Відкрити головне меню

Чарлз Лем (англ. Charles Lamb; 10 лютого 1775(17750210) — 27 грудня 1834) — англійський поет, публіцист і літературний критик епохи романтизму, один з найбільших майстрів жанру есе в історії англійської літератури.

Чарлз Лем
Charles Lamb by Henry Hoppner Meyer.jpg
Народився 10 лютого 1775(1775-02-10)[1][2][…]
Лондон, Королівство Велика Британія[4]
Помер 27 грудня 1834(1834-12-27)[1][2][…] (59 років)
Едмонтон[d], Енфілд, Великий Лондон, Англія, Сполучене Королівство[4]
·Бешиха
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Національність англійці
Діяльність письменник, поет, драматург, літературний критик, дитячий письменник
Alma mater Christ's Hospital School[d]
Вчителі William Wales[d]
Володіє мовами англійська[1]
Magnum opus Tales from Shakspeare[d], Hamlet, Prince of Denmark[d], Macbeth[d], Preface[d], Timon of Athens[d] і Othello[d]
Брати, сестри  • Mary Lamb[d]

Зміст

Життя і творчістьРедагувати

Лем народився в сім'ї лондонського клерка. У роки навчання потоваришував з романтиками Лі Гантом і Колріджем, які стали його близькими друзями на все життя. Розраховував стати священиком, але був змушений залишити ці плани з причини заїкання. З 1792 по 1825 рік служив чиновником у відомстві у справах Індії.

У 1796 році відбулася подія, котра перевернула життя Лема, — його улюблена сестра Мері в нападі божевілля зарізала кухонним ножем їх мати. З тих пір Чарлз жив разом з психічнохворою сестрою, доглядаючи за нею в хвилини загострення хвороби і допомагаючи в роботі над прозовими переказами п'єс Шекспіра, які здобули широку популярність. У 1808 році вони опублікували перероблену для школярів версію «Одіссеї».

Лем виступив на більш серйозному літературному терені у 1798 році з «Повістю про Розамунд Грей», а 1802 року закінчив трагедію у віршах «Джон Вудвіль». Однак, ці роботи не принесли йому і дещиці того успіху, як короткий вірш «Старі знайомі обличчя» (1789). Крім того, в поетичні антології часто включають елегію «На смерть новонародженого» (1828).

З роками Чарлз Лем став виступати в ролі літературного критика, що, насправді, йому не дуже подобалося. Але це був єдиний спосіб заробити на життя і утримання сестри. У журналі Лі Ганта він публікував статті про Шекспіра і Хогарта. Багато з його журнальних оглядів постраждали від втручання завзятих редакторів, так що найбільш повне уявлення про його літературні смаки і переваги дають листи. В одній-двох недбало кинутих фразах, часто на полях, Лем давав точні оцінки художніх явищ свого часу. Британська енциклопедія називає його одним із класиків англійського епістолярного жанру[5].

Найбільшу славу Чарлзу Лему принесли «Нариси Елії», які він публікував у власному виданні London Magazine з 1820 року. Перше зібрання нарисів вийшло з друку у 1823 році, друге — 10 років по тому. У своїх нарисах, або есе, письменник ховається за маскою Елії — манірного дивака, зануреного у спогади про події 30-річної давності. Теми нарисів різноманітні: театр, ніжні почуття, політика. За стилем вони найближче до творів Лоренса Стерна, яким Лем захоплювався.

В останні роки життя Лем багато випивав. Після падіння зі сходів у нього розвинулася бешиха, від якої він і помер. Мері Лем пережила брата на 12 років і похована поруч із ним в Едмонтоні поблизу Лондона.

ТвориРедагувати

  • Blank Verse (1798, вірші)
  • John Woodvil (1802, віршована драма)
  • Tales from Shakespeare (1807)
  • The Adventures of Ulysses (1808)
  • Specimens of English Dramatic poets who lived about the time of Shakespeare (1808)
  • On the Tragedies of Shakespeare (1811)
  • Witches and Other Night Fears (1821)
  • Essays of Elia (1823)
  • The Last Essays of Elia (1833)

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати