Центральний хребет (Нова Гвінея)

Центра́льний хребе́т, Кордильєра-Сентраль (англ. New Guinea Highlands, Central Range, Central Cordillera) — ново-гвінейське нагір'я, яке являють собою ланцюг гірських хребтів і міжгірських річкових долин на острові Нова Гвінея, що лежить на північ від Австралії. Нагір'я простягнулося зі сходу на захід через весь острів, який розділений політично між Індонезією — на заході та Папуа Новою Гвінеєю — на сході.

Центральний хребет
Central Range , Central Cordillera
У високогірних районах Папуа Нової Гвінеї
У високогірних районах Папуа Нової Гвінеї
Країна Індонезія Індонезія,
Папуа Нова Гвінея Папуа Нова Гвінея
Регіони Австралія і Океанія,
острів Нова Гвінея
Довжина до 1900 км, С-ПдС — З-ПнЗ
Ширина до 210 км
Найвища точка Пунчак-Джая[1]
 - координати 4°04′44″ пд. ш. 137°09′30″ сх. д. / 4.07889° пд. ш. 137.15833° сх. д. / -4.07889; 137.15833
 - висота 4884 м
Найвищі вершини Центрального хребта
 

• Гори Маоке: Пунчак-Джая (4884 м),
Сумантрі (4870 м),
Пунчак-Мандала (4760 м),
Пунчак-Трикора (4750 м),
Нгга-Пілімсіт (4717 м);
• Гори Стар:
Антарес (3970 м),
Капелла (3960 м);
• Гори Бісмарка: Вільгельм (4509 м),
Таблетоп (3686 м);
• Центральний хребет: Гілуве (4367 м),
Гаґен (3778 м);
• Хребет Кубор:
Кабанґама (4104 м),
Кубор (3969 м);
• Хребет Оуен-Стенлі: Вікторія (4038 м),
Альберт-Едвард (3990 м)
Центральний хребет на мапі острова Нова Гвінея
Центральний хребет на мапі острова Нова Гвінея
CMNS: Центральний хребет у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Родючі нагір'я були вже давно заселені людиною, про що свідчать численні археологічні знахідки, які були виявлені в долині Іване і вказують на те, що гори були вперше заселені близько 50 тисяч років тому. Населення вело кочовий спосіб життя, але близько &&&&&&&&&&010000.&&&&&010 000 років тому почало досить інтенсивно розвиватися сільськогосподарське виробництво. Місцеве населення зберігало самобутній спосіб життя аж до 30-х років 20-го століття, колоніальний процес торкнувся цих країв тільки з приходом перших мандрівників і дослідників. Зокрема австралійський дослідник і колоніст Мік Ліхі[en], який прославився за відкриття та дослідження області Нагір'я в Папуа Новій Гвінеї. Багато з його фотографій і досліджень було опубліковано. В 1930-ті роки він відкрив долину Ваггі, гори Гаґен та Гілуве. Американський зоолог і філантроп Ріхард Архболд[en] в 1930-ті роки здійснив три експедиції на Нову Гвінею. Він досліджував річки Флай, Палмер, Вассі Кусса; а також північні схили гір Маоке від гори Пунчак-Трикора до річки Таритату (притоки річки Мамберамо).

Під час Другої світової війни, у східному високогір'ї відбулася грандіозна військова компанія Битва за Кокодський шлях, в якій війська союзників, зокрема австралійські і новозеландські війська, протистояли японській армії, і разом з місцевими провідниками, які були залучені в компанію, зуміли зупинили японців від просування на південь в бік Порт-Морсбі і, в кінцевому рахунку, на північні території Квінсленда (Австралія).

ГеографіяРедагувати

Центральний хребет простягся через весь острів Нова Гвінея, практично вздовж його центральної поздовжньої осі, з невеликим вигином в напрямку півночі, майже на 1900 км, при максимальній ширині до 210 км в Центральному нагір'ї (Папуа Нова Гвінея), в горах Маоке (Індонезія) до 150 км.

Центральний хребет, деякі піки якого, в західній частині, покриті залишками льодовиків, складається з (зі сходу на захід): Східного та Центрального нагір'я (Папуа-Нова Гвінея), які включають хребет Оуен-Стенлі — розташований на крайньому південному сході острова, його найвищі піки гори: Вікторія (4038 м) та Альберт-Едвард (масив Вгартон, 3990 м), гори Альберт-Віктор; хребет Сер Артур-Гордон; хребет Кубор з вершинами: Кабанґама (4104 м), Кубор (3969 м); гори Бісмарка, найвищі вершини: Вільгельм (4509 м), яка представляє собою згаслий вулкан з озером у кратері, Таблетоп (3686 м); гори Стар на кордоні Папуа Нова Гвінея — Індонезія, найвищі вершини: Антарес (3970 м), Капелла (3960 м) та гори Маоке або «Снігові гори» в Індонезії, де вічні сніги були відкриті Гендрікусом Лоренцом[en] у 1909 році на висоті &&&&&&&&&&014635.&&&&&014 635 футів. Вони, в свою чергу, являють собою систему гірських хребтів: Судірман (Західний та Східний, англ. Sudirman), Джаявіджая та інші, витягнутих із заходу на схід. Гори мають найвищі піки острова Нова Гвінея — Пунчак-Джая («Піраміда Карстенса», 4884 м), Пунчак-Мандала («пік Джуліана», 4760 м), Пунчак-Трикора («пік Вільгельміна», 4750 м), Нгга-Пілімсіт («Іденбург», 4717 м).

Нагір'я є основним джерелом живлення цілого ряду важливих річок острова Нова Гвінея, включаючи річки:

У гірських долинах розташовані найбільші озера: Паняй[en] (154 км², 1752 м.р.м.) та Кутубу[en] (49 км², 808 м.р.м.). У гірських районах доволі великих темпів набирає гірнича справа, особливо з видобутку золота, срібла та міді, що приносить велику шкоду місцевій незайманій екосистемі та корінним групам населення, з частим виникненням непорозумінь та конфліктів.

ГеологіяРедагувати

Гірський ланцюг нагір'я складається з ряду окремих хребтів висотою до 3000-4000 м. Для високих гір характерні альпійські форми рельєфу, для яких притаманні круті схили, вузькі ущелини, загострені вершини. На висоті понад 4000 м, в західній частині гір Маоке є вічні сніги і невеликі льодовики, загальна площа яких становить близько 14,5 км²[2] і продовжує змінюватися, в залежності від клімату. Нагір'я відноситься до відносно молодого тихоокеанського поясу альпійської складчастості. Висота гір продовжує зростати, в тому числі у зв'язку з тектонічними процесами, які викликані рухом Австралійської плити на північний схід, і її стиканням з Тихоокеанською плитою, яка в свою чергу пірнає під край Австралійської. Тетектонічні мікроплити Маоке та Вудларк, які зазвичай асоціюються з Австралійською плитою і розташовані на границі зіткнень з Тихоокеанською плитою, одночасно є фундаментом для гір Центрального хребта Нової Гвінеї. Через процеси зіткнень ці мікроплити піднімаються, одночасно піднімаючи гірський ланцюг нагір'я. Ширина гірського хребта значно варіюється, від 210 км в Центральному нагір'ї (Папуа Нова Гвінея), до 150 км в горах Маоке (Індонезія), з центральним найвужчим сегментом (до 70-80 км) на кордоні двох країн.

Флора та фаунаРедагувати

Верхня межа росту дерев становить 3650 м. До висоти в 1000 м гори покриті тропічними вологими вічнозеленими лісами з великою різноманітністю видів рослин, зокрема: пальмами, бамбуками, деревоподібними папоротями, панданусами та ін.; вище (1000-3000 м) — вологі гірські тропічні ліси (хмарний ліс) з дубами, каштанами, араукаріями, евкаліптами, південними буками та ін.; вище (3000-4000) розташована суб-альпійська екосистема, зокрема — високогірні луки, хвойні ліси, деревоподібна папороть (циатея), луги, болота і чагарникові пустощі рододендрона, вакциніума, копросми, рапанеї, і саурауї. Ця рослинність суттєво відрізняється від рослинності тропічних лісів, які покривають більшу частину острова Нова Гвінея. Альпійська рослинність на висоті понад 4000 метрів складається з компактних розеткових і подушковидних трав, таких як жовтець, перстач, тирлич і кипрей, злакові (тонконіг та щучник), мохи і лишайники[3]. Вище 4400 м — вершини з ділянками снігів і льодовиків[2].

Гірські ліси є пристановищем для різноманітних видів дикої природи, багато з яких є унікальним для цих гір, що включають в себе багато рослин, рептилій, птахів і понад 100 видів тварин. З 90-та видів ссавців, знайдених на острові, 44 — ендемічні, такий відсоток є дуже високий. Птахи і тварини включають безліч «Австралазійських[en] видів», таких як деревні кенгуру, наметники, австралійська малинівка, медолюбові і дивоптахові. Чотири з ендемічні ссавці знаходяться під загрозою зникнення: крилани, від них залишилися лише крихітні ареали в Папуа Новій Гвінеї; і трьох гризунів: великий лептомус, східна землерийка, і малий зубчастий щур. Із 348 видів птахів — 55 є ендемічними для цих гір. Є цілий ряд ендемічних метеликів, особливо в горах Вейланд і долині Ваггі.

На висоті понад 3000 м живе не багато видів тварин — всього дев'ять видів ссавців: чотири — гризунів, два — кажани, кускус посумовий, хижак сумчастий і деревне кенгуру. Чотири з них є ендемічні: маленький сумчастий чорнохвостий Мурексехінус, західна миша-землерийка, льодовий щур та альпійський шерстистий щур. Із близько 100 птахів, які проживають тут — 28 вважаються ендемічними[4].

Крім культивованих долин гірські ліси в значній мірі є недоторканими, хоча лісозаготівельна і видобувна промисловості є постійною загрозою, як все більше зростання доступу до гір, яке досягається за рахунок дорожнього будівництва. 20 % цього екорегіону міститься в охоронюваних районах, в основному в індонезійській частині острова, в тому числі найбільший район, що охороняється в Південно-Східній Азії, величезний національний парк Лоренца в гірській місцевості, ділянка якого є частиною гірської лісової екосистеми.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Carstensz Pyramid, Indonesia. Peakbagger.com[d], (англ.). 
  2. а б Нова Гвінея // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  3. «Central Range sub-alpine grasslands». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund (англ.)
  4. MacGregor's bird-of-paradise (Macgregoria pulchra). Архів оригіналу за 16 липень 2016. Процитовано 12 липень 2016. 

ПосиланняРедагувати