Відкрити головне меню
Центральноіндійський хребет (ледь ліворуч від центру) тягнеться від точки стику трьох хребтів на південний схід, де переходить в Австрало-Антарктичне підняття. Мапа віку океанічного дна (молоді ділянки позначено червоним)

Центральноіндійський хребет, або Центрально-Індійський хребет — частина підводного серединно-океанічного хребта в Індійському океані. Тягнеться в центральній частині океану з північного заходу на південний схід. Довжина — близько 2300 км, ширина — 800-900 км.

Північно-західний кінець хребта — потрійна точка Родрігес, де він з'єднується з Західно-Індійським та Аравійсько-Індійським хребтами. На південному сході, повертаючи на схід, переходить в Австрало-Антарктичне підняття. Відділений від цього підняття розломом Амстердам.

На південно-східному кінці Центральноіндійського хребта знаходиться підводне плато Амстердам — підняття висотою близько 1500 м. На ньому є підводні гори, дві з яких здіймаються над водою таі утворюють вулканічні острови Амстердам і Сен-Поль.

Хребет здіймається над ложем океану на 1000—1500 м. Складається з вузьких гребенів висотою 300-500 м та ущелин, витягнутих уздовж хребта. Найглибші ущелини (до 4245 м) утворюють в осьовій частині хребта рифтову долину. У зниженнях є Глобігериновий мул, на крутих схилах є виходи базальтів.

ТермінологіяРедагувати

В англомовній літературі Центральноіндійським хребтом («Central Indian Ridge[en]») називають Аравійсько-Індійський хребет[1], північна частина якого може розглядатися окремо під назвою «хребет Родрігес»[2]), а об'єкт цієї статті разом із Австрало-Антарктичним підняттям іменується «Southeast Indian Ridge[en]»[1].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Laughton A. S., Matthews D. H., Fisher R. L. Chapter 14. The structure of the Indian Ocean // New Concepts of Sea Floor Evolution: Regional Observations Concepts / Arthur E. Maxwell, Edward Bullard, J. Lamar Worzel. — Harvard University Press, 1971. — P. 547. — ISBN 0-674-01732-3.
  2. Merkouriev S. A., Sotchevanova N. A. Structure and evolution of the Carlsberg Ridge: Evidence for non-stationary spreading on old and modern spreading centres // Current Science. — 2003. — Vol. 85, no. 3. — P. 334-338.