Відкрити головне меню

Це́тинє[1][2][3][4], також Це́тине[5][6][7] (чорн. Cetinje / Цетиње) — місто в Чорногорії, засноване в 1482 році. Історична та культурна столиця Чорногорії, місце перебування президента та митрополита Чорногорії і Примор'я Сербської Православної Церкви.

Цетинє
Cetinje / Цетиње

Герб Прапор
Герб Прапор
Royal city of Cetinje.jpgВиди Цетинє
Основні дані
42°23′00″ пн. ш. 18°55′00″ сх. д. / 42.38333° пн. ш. 18.91667° сх. д. / 42.38333; 18.91667Координати: 42°23′00″ пн. ш. 18°55′00″ сх. д. / 42.38333° пн. ш. 18.91667° сх. д. / 42.38333; 18.91667
Країна Чорногорія Чорногорія
Адмінодиниця Муніципалітет Цетине[d]
Столиця для Королівство Чорногорія, Королівство Чорногорія і Князівство Чорногорія
Засновано 1482
Площа 910 км²
Населення 15 137
Висота НРМ 703  м
Міста-побратими Рієка, Кострома, Малі-Іджеш, Сіная, Гаета, Харків, Шкодер, Велико-Тирново (6 грудня 2006), Велико-Тирново (6 грудня 2006)
Часовий пояс UTC+1
GeoNames 3202640
Поштові індекси 81250
Міська влада
Мер міста Мілован Янкович
Веб-сторінка www.cetinje.me
Мапа


CMNS: Цетинє на Вікісховищі

Зміст

Загальний описРедагувати

 
Панорама Цетинє

Розташоване в долині, оточеній горами, біля підніжжя гори Ловчен.

Цетинє був заснований в 1482 році князем Іваном I Црноєвичем і став колискою чорногорської культури і одним з центрів опору зазіханням Османської імперії, за що Цетинє прозвали «Сербської Спартою».

ІсторіяРедагувати

Виникнення Цетинє було обумовлено історичними, політичними та економічними умовами XV сторіччя. Натиск турецьких завойовників змусив Івана Црноєвича, правителя Зети, перемістити столицю з укріпленого міста Жабляк Црноевича в нове місце — в 1475 році в Обод, а незабаром після цього до підніжжя гори Ловчен. У 1482 році в Цетинський долині розташувався двір Црноєвичів, а двома роками пізніше заснований Цетинський монастир, що став резиденцією митрополита Зети. Так було засновано місто, що отримав свою назву за протікала по долині річці Цетина, і став світським і духовним центром Чорногорії.

Георгій Црноєвіч, син Івана Черноєвича, заснував тут перший друкарський двір у слов'янських країнах Балканського півострова.

Швидкий розвиток міста під владою династії Црноєвичів було перервано в кінці XV століття. У 1499 році Зета втратила незалежність і лише та її частина, яка і стала називатися власне «Чорногорія» (між річкою Црноевича та Бокой Которськой)), залишилася вільною.

 
Президентський палац

У наступні два століття розвиток Цетинє сповільнилося. У XVIXVII століттях місто не раз піддавалося атакам турків і венеціанців і іншим випробуванням. У цей період палац і монастир Черноєвічей були зруйновані. І лише в 1697 році, з встановленням влади династії Петровичів-Негошів, Цетинє знову став розквітати.

ХІХ — ХХІ століттяРедагувати

Правителів Чорногорії в першу чергу займало звільнення країни і зміцнення її єдності. Довгий час вони не могли приділяти достатньо часу і коштів будівництву Цетинє. Помітний прогрес був досягнутий тільки під час правління Петра II Петровича-Негоша. У 1838 році для нього була побудована нова королівська резиденція. Місто ставало все більш європейським.

У 1878 році рішенням Берлінського конгресу була визнана незалежність Чорногорії як суверенного князівства, і Цетінє стало столицею нової європейської країни. Після встановлення дипломатичних відносин у місті розташувалися закордонні посольства і консульства, для яких були побудовані красиві особняки.

У правління князя Ніколи I Петровича-Негоша в місті було побудовано безліч величних споруд — новий королівський палац, перший в Цетинє готель, міська лікарня тощо.

У 1910 році Чорногорія була проголошена королівством, що додало новий поштовх розвитку Цетинє. Був побудований Будинок Уряду — символ державної влади. Проведений в тому ж році перепис показав в одній з найменших столиць світу значне зростання населення, яке досягло 5895 жителів, більшість з яких були сербами.

У період з 1878 по 1914 в Цетинє приїхали багато відомих діячів культури та освіти з інших південно-слов'янських країн. Вони внесли великий внесок в життя міста.

Після Першої світової війни, коли Чорногорія увійшла до складу Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, Цетинє значно виріс територіально. Але коли після завершення Другої світової війни парламент Чорногорії 13 липня 1946 року переніс столицю в Тітоград, місто зазнало затяжної кризи.

У 1975 Цетинє був нагороджений Орденом Народного героя — це аналогічно присвоєння звання «Місто-герой» в СРСР.

У 2006 році Чорногорія знову здобула незалежність. З цього моменту починається новий період в історії міста.

НаселенняРедагувати

 
Театр «Zetski Dom»

Місто Цетинє є адміністративним центром громади Цетинє (Cetinje), яка за переписом 2003 року налічує 18, 742 мешканця, з яких 9.603 — жінки (51,24 %), а 8.879 — чоловіки (48,76 %). У місті Цетинє, проживає 15.353 мешканців та є єдиним містом в общині з населенням понад 1000 мешканців. За переписом 2003 року, 90,67 % містян є чорногорцями, 4,62 % — сербами, а 4,71 % — інші народності.

Відомі особистостіРедагувати

У поселенні народився:

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Українська радянська енциклопедія. — Т. 16: Цементація — Ь. — К.: Головна редакція УРЕ, 1964. — С. 213—214.
  2. Софрон Круть [Ф. Василевський]. Записки українця з побуту між полудневими слов’янами. — Львів: Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка під зарядом К.Беднарського, 1905. — С. 40.
  3. Васильєва Л. Вплив суспільно-політичних змін на мовні зрушення в південнослов'янському регіоні (кінець XX-початок XXI ст.) // Мова і суспільство. — 2016. — Вип. 7. — С. 59.
  4. [1]
  5. Чорногорія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  6. Яровий В. І. та ін., 2001
  7. Колибанова К. В., 1993

ПосиланняРедагувати