Чайка білохвоста
Ча́йка білохво́ста[1] (Vanellochettusia leucura) — прибережний птах родини Сивкових, ряду Сивкоподібних. Поширена у степовій смузі Азії, де гніздиться на берегах водойм. Протягом останніх десятиліть розширює ареал на захід. В Україні залітний вид, спостерігалися випадки гніздування.
| Чайка білохвоста | |
|---|---|
_(8079438406).jpg)
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Завропсиди (Sauropsida) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Сивкоподібні (Charadriiformes) |
| Родина: | Сивкові (Charadriidae) |
| Рід: | Чайка (Vanellus) |
| Вид: | Чайка білохвоста (V. leucurus)
|
| Біноміальна назва | |
| Vanellus leucurus (Lichtenstein, 1823)
| |
| Синоніми | |
|
Vanellus leucurus (Lichtenstein, 1823) | |
Опис ред.
Морфологічні ознаки ред.
Маса тіла біля 200 г, довжина тіла 26-29 см, розмах крил 67-70 см. У дорослого птаха оперення верху буре; воло сірувате; груди і черево білі, з вохристим відтінком; надхвістя, підхвістя і хвіст білі; першорядні махові пера чорні, другорядні махові — білі, зовнішні — з чорною верхівкою, великі покривні пера верху крил біля основи сірувато-бурі, на верхівці — білі; спід крил білий; дзьоб чорний; ноги жовті, у польоті значно виступають за хвостом. Молодий птах тьмяніший, пера верху з темними плямами і світлою облямівкою.[2]
Від степової чайки відрізняється суцільно білим хвостом, за яким у польоті виступають довгі жовті ноги, та відсутністю білих «брів».
Звуки ред.
Голос нагадує голос звичайної чайки, звучить як голосне «четире — четире».
Поширення ред.
Ареал чайки білохвостої охоплює головним чином Месопотамію, Центральну Азію та південь Росії на схід від Каспійського моря. Протягом останніх десятиліть вид розширює ареал на захід.
До кінця 1960-х років гніздовий ареал чайки білохвостої охоплював окремі ділянки південного Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Східного Сибіру, Йорданії, Іраку, Ірану та Афганістану. Поселення в Казахстані були найбільш північними областями гніздування в ареалі, що сягали 48º північної широти. Після 1960-х рр. та особливо після 1975 року зальоти білохвостої чайки в Європу почастішали. Протягом 1996—2000 рр. тривало стрімке проникнення виду вглиб Європи. У цей час виникли поселення в Україні, Румунії та Греції, а також розширились існуючі гніздові поселення в західному Прикаспії.[3]
В Україні випадки гніздування зафіксовані в Криму[4], Херсонській[3][5] та Дніпропетровській областях[6]. Зальоти відмічені також в інших областях.
Деякі популяції в Ірані і Іраку осілі, птахи з території Росії та Казахстану є перелітними. Місця зимівель розташовані на північному сході Африки — в долині Нілу, Нубійській пустелі, а також в Афганістані, на півночі Пакистану та Індії, у невеликій кількості зимує на узбережжі південної частини Каспія.
Чисельність ред.
Чисельність виду в Європі становить 560-5100 пар (BirdLife International 2015); світова популяція нараховує 20-130 тис. особин (Wetlands International 2015)[7].
Місця існування ред.
Населяє острови, зарослі густою рослинністю, що розкидані серед озер; вогкі береги і дрібні острівці солонуватих озер; вологі місця, порослі ефемерами та полином, поблизу від прісної та солоної води.
Гніздування ред.
Моногамний птах. Гніздиться розрідженими колоніями чисельністю від 4 до 24 пар (інколи до 100)[7] поруч з куликами-довгоногами, крячками, мартинами. Шлюбний сезон з квітня по травень. Шлюбні токові польоти самців нагадують токування звичайної чайки. Гнізда може розташовувати на солончаках, осушених рисових полях, зарослих болотах та маленьких острівцях. Гніздо білохвостої чайки являє собою заглибину у відкритому ґрунті з вистилкою із сухої трави. Кладка містить найчастіше 3-4 яйця. Загальне тло шкаралупи глинисто-вохристе або зеленкувато-оливкове, з глибокими темно-вохристими і поверхневими буровато-оливковими плямами й крапками. Кладку птахи насиджують протягом 21-24 днів. Пташенят доглядають обидва з батьків. Молоді птахи починають літати у віці близько 30 днів.
Живлення ред.
Живляться різноманітними дрібними безхребетними, такими як черви та молюски, а також різноманітними комахами, особливо твердокрилими та коротковусими прямокрилими. Білохвоста чайка зазвичай збирає здобич з поверхні води. Вкрай рідко може плавати в пошуках здобичі та є одним з двох видів цієї родини, які регулярно занурюють голову під воду у пошуках їжу. Також інколи шукає поживу на сухому ґрунті.
Загрози та охорона ред.
Загрозами для білохвостої чайки є втрата водно-болотних угідь внаслідок меліорації та руйнування біотопів[7]. Вид перебуває під охороною відповідно до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів[8].
Посилання та джерела ред.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ а б Черничко И. И. О расширении ареала белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Западной Палеарктике // Бранта: Сб. научн. трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. — 2003. — Вып. 5. — С. 67-95.
- ↑ Гармаш Б. А. О гнездовании степной тиркушки (Glareola nordmanni) и белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Крыму // Фауна, экология и охрана птиц Азово-Черноморского региона. Сб. научных трудов. — Симферополь: Сонат, 1999. — С. 43.
- ↑ Ардамацкая Т. Б., Черничко И. И. Успешное гнездование белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Херсонской области // Бранта: Сб. научн. трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. — 2002. — Вып. 5. — С. 129—131.
- ↑ Бредбір П. Білохвоста пігалиця під Дніпропетровськом // Свята справа. — 2001. — № 4. — С. 40-41.
- ↑ а б в BirdLife International. 2016. Vanellus leucurus. The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T22694064A86584315. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22694064A86584315.en. Downloaded on 20 May 2017.
- ↑ Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів. Архів оригіналу за 7 грудня 2017. Процитовано 20 травня 2017.