадці тріумфують на першостях 2003 і 2004, їх головні конкуренти — росіяни взагалі в цей час лишаються за межами чільної трійки. Наступні три чемпіонати послідовно виграють чехи, шведи та канадці (останні виграють на батьківщині головних конкурентів росіян).[12]

Першість 2008 року вперше проходила в Канаді і тепер вже росіяни після 15-річної перерви здобувають золото здолавши канадців в овертаймі 5–4,[13] а наступного року виграють вдруге поспіль цього разу в основний час 2–1.

Турнір 2010 року як вже зазначалось вище ознаменувався новим глядацьким рекордом, а також шостим чемпіонським титулом збірної Чехії, яка здолала росіян 2–1.[14]

Першість 2011 вперше приймала Словаччина. Фіни вдруге тріумфували обігравши шведів 6–1. Росіяни здобули бронзові нагороди.[15]

Чемпіонат 2012, як і наступний пройшов у Фінляндії і Швеції, змінювались тільки господарі. У 2012 росіяни здолали словаків 6–2, чехи бронзові призери.[16] У 2013 шведи здолали швейцарців 5–1 (після ЧС-1986, де СРСР став чемпіоном це другий випадок коли господарі стали чемпіонами), збірна США бронзовий призер.[17]

Білорусь вперше приймала чемпіонат світу в 2014. Росіяни здобули свій п'ятий титул, а разом з СРСР це 27-й титул, перегравши фінів з рахунком 5–2, третє місце посіли шведи.

У 2015 та 2016 турнір виграють канадці, їх успіх також двічі повторили шведи в 2017 та 2018 роках, причому у фіналі 2017 року «Три корони» здолали саме канадців.

У 2019 році після восьмирічної перерви і знову, як і 2011 в Словаччині, чемпіонами стали фіни, які здолали в фінальному матчі канадців 3–1.[18] Росіяни стали бронзовими призерами здолавши чехів по булітах.

Структура чемпіонатуРедагувати

17 вересня 2010 в Порторожі, під час конгресу IIHF було прийнято рішення про зміну розіграшу чемпіонату світу в елітному дивізіоні. Попередній етап розігруватися не буде, а в кваліфікації учасники будуть розбиті на дві групи по вісім команд, по чотири з яких будуть виходити у фінальний етап (плей-оф). На етапі чвертьфіналів, команди будуть грати проти команд іншої групи за такою схемою: А1 проти B4, А2 проти В3, A3 проти В2 і А4 проти В1. Команди, що зайняли останні місця в групах вибувають до першого Дивізіону. Команди, що посіли з 5 по 8 місця в групах, більше матчів на чемпіонаті не грають. Ці зміни набули чинності з чемпіонату світу 2012 року.

Призери чемпіонатів світу з хокею із шайбою серед чоловіків, дивізіон АРедагувати

  *   Проведені в рамках літніх Олімпійських Ігор (1920)
  *   Проведені в рамках зимових Олімпійських Ігор (1924 — 1968)
Рік Місце і країна проведення   Чемпіони   2-е місце   3-є місце
1920 Антверпен   Бельгія   Канада (1)   США   Чехословаччина
1924 Шамоні   Франція   Канада (2)   США   Велика Британія
1928 Санкт-Моріц   Швейцарія   Канада (3)   Швеція   Швейцарія
1930 Шамоні
Відень
Берлін
  Франція
  Австрія
  Німеччина
  Канада (4)   Німеччина   Швейцарія
1931 Криниця-Здруй   Польща   Канада (5)   США   Австрія
1932 Лейк-Плесід   США   Канада (6)   США   Німеччина
1933 Прага   Чехословаччина   США (1)   Канада   Чехословаччина
1934 Мілан   Італія   Канада (7)   США   Німеччина
1935 Давос   Швейцарія   Канада (8)   Швейцарія   Велика Британія
1936 Гарміш-Партенкірхен   Німеччина   Велика Британія (1)   Канада   США
1937 Лондон   Велика Британія   Канада (9)   Велика Британія   Швейцарія
1938 Прага   Чехословаччина   Канада (10)   Велика Британія   Чехословаччина
1939 Цюрих
Базель
  Швейцарія   Канада (11)   США   Швейцарія
1947 Прага   Чехословаччина   Чехословаччина (1)   Швеція   Австрія
1948 Санкт-Моріц   Швейцарія   Канада (12)   Чехословаччина   Швейцарія
1949 Стокгольм   Швеція   Чехословаччина (2)   Канада (13)   США
1950 Лондон   Велика Британія   Канада (13)   США   Швейцарія
1951 Париж   Франція   Канада (14)   Швеція   Швейцарія
1952 Осло   Норвегія   Канада (15)   США   Швеція
1953 Цюрих
Базель
  Швейцарія   Швеція (1)   ФРН   Швейцарія
1954 Стокгольм   Швеція   СРСР (1)   Канада   Швеція
1955 Крефельд
Дортмунд
Кельн
  ФРН   Канада (16)   СРСР   Чехословаччина
1956 Кортіна-д'Ампеццо   Італія   СРСР (2)   США   Канада
1957 Москва   СРСР   Швеція (2)   СРСР   Чехословаччина
1958 Осло   Норвегія   Канада (17)   СРСР   Швеція
1959 Прага
Братислава
  Чехословаччина   Канада (18)   СРСР   Чехословаччина
1960 Скво-Веллі   США   США (2)   Канада   СРСР
1961 Женева
Лозанна
  Швейцарія   Канада (19)   Чехословаччина   СРСР
1962 Колорадо-Спрінгс
Денвер
  США   Швеція (3)   Канада   США
1963 Стокгольм   Швеція   СРСР (3)   Швеція   Чехословаччина
1964 Інсбрук   Австрія   СРСР (4)   Швеція   Чехословаччина
1965 Тампере   Фінляндія   СРСР (5)   Чехословаччина   Швеція
1966 Любляна   Югославія   СРСР (6)   Чехословаччина   Канада
1967 Відень   Австрія   СРСР (7)   Швеція   Канада
1968 Гренобль   Франція   СРСР (8)   Чехословаччина   Канада
1969 Стокгольм   Швеція   СРСР (9)   Швеція   Чехословаччина
1970 Стокгольм   Швеція   СРСР (10)   Швеція   Чехословаччина
1971 Берн
Женева
  Швейцарія   СРСР (11)   Чехословаччина   Швеція
1972 Прага   Чехословаччина   Чехословаччина (3)   СРСР   Швеція
1973 Москва   СРСР   СРСР (12)   Швеція   Чехословаччина
1974 Гельсінкі   Фінляндія   СРСР (13)   Чехословаччина   Швеція
1975 Мюнхен
Дюссельдорф
  ФРН   СРСР (14)   Чехословаччина   Швеція
1976 Катовіце   Польща   Чехословаччина (4)   СРСР   Швеція
1977 Відень   Австрія   Чехословаччина(5)   Швеція   СРСР
1978 Прага   Чехословаччина   СРСР (15)   Чехословаччина   Канада
1979 Москва   СРСР   СРСР (16)   Чехословаччина   Швеція
1981 Гетеборг
Стокгольм
  Швеція   СРСР (17)   Швеція   Чехословаччина
1982 Гельсінкі
Тампере
  Фінляндія   СРСР (18)   Чехословаччина   Канада
1983 Дюссельдорф
Дортмунд
Мюнхен
  ФРН   СРСР (19)   Чехословаччина   Канада
1985 Прага   Чехословаччина   Чехословаччина (6)   Канада   СРСР
1986 Москва   СРСР   СРСР (20)   Швеція   Канада
1987 Відень   Австрія   Швеція (4)   СРСР   Чехословаччина
1989 Стокгольм
Седертельє
  Швеція   СРСР (21)   Канада   Чехословаччина
1990 Берн
Фрібур
  Швейцарія   СРСР (22)   Швеція   Чехословаччина
1991 Турку
Гельсінкі
Тампере
  Фінляндія   Швеція (5)   Канада   СРСР
1992 Прага
Братислава
  Чехословаччина   Швеція (6)   Фінляндія   Чехословаччина
1993 Дортмунд
Мюнхен
  Німеччина   Росія (1)   Швеція   Чехія
1994 Больцано
Канацеї
Мілан
  Італія   Канада (20)   Фінляндія   Швеція
1995 Стокгольм
Євле
  Швеція   Фінляндія (1)   Швеція   Канада
1996 Відень   Австрія   Чехія (1)   Канада   США
1997 Гельсінкі
Турку
Тампере
  Фінляндія   Канада (21)   Швеція   Чехія
1998 Цюрих
Базель
  Швейцарія   Швеція (7)   Фінляндія   Чехія
1999 Осло
Ліллегаммер
Хамар
  Норвегія   Чехія (2)   Фінляндія   Швеція
2000 Санкт-Петербург   Росія   Чехія (3)   Словаччина   Фінляндія
2001 Кельн
Ганновер
Нюрнберг
  Німеччина   Чехія (4)   Фінляндія   Швеція
2002 Гетеборг
Карлстад
Єнчопінг
  Швеція   Словаччина (1)   Росія   Швеція
2003 Гельсінкі
Тампере
Турку
  Фінляндія   Канада (22)   Швеція   Словаччина
2004 Прага
Острава
  Чехія   Канада (23)   Швеція   США
2005 Інсбрук
Відень
  Австрія   Чехія (5)   Канада   Росія
2006 Рига   Латвія   Швеція (8)   Чехія   Фінляндія
2007 Москва
Митищі
  Росія   Канада (24)   Фінляндія   Росія
2008 Галіфакс
Квебек
  Канада   Росія (2)   Канада   Фінляндія
2009 Клотен
Берн
Цюрих
  Швейцарія   Росія (3)   Канада   Швеція
2010 Кельн
Мангейм
Гельзенкірхен
  Німеччина   Чехія (6)   Росія   Швеція
2011 Братислава
Кошице
  Словаччина   Фінляндія (2)   Швеція   Чехія
2012 Гельсінкі
Стокгольм
  Фінляндія
  Швеція
  Росія (4)   Словаччина   Чехія
2013 Стокгольм
Мальме
Турку
  Швеція
  Фінляндія
  Швеція (9)   Швейцарія   США
2014 Мінськ   Білорусь   Росія (5)   Фінляндія   Швеція
2015 Прага
Острава
  Чехія   Канада (25)   Росія   США
2016 Санкт-Петербург
Москва
  Росія   Канада (26)   Фінляндія   Росія
2017 Кельн
Париж
  Німеччина
  Франція
  Швеція (10)   Канада   Росія
2018 Копенгаген
Гернінг
  Данія   Швеція (11)   Швейцарія   США
2019 Братислава
Кошице
  Словаччина   Фінляндія (3)   Канада   Росія
2020 Цюрих
Лозанна
  Швейцарія
2021 Мінськ
Рига
  Білорусь
  Латвія
2022 Гельсінкі
Тампере
  Фінляндія
2023 Санкт-Петербург   Росія
2024
  Чехія
2025
  Данія
  Швеція

Примітки

  1. Всі Олімпійські хокейні турніри з 1920 по 1968 рр. також вважалися чемпіонатами світу.
  2. На турнірі Олімпійських ігор 1964 р., підрахунок очок для Олімпійських медалей проводився окремо від чемпіонату світу.
  3. У 1980, 1984 і 1988 рр. (роки Олімпійських ігор) чемпіонати світу не проводилися.
  4. У графі "місце проведення" зазначено лише місце проведення основного турніру.

Загальна кількість медалейРедагувати

За всю історію чемпіонатів світу тільки 8 країн ставали володарями золотих медалей. Ще трьом збірним вдавалося завоювати медалі меншої вартості. Найбільшу кількість чемпіонських титулів завоювали збірна Канади — 26 разів, збірна СРСР — 22 рази (разом з перемогами збірної Росії - 27 титулів). Найбільшу загальну кількість медалей вдалося завоювати збірній Канади.

Країна Золото Срібло Бронза Всього медалей
  Росія
  СРСР
 
5
22
27
3
7
10
5
5
10
13
34
47
  Канада 26 15 9 50
  Чехія
  Чехословаччина
 
6
6
12
1
12
13
4
16
19
10
34
44
  Швеція 11 18 17 46
  Фінляндія 3 8 3 14
  США 2 9 8 19
  Велика Британія 1 2 2 5
  Словаччина 1 2 1 3
  Швейцарія 0 3 8 11
  Німеччина 0 2 2 4
  Австрія 0 0 2 2

* Країни, виділені курсивом більше не виступають на Чемпіонатах світу.
** Росія успадкувала членство СРСР в міжнародній федерації хокею, так само і Чехія — Чехословаччини, тому офіційна статистика для цих країн загальна.

Цікаві фактиРедагувати

  • Збірна Великої Британії, яка виграла Чемпіонат світу в рамках Зимової Олімпіади 1936 року, складалася з канадців.
  • Стати чемпіонами світу на своєму полі змогли тільки три збірні сім разів: по три рази нині не існуючі збірні Чехословаччини (1947, 1972, 1985) і СРСР (1973, 1979, 1986) і один раз збірна США (1960, на Зимовій Олімпіаді). При цьому найгірший результат збірної Росії за всю історію — 11 місце був зафіксований на чемпіонаті 2000 року в Санкт-Петербурзі.
  • Попри те, що Канада є родоначальником хокею і однією з найсильніших хокейних держав, до 2008 року (року 100-річчя хокею) чемпіонат світу ніколи не проходив у цій країні.
  • В іншій «великий» хокейній країні — США, першість світу також проходила лише одного разу в 1962 році. Ще двічі чемпіонати світу проводилися в США в рамках зимових Олімпійських ігор 1932 і 1960 років, так як на той момент в олімпійські роки окремих чемпіонатів світу не проводилося.
  • Всі інші чемпіонати світу проводилися в Європі.
  • Найбільше число разів чемпіонат світу як самостійний турнір (без урахування олімпійських турнірів, станом на 2019 рік) приймала Швеція (11 разів), Чехія (10 разів, включаючи Чехословаччину — 8), Німеччина (9 разів), Фінляндія (8 разів), Швейцарія (8 разів), Росія (7 разів, включаючи СРСР — 4), Австрія (6 разів).

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Szemberg, Szymon; Podnieks, Andrew (2008). Story #53–Harry Watson scores at will in Olympics. International Ice Hockey Federation. Процитовано 1 March 2009. 
  2. 1928 – Winter Olympics II (St. Moritz, Switzerland). The Sports Network. Архів оригіналу за 3 September 2009. Процитовано 10 March 2009. 
  3. International hockey timeline. International Ice Hockey Federation. Процитовано 10 March 2009. 
  4. Holland, Dave (2008). Canada on Ice; The World Hockey Championships, 1920–2008. Canada On Ice productions. с. 30–31. ISBN 978-0-9808936-0-1. 
  5. Holland, Dave (2008). Canada on Ice; The World Hockey Championships, 1920–2008. Canada On Ice productions. с. 34–35. ISBN 978-0-9808936-0-1. 
  6. 1932 – Winter Olympics III (Lake Placid, United States). The Sports Network. Архів оригіналу за 3 September 2009. Процитовано 10 March 2009. 
  7. Szemberg, Szymon; Podnieks, Andrew (2008). Story #94–Penticton Vees defeat Soviets to reclaim World Championship gold. International Ice Hockey Federation. Процитовано 10 March 2009. 
  8. Szemberg, Szymon; Podnieks, Andrew (2008). Story #25–Soviet Union win their first Olympics, starting a new hockey era. International Ice Hockey Federation. Процитовано 10 March 2009. 
  9. More fans at opening game. IIHF. Процитовано 5 March 2010. 
  10. Szemberg, Szymon; Podnieks, Andrew (2008). Story #45–Luc Robitaille the hero as Canada wins first World Championship in 33 years. International Ice Hockey Federation. Процитовано 11 March 2009. 
  11. Lapointe, Joe (11 February 2002). Olympics: Hockey; N.H.L. and Its Teams Send Players to Bench. The New York Times. Процитовано 11 March 2009. 
  12. Canada wins world hockey championship. CBC Sports. 13 May 2007. Процитовано 11 March 2009. 
  13. Russia beats Canada 5–4 in overtime to win world title. International Herald Tribune. 19 May 2008. Процитовано 11 March 2009. 
  14. WHC: Czechs upset Russia for gold; Sweden takes bronze. The Sports Network. Associated Press. 23 May 2010. Архів оригіналу за 26 May 2010. Процитовано 23 May 2010. 
  15. Finland defeats Sweden for gold at World Hockey Championship. The Sports Network. Associated Press. 15 May 2011. Архів оригіналу за 18 May 2011. Процитовано 15 May 2011. 
  16. Chris Johnston (20 May 2012). Russia cruises to world championship gold. Ottawa Citizen. Архів оригіналу за 30 May 2012. Процитовано 20 May 2012. 
  17. Sweden defeats Switzerland to win Worlds Gold at Home. The Sports Network. 19 May 2013. Архів оригіналу за 8 June 2013. Процитовано 19 May 2013. 
  18. Podnieks, Andrew (26 May 2019). Finns repeat in Slovakia. International Ice Hockey Federeation. IIHF. Процитовано 26 May 2019. 

ПосиланняРедагувати