Церква святого Миколая (Носів)

Церква святого Миколая — парафія і храм греко-католицької громади Підгаєцького деканату Бучацької єпархії Української греко-католицької церкви в селі Носів Тернопільського району Тернопільської області.

Церква святого Миколая

Країна  Україна
Ідентифікатори й посилання

Історія церквиРедагувати

Перша згадка про село датується 1395 рокам, а греко-католицька парафія започаткована у XVIIІ століття і залишалася такою до 1946 року. Першу церкву в с. Носів зведено з дерева. Прослужила вона парафіянам до 1835 року. Друга церква, яка існує до цього часу, збудована з каменю, мас прямокутну форму, одну конусоподібну баню. Її план було виготовлено в листопаді 1830 року. Будівництво розпочалось весною наступного року і тривало 5 років. Споруджували храм методом народної будови за кошти парафіян. Невелику фінансову допомогу надав пан Скрілуцький — власник фільварку у селі. В пам'яті парафіян живе ім'я Марії Півторак, вдови, яка весь свій час і сили віддавала будові, щодень возила волами камінь і воду. Померла вона 1840 року. Односельчани поставили на її могилі пам'ятник.

У 1967—1976 роках храм був недіючим, його закрила державна влада.

У 1990 році парафіяльна громада намагалася відновити греко-католицький обряд, але о. Мудла перейти в УГКЦ не захотів. Громада звільнила його і якийсь час на парафії служив греко-католицький священик о. Ярослав (Василь Івасюк). У лоно УГКЦ парафія повернулася у 1990 році.

За час служіння о. Василя Яремка зроблено капітальний ремонт храму, виготовлено два різьблених престоли, проскумедійник, чудовий іконостас (освячений 19 грудня 2011), збудовано три каплички: одну — при в'їзді в село на честь незалежности: України, другу — біля церкви, третю — біля джерела, де проводиться водоосвячення.

При парафії діють: братство «Матері Божої Неустанної Помочі» Вівтарна дружина.

На території парафії є фігура Матері Божої і хрест на честь скасування панщини у 1848 році.

ПарохиРедагувати

  • о. Кузьма Ліпський (до 1835),
  • о. Казимир Баліцький (1835—1840),
  • о. Мар'ян Теліховський (1841—1853),
  • о. Омелян Кичура (помер 1910),
  • о. Євген Теліщук,
  • о. Остап Чатиринський (до 1920),
  • о. Євстахій Гайдукевич (1920—1936),
  • о. Василь Джиджора (1936—1946),
  • о. Прокіп Максимюк (1946—1954),
  • о. Петро Скільський (1954—1958),
  • о. Павло Кужель
  • о. Цалевич (1959—1960),
  • о. Курчак (1961—1967),
  • о. Володимир Михайлюк (1976—1984),
  • о. Василь Сабат (1984—1988),
  • о. Омелян Легета (1989),
  • о. Володимир Мулла (1989—1990),
  • о. Володимир Люшняк (1990—1994),
  • о. Василь Яремко (з 14 грудня 1994).

ДжерелаРедагувати