Це́рбер, або Ке́рбер (грец. Κέρβερος, Kérberos; лат. Cerberus) — у греко-римській міфології багатоголовий собака, охоронець брами Підземної країни тіней (Аїду, Еребу), що перешкоджає душам мертвих покидати її. Син Тіфона та Єхидни (за Гесіодом). Ло́ви Цербера були останнім і найважчим подвигом Геракла на службі в царя Еврістея.

Цербер
дав.-гр. Κέρβερος
Cerberus-Blake.jpeg
Батько Тифон[1]
Мати Єхидна[1]
Брати/сестри Ортр, Лернейська гідра, Немейський лев і Химера
Частина від давньогрецька міфологія
Персонаж твору Hades
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Походження і функціїРедагувати

Цербер був народжений Єхидною від Тіфона і був велетенським псом з багатьма (найчастіше згадується з трьома) головами та зміями замість шерсті. Його хвіст був колючим і ним пес міг вражати противників. Цербер охороняв вхід до Аїду, не випускаючи з нього тіні мертвих і не впускаючи живих, поки вони не помруть. Але повз нього вдавалося пройти деяким сміливцям. Так, Орфей присипив пса співом, а Тесей відволік увагу, кинувши смачної їжі, однак не зміг повернутися. Крім того, пес карав порушників законів Гадеса. Так, він терзав Тесея, якого Гадес посадив на трон, з якого той не міг сам підвестися[2][3].

Лови Цербера ГеракломРедагувати

 
Геракл приводить Цербера до Еврістея. Зображення на давньогрецькій гідрії 525 року до н.е.

Останнім завданням Геракла на службі в царя Еврістея стало спіймати і привести сторожового пса брами Аїду. Спочатку Геракл вирушив у Елевсін, щоб взяти участь у містеріях. Оскільки до них тоді не допускалися чужоземці, але елевсинці не бажали відмовити героєві, для нього влаштували попередні малі містерії[4]. Пройшовши малі містерії, Геракл рік вичекав настання великих і таким чином очистився, отримавши право спуститися в Аїд.

Коли Геракл спускався до Аїду, його вели Афіна і Гермес[5]. Перевізник душ Харон, боячись Геракла, переправив його через річку Стікс безкоштовно. Пізніше Гадес за це покарав Харона, закувавши його на рік в колодки. Зійшовши на іншому березі річки, Геракл зустрів тіні померлих, як друзів, так і ворогів, але Гермес запевнив героя, що ті йому не зашкодять. Геракл навіть пообіцяв тіні Мелеагра одружитися з його сестрою Деянірою. Крім того, він зміг визволити з царства мертвих кількох друзів, зокрема Тесея[6].

Пастух корів Гадеса Монетій викликав Геракла на двобій і мало не загинув, та бій припинила Деметра, попросивши не вбивати пастуха[7]. Коли до Геракла вийшов сам Гадес, він дозволив взяти Цербера, але за умови, що Геракл приборкає його без зброї. Геракл відшукав пса і став душити його шию, з якої росло три голови, а шкура Немейського лева захищала його від ударів Цербера. Врешті пес став задихатися і здався, а Геракл поволік його на поверхню[8].

Дорогою з Аїду Геракл сплів вінок з тополі або осики, які відтоді вважаються священними, оскільки їхнє листя має темний і світлий бік, символізуючи, що Геракл побував у світі живих і світі мертвих[9]. При допомозі Афіни він перебрався через Стікс і вийшов з Аїду крізь розщелину біля Трезена. На честь цього там згодом було зведено вівтарі богам потойбіччя[10]. Згідно з іншим переказом, Геракл вийшов біля печерного храму Тенару, або біля храму Зевса на горі Лафіст. Дорогою з пащ Цербера капала отруйна слина, що впавши на трави зробила їх рослиною аконітом[11]. Іноді додається, що дорогою назад Геракл знайшов цілющі та отруйні трави, такі як гераклеон і белену[12].

Зрештою Геракл привів Цербера в Мікени до Еврістея. За одним з варіантів цар саме приносив у цей час жертву богам і віддав частину жертви Гераклу як нагороду. Проте така частка вважалася гідною для рабів, тож Геракл розгнівався та за неповагу вбив синів Еврістея: Перімеда, Еврибія та Еврипіла[13]. Валерій Флакк писав, що після подолання Цербера Геракл вирушив у плавання з аргонавтами[14], тоді як Геродот вважав, що наступним слід вважати перебування героя в цариці Омфали[15].

Трактування міфу про ЦербераРедагувати

Можливо, що первісно в подобі Цербера зображалася богиня Геката, котра вела Геракла до світу мертвих. В такому разі міф про сходження Геракла в царство Аїда хронологічно слідує за описом смерті героя та сягає часів матріархату. На це вказує також згадка аконіту, що здавна уявляється відьомським зіллям: якщо намазати ним стопи й долоні, вони терпнуть, спричиняючи відчуття польоту. Позаяк аконіт крім того має жарознижувальну дію, його появу могли пов'язувати з Гераклом як переможцем Стімфалійських птахів, що вважалися причиною малярії[16].

Спуск Геракла в царство Аїда й повернення звідти може відображати утвердження патріархату, за якого перестали практикуватися людські жертвопринесення царя, що покинув свій престол. Доти старий цар мусив символічно пройти під час ритуалу шлях потойбіччям і повернутись як бог-покровитель, якого слідом убивали. Згодом же вбивство перестало бути обов'язковим, зберігаючи при цьому за старим царем статус божества. З огляду на це останній подвиг Геракла має паралелі з викраденням корів Геріона, що також має в основі опис подорожі в потойбіччя. Разом з цим і містерії перестали бути дійством для вузького кола посвячених і до них почали допускати широкий загал[16].

Цербер в сучасній культуріРедагувати

Сьогодні це ймення жартівливо вживається на позначення будь-якого охоронця.

Цербер не дозволяв проходити повз себе тим, хто спершу не кинув йому якусь подачку. З цієї причини фраза «кинути кусень Церберу» означає «дати хабара»[17].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Любкер Ф. Inferi // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 661–663.
  2. Гігін. Міфи 79; Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Гораций. Оди IV.7.27; Паніасід. Цит. за: Павсаній X.29.4; Аполлодор. Епітома I.24.
  3. Павсаній IX.30.3; Еврипід. Алкестида 357 і схолії.
  4. Цец. Схолії до Лікофрона 1328; Діодор Сицилійський IV.14.
  5. Аполлодор. Цит. тв.; Ксенофонт. Анабасіс I.2.2; Гомер. Одіссея XI.626 і Іліада VIII.Зб2 і далі
  6. Сервій. Комментарі до "Енеїди" Вергілія VI.392; Аполлодор. Цит. тв.; Вакхилід. Епінікій V.71 і далі, 165 і далі
  7. Аполлодор. Цит. тв.; Цец. Хіліади II. 39 6 і далі
  8. Аполлодор. Цит. тв.
  9. Сервиій. Цит. тв. VIII.369; Аполлодор. Цит. тв.; Павсаній II.31.12 і II.32.3.
  10. Гомер. Іліада VIII. 369; Аполлодор. Цит. тв.; Павсаній II.31.12 і II.32. 3.
  11. Овідій. Метаморфози VII.409 і далі; Германії Цезар. Коментарі до "Георгік" Вергілія II. 15 2; Павсаній III. 25.4 і IX. 34.4.
  12. Пліній. Природнича історія XXV.12; 15; 27 і 37.
  13. Антиклід. Цит. за: Атеней IV.157.
  14. Валерій Флакк. Аргонавтика I.36
  15. Геродот. Цит. за: Аполлодор I.9.19
  16. а б Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. Москва: Прогресс. с. 386–388. 
  17. Isaak Asimov. Words from the Miths. Boston, Signet Book, 1969.-144p.

ЛітератураРедагувати

  • Словник античної міфології — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. — Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993. — С. 31.
  • Замаровский Войтех. Боги и герои античных сказаний: Словарь: Пер. с чеш. — , М.: Республика, 1994. — 399 с.: ил. — ISBN 5-250-01575-1.
  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. - М. : Прогресс, 1992. - 620 с.