Церква Миколи Притиска
Храм святого Миколая Чудотворця (церква Миколи Притиска) — зведено наприкінці XVII ст. на місці старої дерев'яної церкви. Деякий час вважався найдавнішою спорудою Подолу (будівництво датувалось 1631 р.).
| Церква Миколи Притиска | |
|---|---|
 | |
| 50°27′54″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д. / 50.465° пн. ш. 30.513333333333° сх. д. | |
| Тип споруди | православний храм |
| Розташування |  Україна,  СРСР і  Російська імперія, Київ |
| Будівельна система | цегла |
| Стиль | бароко і українське бароко |
| Належність | православ'я |
| Єпархія | Київська єпархія ПЦУ |
| Стан | пам'ятка архітектури національного значення України |
| Оригінальна назва | Притисько-Микильська церква |
| Епонім | Миколай Чудотворець |
| Присвячення | Миколай Чудотворець |
| Вебсайт | pritiska.com.ua |
 | |
 Церква Миколи Притиска у Вікісховищі | |
Історія
ред.Одна з версій походження назви «Притиська» заглиблює історію храму аж до княжих часів, коли в гирлі річки Почайна біля притики, тобто порту на шляху з варяг у греки, постала одна з перших на теренах Русі церков, присвячена Святому Миколі. Згідно з іншою версією, при спробі пограбування храму, Святий (або його ікона) притис злодія і тримав до появи вірян.
Храм зазнав суттєвих пошкоджень під час пожеж 1718 та 1811 років, після чого споруду відновлювали (зокрема, у 1820-х роках — за проєктом А. Меленського). Роботи з розбудови храму (розширення теплої Стрітенської церкви на першому ярусі дзвіниці, прибудова каплиці, утеплення основного приміщення церкви) здійснювалися у 30-х, 60-х і 80-х роках ХІХ століття. Крім того, в другій половині ХІХ ст. зведено другий ярус дзвіниці.[1]
У перші роки ХХ ст. в інтер'єрі храму виконано сюжетні розписи, близькі за манерою до розписів Володимирського собору. Вони доповнили більш ранні розписи 1830 року.
Пам'ятка зазнала руйнувань за часів Другої світової війни: постраждала покрівля споруди, було зруйновано верх бані, в стінах і склепіннях з`явилися тріщини. У 1956-1958 pp. науково-реставраційні виробничі майстерні Держбуду УРСР провели капітальні ремонтно-реставраційні роботи. За проєктом архітектора М. Александрової завершення храму набуло форми, яку воно мало у XIX ст.
1 січня 1960 р. церкву, за рішенням Київського міськвиконкому, було закрито для богослужінь. Відтоді й до середини 1970-х pp. в ній розташовувався склад Укркниготоргу.
Від початку 1980-х відбувався новий етап реставраційних робіт, тут планувалося відкрити Театр поезії.[1]
У 1983 через підтоплення ґрунтовими водами стався обвал південно-східної частини споруди, внаслідок чого зруйнувалися баня та перекриття підкупольного простору[2].
У 1990 р. храм повернуто віруючим та передано УАПЦ. Пізніше - увійшов до юрисдикції УПЦ КП. З 2019 належить ПЦУ. У ході реставраційних робіт розпис підкупольного простору та нави виконав Микола Стороженко (1997 — 2000). За цю роботу художник був відзначений Золотою медаллю Національної Академії мистецтв України[3].
На сьогодні це хрестоподібна в плані будівля, в її зовнішньому вигляді поєднані елементи українського бароко та класицизму.
Внутрішні приміщення оздоблені розписами, різьблений позолочений іконостас виконано у стилі бароко.
Просторова орієнтація храму не збігається з сусідніми будівлями не лише через православну традицію ставити храм вівтарем на схід, але й нагадує про колишнє планування вулиць міста, до пожежі 1811 року. Порівняти: Будинок Петра I, Будинок Мазепи, Храм Миколи Набережного також стоять «кособіч» до сітки сучасних вулиць.
Поблизу храму є Притисько-Микільська вулиця, що отримала назву від назви храму.
На південному фасаді храму встановлено меморіальну дошку на честь останнього митрополита Української автокефальної православної церкви Івана Павловського, який мав тут кафедру в 1934—1935 pp.
Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 по 1920 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)[4].
Службу Божу у храмі нині відправляє священство ПЦУ.
На Подолі є або існували й інші святині присвячені Миколі Чудотворцю:
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б Офіційний сайт храму. Архів оригіналу за 30 вересня 2016. Процитовано 28 вересня 2016. [Архівовано 2016-09-30 у Wayback Machine.]
- ↑ 1983 р. Вівтар. Вигляд з півдня після обвалу в ході реставрації. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 28 вересня 2016.
- ↑ Голуб, Олена. Барочні забави. День (укр) . Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 07.02.2021.
- ↑ Церква Св. Миколая (Притисько-Микільська, Миколи Притиска) на Подолі у м. Києві [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України
Посилання
ред.- Церква св. Миколая «Притиска» на Вікімапі [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite]
- Фотографії церкви Миколи Притиска [Архівовано 2 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Дегтярьов, Михайло. Подільська церква Миколи Притиска / Михайло Дегтярьов, Зинаїда Нестеровська, Ніна Селіванова // Пам’ятки України. — 1997. — № 1. — С. 54–56. [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.]