Церква Архангела Михаїла (Туринське)
Пам'ятка культури Підкарпатського воєводства: реєстраційний номер А-78 від 31 січня 1985 року.
| Церква Архангела Михаїла | |
|---|---|
| Церква Архангела Михаїла [1] | |
| Світова спадщина | |
 Церква Архангела Михаїла | |
| 49°22′09″ пн. ш. 22°07′44″ сх. д. / 49.36917° пн. ш. 22.12889° сх. д. | |
| Країна |
 Польща |
| Тип | Культурний |
| Критерії | III, IV |
| Об'єкт № | 1424 |
| Регіон | Європа і Північна Америка |
| Зареєстровано: | 2013 (37 сесія) |
  | |
|
| |
 | |
 Церква Архангела Михаїла у Вікісховищі | |
Церква Архангела Михаїла — давній храм Перемишльсько-Новосончівської єпархії Православної церкви Польщі у селі Туринське Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі.
Належить до взірців лемківського зодчества.[2] Внесена до списку об'єктів на «Шляху дерев'яної архітектури в Підкарпатському воєводстві». 2013 року храм оголосили об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО разом з іншими дерев'яними церквами в Польщі та Україні[3].
Історичний огляд ред.
Церква в Туринському спочатку була православна, а згодом греко-католицька, згадується ще в першій половині XVI століття. Сучасна будівля зведена греко-католиками в перші роки XIX століття (між 1801 і 1803 роками). Розширена 1836 року, добудовано ґанок. У 1896–1913 роках храм зазнав подальші ремонти, зокрема його накрили металевим дахом.
1947 року під час операції «Вісла» лемків переселили на західні території Польщі, а храм забрали в греко-католиків і передали римо-католицькій парафії. 1961 року церкву закрили. 1963 року споруду передали православній громаді.
Згідно із Законом від 17 грудня 2009 року про регулювання правового статусу церковного майна храм передали у власність Православно церкви Польщі.[4]
Архітектура ред.
Дерев'яна церква зведена у лемківському стилі, зрубної конструкції. Архітектурна структура храму розділена на три квадрати (тридільна): вівтар, нава і бабинець. З обох боків вівтаря побудовано захристії. Іконостас і вівтарі розміщені на невеличкому підвищенні з оздобленою сходинкою.
Усі зовнішні елементи церкви покрити ґонтом. Окремо височіє вежа. Кожна баня увінчана маківками з декоративними хрестами, а два бічних вівтаря — сиґнатурками. Маківки над головними частинами майже однакової висоти. Ґанок має плоский дах.
Перед церквою стоїть дзвіниця, яка збудована у 1817 чи 1827 році.
.jpg)
Інтер'єр ред.
У церкві збереглися іконостас 1895 року і розписи кінця XIX — початку XX століть, трирядний, архітектонічний. Ікони малював у 1895 році Йосиф Буковчик. У ряді намісних ікон іконостаса залишилися тільки дві з них: Матір Божа з Дитятком і Христос-Учитель. Решта намісних ікон зміщено, у барокових бічних вівтарях: у лівому — св. Миколая, у правому — патрона церкви св. Архангела Михаїла. У бабинці знаходиться малюнок, що представляє Христа у лемківській хаті.
.jpg)
Див. також ред.
Примітки ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква Архангела Михаїла (Туринське) |
- ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
- ↑ Тарас Я. М. Лемківська школа народного храмового будівництва // Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 65-річчю депортації українців з території Польщі на Східну Україну. — Луганськ, 2010. — С. 42-43
- ↑ Унікальні дерев'яні церкви Карпат було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Експерти ООН залишили за святинями оригінальну назву — tserkva. Архів оригіналу за 13 січня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
- ↑ Ustawa z dnia 17 grudnia 2009 r. o uregulowaniu stanu prawnego niektórych nieruchomości pozostających we władaniu Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego. Архів оригіналу за 24 жовтня 2013. Процитовано 29 червня 2013.
Джерела ред.
- Гжесік В., Трачик Т. Низький Бескид. Від Команчі до Бортного: туристичний путівник / В.Гжесік, Т.Трачик / Пер. з пол. О.Сурмяк, У.Гусей. — Львів: СПОЛОМ, 2011. — С. 17—18.
- Kutaś Paweł. Zabytki architektury drewnianej powiatu gorlickiego. Wydawnictwo PROMO, Zakrzów 2013.
- Bieszczady. Przewodnik dla prawdziwego turysty / W.Krukar, P.Swianiewicz, T.A.Olszanski, P.Lubonski . — Wyd. 13-e. — Pruszkow: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2012. — s. 375.