Ла-Ліга
Ла-Ліга, або Пріме́ра Дивізіо́н Професійної футбольної ліги Іспанії (ісп. Primera División), відомий також просто як Прімера — професійний футбольний турнір клубів з найвищого рівня системи футбольних ліг Іспанії. Ла-Ліга вважається однією з найкращих футбольних ліг у світі.
 | |
| Засновано | 1929 |
|---|---|
| Країна |  Іспанія |
| Конфедерація | УЄФА |
| Кількість команд | 20 |
| Рівень в ієрархії | 1 |
| Вибуття в | Сегунда Дивізіон |
| Національні кубки | Кубок Іспанії з футболу Суперкубок Іспанії з футболу |
| Міжнародні кубки | Ліга чемпіонів УЄФА Ліга Європи УЄФА Ліга конференцій УЄФА |
| Найбільше перемог | Реал Мадрид (36 титулів) |
| Найбільше виступів | Андоні Субісаррета Хоакін Санчес (622 матчі) |
| Найкращий бомбардир | Ліонель Мессі (474) |
| ТВ-мовники | Movistar+, Gol |
| Вебсайт | www.laliga.com |
 Поточний сезон | |
Дев'ять клубів ставали переможцями Ла-Ліги. Починаючи з 1950-х років панівними клубами були Реал Мадрид і Барселона. Станом на кінець сезону 2024/25, Реал ставав чемпіоном 36 разів, а Барселона 28 разів. Однак протягом 1930-х і 1940-х років, а також протягом останніх сезонів Ла-Ліга була більш конкурентною. У 30-х і 40-х роках з Реалом і Барселоною успішно конкурували Валенсія, Атлетіко (Мадрид) і Атлетік (Більбао), а у 1990-х і 2000-х роках — та ж сама Валенсія і Депортіво Ла-Корунья.
Станом на сезон 2024/25 Ла-Ліга посідала третє місце (поступаючись Англії та Італії) у рейтингу національних ліг УЄФА, який використовується для визначення представництва країн у єврокубках.[1] У сезоні 2005/06 клуби Ла Ліги вибороли єврокубковий «дубль» — Барселона виграла Лігу Чемпіонів, а Севілья — Кубок УЄФА. До цього останній раз клубам однієї країни таке вдавалося у сезоні 1996/97. Повторити це досягнення вдалося у сезоні 2013/14 Реалу Мадрид - переможцю Ліги Чемпіонів та Севільї - переможцю Ліги Європи, сезоні 2014/15, коли Барселона виграла Лігу Чемпіонів, а Севілья - Лігу Європи, в сезоні 2015/16, з Реалом Мадрид переможцем Ліги Чемпіонів та Севільєю переможцем Ліги Європи та в сезоні 2017/18, з Реалом Мадрид переможцем Ліги Чемпіонів та Атлетіко (Мадрид) переможцем Ліги Європи. В сезоні 2018/19, англійські клуби повторили це досягнення: Ліверпуль став переможцем Ліги Чемпіонів та Челсі переможцем Ліги Європи.
Ла-Ліга одна з найпопулярніших професійних спортивних ліг у світі, у сезоні 2018/19 років середня відвідуваність склала 26 933 глядачів. Це сьомий результат серед будь-яких спортивних ліг у світі та третій серед футбольних після Бундесліги та Прем'єр-Ліги.[2]
Історія
ред.Заснування
ред.Вперше ідею національної футбольної ліги в Іспанії запропонував у квітні 1927 року Хосе Марія Ача, директор клубу Аренас Клуб Гечо. Після тривалих дискусій стосовно розміру ліги й критеріїв допуску клубів, урешті-решт Королівська федерація футболу Іспанії визначила десятку перших учасників Прімери ліги 1928 року. «Барселона», «Реал Мадрид», «Атлетік» (Більбао), «Реал Сосьєдад», «Аренас Клуб Гечо» і «Реал Уніон» приєдналися на правах попередніх переможців Королівського кубка. «Атлетік Мадрид» (тодішня назва клубу «Атлетіко» Мадрид), РКД «Еспаньйол» і КЕ «Європа» одержали право участі як попередніх фіналістів кубка, а «Расінг (Сантандер)» виборов місце у лізі через перехідний турнір з грою на вибування. Станом на кінець сезону 2020-21 тільки три з членів-засновників, Барселона, Реал Мадрид і Атлетік (Більбао), жодного разу не вибували до нижчих дивізіонів.
1930-і роки
ред.Хоча Барселона виграла перший чемпіонський титул, а Реал Мадрид перемагав у 1932 і 1933 роках, на початку лідером іспанського футболу був Атлетік (Більбао), посівши перше місце у 1930, 1931, 1934 і 1936 роках і друге — у 1932 і 1933 роках. У 1935 році чемпіоном вперше (і поки востаннє) став Реал Бетіс, який тоді виступав під назвою Бетіс Баломпіє. Лігу було призупинено на період громадянської війни в Іспанії, але клуби республіканської території (крім двох мадридських), розіграли між собою Середземноморську лігу, чемпіоном якої у 1937 році стала Барселона.
1940-і роки
ред.Після поновлення Ліги у 1940-х роках спочатку найсильнішими клубами були Атлетіко Авіасьон, Валенсія і Севілья. Атлетіко Авіасьон (тодішня назва клубу Атлетіко Мадрид) отримав право участі в сезоні 1939-40 лише як заміна Реалу Ов'єдо, чий стадіон було ушкоджено під час війні. Клуб святкував перемогу в перший же сезон, а також захистив свій титул у 1941 році. Інші клуби втратили гравців через вигнання, страту і загибель на війні, але Атлетіко навпаки підсилився завдяки злиттю Атлетик Мадрид і Авіасьон Насьональ з Сарагоси. Молодий передвоєнний склад Валенсії було також збережено, і у післявоєнні роки він виріс у чемпіонів, вигравши титул у 1942, 1944 і 1947 роках, а також посівши друге місце у 1948 і 1949 роках. Севілья також переживала коротку золоту добу, посівши друге місце у 1940 і 1942 роках і виборовши поки що свій єдиний титул у 1946 році. Наприкінці десятиріччя Барселона почала потроху перебирати на себе мантію лідера, ставши чемпіоном у 1945, 1948 і 1949 роках.
Ді Стефано, Пушкаш, Кубала і Суарес
ред.Хоча «Атлетіко» Мадрид (змінивши назву з «Атлетіко Авіасьйон») став чемпіоном у 1950 і 1951 роках під керівництвом натхненника катеначо Еленіо Еррера, 1950-ті роки були початком ери домінування «Барселони» і «Реала». Протягом 1930-х, 1940-х і 1950-х років існували суворі обмеження на кількість іноземних гравців. У більшості випадків клубам дозволялося заявити лише трьох іноземних гравців на гру. Але у 1950-х роках «Реал» і «Барселона» знайшли можливість обійти правила, натуралізувавши Альфредо Ді Стефано, Ференца Пушкаша і Ладіслава Кубалу. Натхненна грою Кубали, Барса здобула титул у 1952 і 1953 роках. Ді Стефано, Пушкаш і Франсіско Хенто були ядром складу «Реала», який домінував у другій половині 1950-х років. «Реал» виграв лігу у 1954, 1955, 1957 і 1958 роках, поступившись титулом «Атлетіку» (Більбао) у 1956 році. «Барселона» виграла чемпіонат у 1959 і 1960 роках під керівництвом Еленіо Еррери й з Луїсом Суаресом у складі.
Домінування Мадрида
ред.Між 1961 і 1980 роками в Прімері лізі домінував Реал Мадрид, стававши чемпіоном 14 разів, включаючи п'ять перемог поспіль між 1961 і 1965 роками й дві серії з трьох перемог поспіль (1967-69 і 1978-80 рр.). Лише Атлетіко Мадрид зміг скласти гідну конкуренцію Реалу протягом цього періоду, перемігши чотири рази (у 1966, 1970, 1973 і 1977 роках). Ще два титули дісталися Валенсії у 1971 році й Барселоні з Йоханом Кройфом у складі в 1974 році.
1980-і роки
ред.Врешті-решт домінуванню двох клубів з Мадрида було покладено кінець, хоча й тимчасово, двома клубами з Країни Басків. Реал Сосьєдад виграв титул у 1981 і 1982 роках, а Атлетік (Більбао) — у 1983 і 1984 роках. Террі Венейблз привів Барселону до одного титулу у 1985 році, після чого Реал Мадрид знову ставав переможцем п'ять раз поспіль (1986-90 рр.) під проводом Лео Бенгаккера. У складі мадридців грав Уго Санчес і легендарна «Когорта стерв'ятника» — Еміліо Бутрагеньйо, Мануель Санчіс, Рафаель Мартін Васкес, Мічел і Мігель Пардеса.
1990-і роки
ред.Йоган Кройф повернувся до Барселони як тренер у 1988 році, зібравши легендарну «Команду-мрію» з такими гравцями, як Жузеп Гвардіола, Хосе Марі Бакеро, Чікі Беґірістайн, Гойкоечеа, Роналд Куман, Мікаель Лаудруп і Христо Стоїчков. Ця команда виграла титул чотири рази поспіль між 1991 і 1994 роками, а також виграла Кубок Чемпіонів у 1992 році. Після конфлікту з Кройфом Лаудруп перейшов до головного суперника Барси, Реала, і допоміг йому перервати переможну ходу Барселони у 1995 році. Після цього чемпіонами стали Атлетіко Мадрид у 1996-му і знов Реал Мадрид у 1997-му році. Після успіху Кройфа ще один голландець Луї ван Гал прибув на Камп Ноу, і з допомогою таких талантів як Луїш Фігу, Луїс Енріке і Рівалдо Барселона знов виграла титул у 1998 і 1999 роках.
Нове тисячоліття
ред.У новому тисячолітті Реал і Барселона зіштовхнулися з новими іспитами. Між 1993 і 2004 роками Депортіво Ла-Корунья фінішував в трійці призерів десять разів — більше аніж Реал чи Барселона, а у 2000 році, під проводом Хав'єра Ірурети, Депортіво став дев'ятим чемпіоном в історії ліги. Реал Мадрид виборов титул у 2001 і 2003 роках, але все більшу конкуренцію мадридцям складала Валенсія, яка переживала відродження під керівництвом Ектора Купера, дійшовши до фіналу Ліги Чемпіонів у 2000 і 2001 роках. Його наступник Рафаель Бенітес продовжив розпочату справу і привів клуб до чемпіонства у 2002 році й до «дубля» в лізі та кубку УЄФА у 2004 році. Барселона, натхненна грою Роналдінью, виборола титул в сезонах 2004-05 і 2005-06 (другий раз разом з Лігою Чемпіонів). Одночасно зійшла зірка Севільї, яка хоча й не виграла лігу, двічі поспіль перемогла у кубку УЄФА (2005-06 і 2006-07 — в другому випадку здолавши в фіналі ще один іспанський клуб, РКД Еспаньйол). Але наприкінці десятиріччя Реал повернув собі втрачені позиції, ставши чемпіоном у сезонах 2006-07 і 2007-08.
Клуби-учасники
ред.Учасники Ла-Ліги сезону 2024–25:
| Команда | Місто | Стадіон | Місткість |
|---|---|---|---|
| Алавес | Віторія-Гастейс | Мендісорроса | 19,840[3] |
| Атлетік | Більбао | Сан-Мамес | 53,289 |
| Атлетіко | Мадрид | Ріяд Ейр Метрополітано | 70,460 |
| Барселона | Барселона | Олімпійський стадіон ім. Люїса Кумпаньша | 55,926 |
| Валенсія | Валенсія | Месталья | 49,430 |
| Вільярреал | Вілярреаль | Естадіо-Сьютат-де-Валенсія | 23,008 |
| Вальядолід | Вальядолід | Хосе Соррилья | 27,618 |
| Еспаньйол | Барселона | Естаді-Корнелья-Ель-Прат | 40,000 |
| Жирона | Жирона | Естаді-Монтіліві | 14,624 |
| Лас-Пальмас | Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія | Гран Канарія | 31,250[4] |
| Леганес | Леганес | Бутарке | 12,450[5] |
| Мальорка | Пальма | Майорка-Сон-Муа | 23,142 |
| Осасуна | Памплона | Естадіо-Ель-Садар | 23,576 |
| Райо Вальєкано | Мадрид | Кампо де Вальєкас | 14,708 |
| Реал Бетіс | Севілья | Беніто Вільямарін | 60,721 |
| Реал Мадрид | Мадрид | Сантьяго Бернабеу | 83,186 |
| Реал Сосьєдад | Сан-Себастьян | Аноета | 39,500 |
| Севілья | Севілья | Рамон Санчес Пісхуан | 43,883 |
| Сельта | Віго | Балаїдос | 29,000 |
| Хетафе | Хетафе | Колісеум Альфонсо Перес | 16,500 |
Чемпіони
ред.Рік за роком
ред.Досягнення чемпіонів
ред.Рекорди гравців
ред.Індивідуальні нагороди
ред.Існує велика кількість індивідуальних нагород, найвизначнішими з яких є Трофей Пічічі (або просто Пічічі) найкращому бомбардиру ліги та Трофей Самори — найкращому воротареві (останнім нагороджується воротар з найменшою кількістю голів, пропущених в середньому за гру). Обидві нагороди присуджуються найбільшою спортивною газетою в Іспанії «Марка».
Найкращі бомбардири
ред.- Станом на 3 травня 2025[9]
- Жирним шрифтом виділені гравці, що продовжують виступати у Ла Лізі
| № | Країна | Футболіст | Голи | Матчі | Голів за матч | Роки |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 
|
Ліонель Мессі | 474 | 520 | 0.91 | 2004–2021 |
| 2 | 
|
Кріштіану Роналду | 311 | 292 | 1.07 | 2009–2018 |
| 3 |
|
Тельмо Сарра | 251 | 277 | 0.91 | 1940–1955 |
| 4 | 
|
Карім Бензема | 238 | 439 | 0.54 | 2009–2023 |
| 5 | 
|
Уго Санчес | 234 | 347 | 0.67 | 1981–1994 |
| 6 |
|
Рауль | 228 | 550 | 0.41 | 1994–2010 |
| 7 |
|
Альфредо Ді Стефано | 227 | 329 | 0.69 | 1953–1966 |
| 8 |
|
Сезар Родріґес | 225 | 353 | 0.64 | 1939–1955 |
| 9 |
|
Кіні | 219 | 448 | 0.49 | 1970–1987 |
| 10 |
|
Паїньйо | 210 | 278 | 0.76 | 1943–1956 |
| 11 |
|
Антуан Грізманн | 198 | 526 | 0.38 | 2010– |
| 12 |
|
Мундо | 195 | 231 | 0.84 | 1939–1951 |
| 13 |
|
Карлос Сантільяна | 186 | 461 | 0.4 | 1970–1988 |
| 14 |
|
Давід Вілья | 185 | 352 | 0.53 | 2003–2014 |
| 15 |
|
Хуан Арса | 181 | 347 | 0.52 | 1943–1959 |
| 16 | 
|
Луїс Суарес | 179 | 258 | 0.69 | 2014–2022 |
| 17 |
|
Гільєрмо Горостіса | 178 | 256 | 0.7 | 1929–1946 |
| 18 |
|
Яго Аспас | 165 | 384 | 0.43 | 2012– |
| 19 | 
|
Самюель Ето'о | 162 | 280 | 0.58 | 1998–2009 |
| 20 |
|
Луїс Арагонес | 160 | 360 | 0.44 | 1960–1974 |
Найбільша кількість матчів
ред.- Станом на 3 травня 2025[10]
- Жирним шрифтом виділені гравці, що продовжують виступати у Ла Лізі
| № | Країна | Футболіст | Матчі | Роки |
|---|---|---|---|---|
| 1 |
|
Андоні Субісаррета | 622 | 1981–1998 |
|
|
Хоакін | 622 | 2001–2023 | |
| 2 |
|
Рауль Гарсія | 609 | 2004–2024 |
| 3 |
|
Рауль Гонсалес | 550 | 1994–2010 |
| 4 |
|
Еусебіо Сакрістан | 543 | 1983–2002 |
| 5 |
|
Франсіско Буйо | 542 | 1980–1997 |
| 6 |
|
Серхіо Рамос | 536 | 2004–2024 |
| 7 |
|
Антуан Грізманн | 526 | 2010– |
| 8 |
|
Мануель Санчіс | 523 | 1983–2001 |
| 9 |
|
Дані Парехо | 522 | 2008 |
| 10 |
|
Ліонель Мессі | 520 | 2004–2021 |
| 11 |
|
Хесус Навас | 516 | 2003–2024 |
| 12 |
|
Ікер Касільяс | 510 | 1999–2015 |
| 13 |
|
Хаві | 505 | 1998–2015 |
| 14 |
|
Мікель Солєр | 504 | 1983–2003 |
| 15 |
|
Фернандо Єрро | 497 | 1987–2003 |
Визначні гравці Прімери
ред.Найкращі гравці Європи
ред.Володарі Золотого м'яча за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
Альфредо Ді Стефано — 1957, 1959
Раймон Копа — 1958- Луїс Суарес — 1960
Йоган Кройф — 1973
Христо Стоїчков — 1994
Рівалдо — 1999
Луїш Фігу — 2000- Роналду — 2002
- Роналдінью — 2005
Фабіо Каннаваро — 2006- Ліонель Мессі — 2009, 2010, 2011, 2012, 2015, 2019, 2021
- Кріштіану Роналду — 2013, 2014, 2016, 2017
Лука Модрич — 2018- Карім Бензема - 2022
Найкращі гравці світу ФІФА
ред.Найкращі гравці світу за версією ФІФА за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
- Ромаріу — 1994
- Роналду — 1996, 1997, 2002
- Рівалдо — 1999
- Луїш Фігу — 2001
- Зінедін Зідан — 2003
- Роналдінью — 2004, 2005
- Фабіо Каннаваро — 2006
- Ліонель Мессі — 2009, 2010, 2011, 2012, 2015, 2019
- Кріштіану Роналду — 2013, 2014, 2016, 2017
- Лука Модрич — 2018
Найкращі бомбардири Європи
ред.Володарі Золотого бутса у складі іспанського клубу.
Уго Санчес — 1990- Роналду — 1997
- Рой Макай — 2003
Дієго Форлан — 2005, 2009- Ліонель Мессі — 2010, 2012, 2013, 2017, 2018, 2019
- Кріштіану Роналду — 2011, 2014, 2015
- Луїс Суарес — 2016
Українці в Ла-Лізі
ред.Артем Довбик у сезоні 2023/24 забив 24 голи та став найкращим бомбардиром чемпіонату.
| Гравець | Клуб | Сезон | Ігри | Голи |
|---|---|---|---|---|
| Василь Рац |  «Еспаньйол»
|
1988/89 | 11 | 0 |
| Сергій Погодін |  «Мерида»
|
1995/96 | 3 | 1 |
| Дмитро Чигринський |  «Барселона»
|
2009/10 | 12 | 0 |
| Олександр Яковенко | .png){kind=small} «Малага»
|
2013/14 | 9 | 1 |
| Євген Коноплянка |  «Севілья»
|
2015/16 | 32 | 4 |
| Роман Зозуля | .png){kind=small} «Бетіс»
|
2016/17 | 6 | 0 |
| Артем Кравець |  «Гранада»
|
2016/17 | 26 | 5 |
| Денис Бойко | «Малага»
|
2016/17 | 3 | 0 |
| Максим Коваль |  «Депортіво»
|
2017/18 | 2 | 0 |
| Андрій Лунін |  «Леганес»
|
2018/19 | 5 | 0 |
 «Реал Мадрид»
|
2021/22 | 2 | 0 | |
| 2022/23 | 7 | 0 | ||
| 2023/24 | 21 | 0 | ||
| Василь Кравець | «Леганес»
|
2018/19 | 6 | 0 |
| Віктор Циганков |  «Жирона»
|
2022/23 | 19 | 3 |
| 2023/24 | 30 | 8 | ||
| Артем Довбик | «Жирона»
|
2023/24 | 36 | 24 |
| Роман Яремчук |  «Валенсія»
|
2023/24 | 25 | 3 |
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Member associations - UEFA rankings - Country coefficients. UEFA. Архів оригіналу за 23 квітня 2025. Процитовано 3 травня 2025.
- ↑ Average sports attendance by league 2019/20. Statista (англ.). Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
- ↑ Instalaciones | Alavés - Web Oficial. Instalaciones | Alavés - Web Oficial (ісп.). Процитовано 29 травня 2021.
- ↑ Gran Canaria Stadium. UD Las Palmas. Архів оригіналу за 14 жовтня 2020. Процитовано 1 липня 2019.
- ↑ Facilities - Butarque. CD Leganés. Архів оригіналу за 12 вересня 2018. Процитовано 1 липня 2019.
- ↑ а б в г д Теперішня назва — Реал Мадрид
- ↑ Теперішня назва — Реал Бетіс
- ↑ а б в г д е Теперішня назва — Атлетіко Мадрид
- ↑ Spain » Primera División » All-time Topscorers. worldfootball.net. Архів оригіналу за 12 лютого 2025. Процитовано 3 травня 2025.
- ↑ Spain » Primera División » All-time appearances. worldfootball.net. Архів оригіналу за 23 січня 2025. Процитовано 3 травня 2025.
Посилання
ред.- Сайт Ла Ліги [Архівовано 13 січня 2008 у Wayback Machine.]
- Сайт Королівської федерації футболу Іспанії [Архівовано 13 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
- Газета Марка [Архівовано 21 січня 2009 у Wayback Machine.]
- Газета As [Архівовано 29 лютого 2000 у Wayback Machine.]
- Газета El Mundo Deportivo [Архівовано 16 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Soccer Spain [Архівовано 2 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Статистика на сайті worldcupadvice.com