Церква Казанської ікони Богородиці (Піща)

Церква Казанської ікони Пресвятої Богородиці — православний храм (ПЦУ) у селі Піща Ковельського району Волинської області, збудований у 1801 р.

Церква Казанської ікони Пресвятої Богородиці
Церква Казанської ікони Пресвятої Богородиці
51°36′43″ пн. ш. 23°49′22″ сх. д.
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, Волинська область, Ковельський район, село Піща, вул. Набережна, 11а
Кінець будівництва	1801 рік
Будівельна система	дерев'яна церква
Належність	ПЦУ
Стан	пам'ятка архітектури національного значення України
Адреса	44010, Волинська обл.,Ковельський р-н., с. Піща, вул. Набережна, 11а
Церква Казанської ікони Богородиці (Піща) (Україна)
Церква Казанської ікони Богородиці у Вікісховищі

Пам'ятка архітектури і містобудування національного значення, Рішення Ради Міністрів УРСР № 442 від 06 вересня 1979 р., охоронний № 1042.

Церква Казанської ікони Богородиці є прикладом трансформації тридільного храму за взірцями російського синодального стилю шляхом прибудови до бабинця нового об'єму дзвіниці, а до нефу — двох бічних зрубів (так званих «розпалубок») та чотирьох рівновеликих службових приміщень. Внаслідок цього відбулося зміщення акценту з центрального зрубу на дзвіницю, що цілком змінило композиційну автентичність старого храму.

З історії церкви

Церква в с. Піща вперше згадується у 1510-1531 рр. як покинута. Можливо, це було пов'язане з частими набігами татар, які руйнували храми і забирали в неволю населення. У 1619-1620 рр. храм вже був уніатським, а у 1796 р. переведений з унії у православ'я.

Клірова відомість за 1796 р. повідомляє, що церква святого Симеона Стовпника дерев'яна, нова, до священослужіння придатна. Також у кліровій відомості розповідається, що в селі налічується 70 дворів, жителів 479, священник Іосиф Олександрович Івашкевич — 36 літ, грамоту знає (висвячений у 1787 р.), матушка Феодосія Семенівна Івашкевич — 28 літ, син Онуфрій — 6 літ, дочка Марія — 4 літ. До церкви належало землі орної на дві зміни на 20 днів сінокоса на 33 косаря.

Нова церква св. Симеона Стовпника в с. Піща побудована у 1801 р. на кошти парафіян.

У 1802 р. на кладовищі села була побудували цвинтарну каплицю, котра є унікальним зразком архаїчного однокамерного храму хатнього типу, характерного для волинської школи народної архітектури окресленого періоду.

У 1878 р. церква отримала ім'я Казанської ікони Богородиці.

У післявоєнний період храм постійно функціонував.

У 1901 р. прибудовані ризниця та бабинець, проведені внутрішні та зовнішні ремонти. На стінах церкви і дзвіниці є записи про ремонти: 1866, 1899, 1901, 1926, 1960-61, 1970 рр.

На дзвіниці є 5 дзвонів: 18 пудів, 7, 5, 3, і 1 1/2 пуда. На найбільшому дзвоні — дарчий напис місцевого поміщика Міхала Ґутовскі:

TEGO DZWONA FUNDATOREM MIHAL GUTOWSKI / W PISZCZU 1854 ROCU D 17 M: WRZESNIA / LALIL OSTROWSKI,

на другому — напис «A*E* SOLI GLORIA ANNO», на третьому — «TEO DOMINI SPERO».

У 2001 р. проводилось святкування 200-річчя храму Казанської ікони Божої Матері, а 21 липня 2006 р., відбувся приїзд владики Симеона.

Недільна школа проводиться в сторожці біля храму.

Організовувались паломницькі поїздки до Почаєва, Зимно і на престольні свята інших парафій.

За час служіння прот. Іоана Давидюка в храмі проводились ремонтні роботи, розпис храму, церква також була пофарбована знадвору, зроблена огорожа храму.

Архітектура

Композиція церкви відходить від народних традицій дерев'яного зодчества Правобережної України. Пам'ятка наближається за типом до слобожанських дерев'яних храмів, а також відображає тенденції московської архітектури межі XIX-XX ст. У 1878 р. капітально відремонтована, підведений фундамент, прибудована триярусна дзвіниця. У 1912 р. початково тридільна церква розширена боковими зрубами. Дерев'яна, п'ятизрубна. Хрестовий план утворений шестигранним центральним зрубом, до якого по осі захід-схід прилягають п'ятигранна апсида і маленький невиражений трапецієподібний в плані бабинець. По осі північ-південь прилягають бічні зруби, що розширюють центр, перекриті тригранною дощатою стелею. Невеликі рівновеликі службові приміщення симетрично врівноважені в загальній композиції. Двосхилі дахи увінчані по гребеню нетрадиційними стилізованими главками. До бабинця примикає триярусна дзвіниця — восьмерик на двох четвериках, накрита шатром. Зруби на кам'яному фундаменті, обшиті вертикально та горизонтально. Збереглося декоративне оздоблення інтер'єру XVIII—XIX ст., а саме: чотириярусний іконостас кінця XIX — поч. ХХ ст. та різні кіоти —– кінця XVIII і поч. XIX ст.

Нині в нефі підшита стеля, тоді як у первинному варіанті він перекривався зімкнутим восьмигранним склепінням з виходом на ліхтар, прихованим під високою двосхилою покрівлею. Бокові прибудови перекриті тригранним склепінням, яке нагадує коробове. У вівтарному зрубі і в бабинці плоска стеля. Стіни церкви прикрашені сволоками. Перехід до восьмигранної форми в північно-західному і південно-західному прямокутних кутах нефа здійснений врубкою клинців з плоским дном, — така структура не була характерною для дерев'яного народного будівництва XVI—XVIII ст., і з'явилась очевидно вже лише в XIX ст. балкон—хори утворюють другий ярус бабинця, котрий виходить в неф трицентровою аркою—вирізом.

Церква є прикладом трансформації тридільного храму за взірцями російського синодального стилю шляхом прибудови до бабинця нового об'єму дзвіниці, а до нави — двох бічних зрубів (так званих «розпалубок») та чотирьох рівновеликих службових приміщень. Внаслідок цього відбулося зміщення акценту з центрального зрубу на дзвіницю, що цілком змінило композиційну автентичність старого храму.

Настоятелі

Під 1801 р. також згадуються священики, які служили у той час, — це отець Голенда і отець Шумський. Роки їх служіння невідомі тому, що деякі архівні документи згоріли при пожежі в 50-х роках XX століття.

Церква навіть під час революції не закривався, і починаючи з 1918 р. і до 1943 р. в ньому служив священник Михаїл Максимович. Сім'я його складалася з п'яти осіб: батюшка, матушка Антоніна, дві дочки і син Віталій (на сьогоднішній день син о. Михаїла Максимовича, о. Віталій Максимович, служить у Польщі, в м. Краків у православному храмі). Під час війни о. Михаїла з матушкою забрали 5 невідомих людей і вбили, місце поховання невідоме.

Після смерті о. Михаїла в храмі служив о. Іоан Гацкевич (1944—1965 рр.). Під час його служіння в 1954 р. по необережності старости, який повісив рушник на трубі від пічки, що отоплювала храм, сталось загорання, це було зимою, і першим хто гасив пожежу, був о. Іоан, від огню отримав опіки і після цього довго лікувався. Під час пожежі обгоріла велика частина середини храму і згоріли архівні документи. У 1965 р. о. Іоан Гацкевич виїхав в Кам'янку Пензенської області. Помер о. Іоанн у віці 97 років.

З 1965 р. по 1980 р. в церкві с. Піща служив о. Іоанн Лисенко.

З 1980 р. по 1985 р. служив о. Анатолій Собуцький, на сьогоднішній день він благочинний Локачинського округу.

З 1985 по 1989 р. в храмі служив прот. Володимир Хіночик.

А з 1989 р. і по теперішній час служить прот. Іоанн Давидюк.

Перелік парохів

Список священників, які служили в Свято-Казанському храмі

• 1796 р. — о. Йосиф Олександрович Івашкевич;
• 1801 р. — о. Голенда і Шумський;
• 1879—1884 рр. — свящ. Іоан Голоскевич;
• 1884—1886 рр. — свящ. Полієвкт Центелович;
• 1886—1900 рр. — свящ. Костянтин Шумський;
• 1918—1943 рр. — свящ. Михаїл Максимович;
• 1950—1965 рр. — свящ. Іоан Гацкевич;
• 1965—1980 рр. — свящ. Іоан Лисенко;
• 1980—1985 рр. — свящ. Анатолій Собуцький;
• 1985—1989 рр. — свящ. Володимир Хіночик;
• з 1989 рр. по т. ч. — прот. Іоан Давидюк.

Світлини

• 
  Північний фасад церкви
• 
  Західний фасад — дзвіниця храму
• 
  Вхідна брама-альтанка
• 
  Вигляд від порогу церкви на Велике Піщанське озеро
• 
  Інтер'эр храму. Кіот правого (південного) приділу (розпалубки)
• 
  Іконостас церкви кінця XIX – поч. ХХ ст.ст.
• 
  Цвинтарна каплиця 1802 р. в селі Піща — приписна до церкви Казанської ікони Богородиці 1801 р.

Див. також

• Цвинтарна каплиця (Піща)

Література

• Остапюк О. З історії церкви с. Піща Шацького району // Миколаївські читання. Науковий збірник. Випуск 2. — с. Жидичин, Ківерцівського р-ну, 2008. — С. 46-50, 63.
• Остапюк О., Лончук С. Дерев'яні храми Шацького району Волинської області. // Архітектурна спадщина Волині. Збірник наукових праць. Випуск 6. / За науковою редакцією доктора архітектури П. А. Ричкова. Рівне: Дятлик М. С. — 2018. — 220 с. — ISBN 978-617-515-292-8.

Посилання

• Стаття «Село Піща. Свято-Казанська церква» з офіційного сайту Шацького благочиння Володимир-Волинської єпархії УПЦ. [Архівовано 24 липня 2016 у Wayback Machine.]
• Піща. Церква Ікони Казанської Божої Матері 1801 [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.]