Вікіпедія

Царський титулярник

«Велика государева книга або Корінь російських государів», відома також як «Царський Титулярник» — створений в 1672 році рукопис, багато ілюстрований портретами московських монархів і гербами московських та залежних він царів земель, найвідоміший і розкішний з титулярників (московських довідників-письмовників за титулами московських й іноземних над монарших осіб і політичних діячів, що складалися у XV-XIX ст. як допомога в дипломатичному листуванні).

«Царський титулярник»
рос. Большая государева книга или Корень российских государей Редагувати інформацію у Вікіданих
«Велика государєва книга або Корінь россійських государів», титульный лист из екземпляра Ермітажа з заголовком, вписаним в коло
Творець:Майстри Оружейної палати и Посольського приказа
Час створення:1672
Матеріал:Александрійський парір
Техніка:акварель, позолота
Жанр:Q4458361? Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: «Царський титулярник» у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Історія створення

ред.

Книга була складена московським дипломатичним відомством за царювання Олексія Михайловича. Вона стала подарунком, піднесеним царю главою Посольського наказу боярином Артамоном Матвєєвим 23 травня 1672 р.[1] (або ж була створена за наказом царя). Після піднесення її царю вона була залишена в Посольському наказі і була офіційним довідником, що містить інформацію дипломатичного характеру.

 
Портрет Івана Грозного

Після загибелі Матвєєва в 1682 р. текст «Титулярника» намагалися продовжити, з ним знайомили спадкоємців престолу, на нього посилалися, копіювали і видавали в XVIII ст., крім того, він став de facto першим гербовником Росії.

Книга була виготовлена в трьох (або ж, як вказується, в чотирьох[2]) примірниках. Один зберігається в Російському державному архіві давніх актів, інший — в Державному Ермітажі, і ще один екземпляр — в Російській національній бібліотеці.

Згідно з наявними відомостями, перший екземпляр був залишений в Посольському наказі і для керівництва в роботі, і для показу приїжджим іноземцям, оскільки Олексія Михайловича не влаштував занадто великий розмір «Титулярника», він наказав скопіювати «в Верх» ще два примірники так само прикрашених, але меншого розміру[3]. Один призначався для царевича Федора Олексійовича, а інший для самого царя. Книги були створені протягом кількох наступних років. Мініатюри рукописів відрізняються, в першу чергу, за різницею в орнаментованих квіткових рамках.

Текст

ред.

Рукопис вважається не тільки видатною пам'яткою московського образотворчого і прикладного мистецтва, а й значним твором історичної і політико-дипломатичної думки. Текст «Титулярника» містить стислі відомості з московської історії та міфології, а також довідкову інформацію про титули зарубіжних государів, герби та печатки.

Його написали дипломат і письменник, виходець із Молдавії Микола Мілеску-Спафарій і піддячий Посольського наказу Петро Долгово[4].

Тематику й ідейний зміст книги становить теорія доказу законності та наступності династії Романових від роду Рюриковичів, а також її богообраність. Як відзначають радянські історики, «перед нами відверта проповідь ідей формування абсолютизму»[4]. Також автори тексту стосуються таких тем, як церковна влада на Московії (патріархи і патріаршество), а також справи посольські.

«В цілому дипломатична історія Московії простежується, починаючи від правління останнього Рюриковича Федора Івановича і до Михайла Федоровича Романова, але минаючи царювання Бориса Годунова і Смуту. Тим самим ще раз підкреслювався зв'язок царського дому з попередньою династією, зростаюче всесвітньо-історичне значення Московії. Можна сказати, що „Титулярник“ — це не тільки довідково-інформативне видання, але до того ж і перша книга з історії зовнішньої політики Московії»[4].

Основою для опису історичних подій і взаємин з іноземними державами творцям «Титулярника» послужив багатий архів Посольського приказу. Також використані інші джерела, традиційні для авторів 2-й пол. XVII століття: «Степенна книга», «Тверднена грамота 1613 р. про обрання на Московську державу Михайла Федоровича Романова», «Новий літописець», «Сказання про свячення на патріаршество Філарета», акти земських соборів, сказання і повісті про Смутний час і князів Володимирських, статейні списки (звіти) московських послів і різні літописці.

Дослідники відзначають особливу увагу, приділеною авторами Кримському і Ногайському ханствам, в тому числі їх сучасному стану і політиці щодо Московії.

Ілюстрації

ред.
 
Сторінка з примірника РГАДА. «Титулярник» відкривається зображенням двоголового орла під трьома коронами, зі скіпетром і державою в лапах (без Єздєця на грудях). Підпис під малюнком проголошувала «Московський» — тобто двоголовий орел представлявся як герб Московської землі

Ілюстрації включають портрети московських князів і царів, патріархів, іноземних государів, зображення московських й іноземних гербів і печаток, а також численні заставки та ініціали. Над прикрасою «Титулярника» працювали кращі художники і золотописці Оружейної палати і Посольського приказу, в тому числі жалуваний іконописець Іван Максимов (учень Симона Ушакова), «золотописець» Григорій Благушин, патріарший іконописець Дмитро Львов, а також Федір Лопов, Матвій Андрєєв, спеціально викликаний з Твері до Москви для написання «персон» Макарій Мітін-Потапов[5] і багато інших.

Книга виконана в стилі московського бароко[6]. Всі портрети написані аквареллю із застосуванням золота і срібла і укладені в розкішні орнаментальні рамки.

В описі гербів використані силабічні вірші, що є одним з ранніх прикладів на вітчизняному ґрунті.

Значення портретів

ред.

Книга є унікальною, тому що є найдавнішим джерелом, з якого дійшли до нас багато із зображень московських правителів. Зовнішній вигляд, наприклад, Івана Грозного, Федора Івановича, Бориса Годунова, Василя Шуйського або патріарха Філарета відомі в основному саме за цією книгою (прижиттєвих портретів трьох останніх взагалі не збереглося). Вважають, що автори портретів в Титулярнику спиралися на якийсь більш ранній матеріал — в іконах, фресках, «оригіналах» (збірниках зразкових описів чи зображень для іконописців).

 
Портрет Крістіана V, короля Данії. Мініатюра з примірника РНБ

Портретні образи московських государів виконані в «реалістичній» техніці, незадовго до цього введеній до іконографії, і традиціям московського портрета, не так давно закладеним Симоном Ушаковим. Ці мініатюри — практично перші зразки московитів не парсунних портретних зображень, виконаних в техніці, яка демонструє польський і західноєвропейський вплив, вже не кажучи про вплив школи Ушакова.

«Ці ілюстрації відрізняються тонким мистецтвом і чудовою гостротою психологічних характеристик. Тут і вперте, з злими очима, енергійне обличчя патріарха Никона; і випещене, трохи пухке обличчя данського короля Крістіана; і франтуватий, скривлений герцог флорентійський Фердинанд. Етнографічно точно передані зображення хана Бухарського, турецького султана, грузинського царевича Миколи Давидовича та інших. Але поряд з цими, пройнятими рисами реалізму „портретами“, ми бачимо і глибоко традиційні і шаблонні зображення московських святителів і деяких московських государів і князів»[9].

Крім того, галерея зображень князів і царів послужили найважливішим іконографічним джерелом для майстрів XVII і XVIII століть, що створювали твори на тему родоводу московських правителів за зразком, заданим «Титулярником» (наприклад, Чесменська серія медальйонів Федота Шубіна, кістяна пластина з царським родоводом роботи Якова Шубіна, серія портретів, різана майстром Йоганном Доршем та ін.).[2]

Значення гербів

ред.

«Царський Титулярник» у російській науці часто називається першим московським гербовником[10]. Проте, цей почесний титул часом заперечується. Проблема пов'язана з тим, що герби «Титулярника», маючи вже всю іконографічну повноту і багатство сюжетів, тим не менш, не несуть в собі риси стилістичної чистоти. «Мабуть, лише умовно їх можна назвати гербами; скоріше це малюнки емблем, бо в них відсутні стилізація, притаманна гербу, певна геральдична орієнтація фігур, геральдична кольорова гамма»[7].

 
Земельні емблеми: київська, володимирська, новгородська

В оформленні гербів-емблем в «Титулярнику» були використані лише певні геральдичні прийоми, а, наприклад, щит, на якому поміщені символічні фігури, має нестандартну — круглу форму. Противники концепції «першого гербовника» також вказують, що «по-перше, створення рукопису не було пов'язано з узагальненням саме емблем та гербів; вони, поряд з портретами правителів, виконували лише функцію ілюстрацій. По-друге, самі зображення, що символізували московські землі і князівства, не можна однозначно трактувати як герби. Вони поєднують геральдичні (наприклад, наявність щита) і негеральдичні (недотримання правила поєднання кольорів, іконописне зображення фігур і ін.) ознаки, і їх логічніше визначити як протогерби. „Титулярник“, будучи цінним геральдичним джерелом, що не гербовник ні за змістом, ні за метою створення»[11].

Як би там не було, саме в «Титулярнику» емблеми московських регіонів набувають характеру завершеності і майже без змін з'являються в створюваних потім земельних і міських гербах[7], оскільки він послужив головним джерелом натхнення авторів гербів наступних поколінь: коли при Петрі I місцевим адміністративним органам було наказано мати печатки з регіональною символікою, саме «Царський Титулярник» послужив джерелом для більшості гербів, що використовуються до сьогоднішнього часу.

Створена в 1722 році з ініціативи імператора особлива Герольдмейстерська контора, яка повинна була займатися наглядом за тим, щоб російські герби відповідали світовим, перебувала під керівництвом графа Франциска Санті, «товариша герольдмейстера». Він розіслав в російські губернії запити про їх адміністративну символіку, більшість з яких виявилися незадоволеними. «Навіть з володимирської та вятської канцелярій надійшли відповіді, що ніяких гербів у цих міст немає. Але ж вони були ще в „Титулярнику“, складеному за часів Олексія Михайловича!»[12]. Тому матеріал наявного під рукою «Титулярника», який надіслали до Герольдмейстерської контори з Колегії іноземних справ (колишній Посольський приказ) за розпорядженням Сенату, виявився вельми необхідним. Санті відредагував багато емблем згідно з європейськими геральдичним правилам, і вони стали називатися гербами — і дійсно відповідати цим назвам.

Так, звідти запозичені зображення для гербів Ростова (олень), Рязані (стоїть людина в стрілецькій, потім в князівській шапці, з шаблею або мечем в одній руці і піхвами — в інший), Вятки (виходить з хмари рука з луком, зарядженим стрілою), Пермі (ведмідь несе на спині Євангеліє) і тощо[13] Таким чином, емблеми земель, зображені в «Титулярнику», згодом перетворилися в офіційні гербові символи[14], а сам «Царський Титулярник» все ж фактично виявився першим московським гербовником: «Титулярник з'явився для творців міських гербів основним джерелом, який використовували, починаючи з укладачів першого знаменного гербовника, всі герботворці. У Титулярнику з'явилися і нові емблеми, що вживаються згодом як міські»[15].

Див. також

ред.
  • «Родовід Пресвітлійшіх і вельможних великих московських князів і прочая…» — книга, складена на замовлення Олексія Михайловича на наступний, 1673–1674 рр. Автор лат. тексту — Лаврентій Хуреліч, виписаний з Священної Римської імперії герольдмейстер імператора Леопольда I. Переклад на московську мову — авторів «Титулярника», Скафарія і Домово. Крім власне родовідного розпису російських государів від князя Володимира Святославича до Олексія Михайловича і опису родинних зв'язків московського царя з дев'ятьма королями інших країн, в роботі Хуреліча поміщені портрети царів і великих князів, численні московські емблеми й іноземні герби[16].
  • «Книга про обрання на царство Михайла Федоровича Романова», рукописна книга XVII ст., виконана в тій же майстерні в схожому стилі.
  • Титулярник Івана Грозного в сховище Троїце-Сергієвої лаври.

Бібліографія

ред.

Публікації «Титулярника»

ред.

Література

ред.
  • Об иноязычных источниках «Титулярника» 1670 — х годов. / Белоброва Ольга Андреевна. — Б.м.. — С. 81 — 86. // Res traductorica = Перевод и сравнительное изучение литератур: К 80-летию Ю. Д. Левина: [Сборник] / Институт русской литературы РАН (Пушкинский Дом); Багно Всеволод Евгеньевич. — Санкт-Петербург. — 362, [1] с., [1] л. портр.; 22 см. — ISBN 5-02-028441-6:
  • Косцова А. С. «Титулярник» собрания Государственного Эрмитажа// Русская культура и искусство. Т.1. Труды Государственного Эрмитажа. Т.III. Л. Изд-во Государственного Эрмитажа, 1959.
  • Наумов О. Н. «Титулярник» 1672 г. как памятник геральдики: Проблемы изучения // Румянцевские чтения. М., 2001. С. 216—219.

Примітки

ред.
  1. ↑ Фонд Сергея Столярова. Эксклюзивное издание «Царский титулярник». Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 3 серпня 2021. [Архівовано 2020-09-23 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б Н. А. Яковлева. «Федот Шубин». Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 3 серпня 2021.
  3. ↑ А. Г. Глухов. Русь книжная. Архів оригіналу за 3 серпня 2021. Процитовано 3 серпня 2021.
  4. ↑ а б в Историография отечественной истории (IX — начало XX вв.): Учебное пособие. Архів оригіналу за 30 червня 2008. Процитовано 3 серпня 2021.
  5. ↑ Энциклопедический справочник. Тверская область. Художественная жизнь. Архів оригіналу за 15 січня 2006. Процитовано 22 червня 2008. [Архівовано 2006-01-15 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Титулярник (Большая государева книга). Архів оригіналу за 29 червня 2009. Процитовано 3 серпня 2021. [Архівовано 2009-06-29 у Wayback Machine.]
  7. ↑ а б в Геральдика России. Становление городской геральдики. Архів оригіналу за 3 серпня 2021. Процитовано 3 серпня 2021.
  8. ↑ Стихи к Царскому титулярнику Алексея Михайловича. Архів оригіналу за 27 грудня 2008. Процитовано 22 червня 2008. [Архівовано 2008-12-27 у Wayback Machine.]
  9. ↑ История русской литературы в 10 томах. — 1941—1956. Литература кануна реформы (1640-е — 1690-е годы). Архів оригіналу за 3 серпня 2021. Процитовано 3 серпня 2021.
  10. ↑ Коротков Ю. Н. Геральдика // Большая советская энциклопедия. М., 1971. Т. 6. С. 343.
  11. ↑ О. Н. Наумов. Актуальные проблемы изучения отечественных гербовников. Архів оригіналу за 6 березня 2008. Процитовано 22 червня 2008. [Архівовано 2008-03-06 у Wayback Machine.]
  12. ↑ «Деньги». Герб и молот
  13. ↑ Словарь по истории России. Гербы городские. Архів оригіналу за 3 серпня 2021. Процитовано 3 серпня 2021.
  14. ↑ Титульные гербы. Архів оригіналу за 3 серпня 2021. Процитовано 3 серпня 2021.
  15. ↑ Гербы российских городов. Архів оригіналу за 3 серпня 2021. Процитовано 3 серпня 2021.
  16. ↑ Государственные символы России. Архів оригіналу за 23 червня 2008. Процитовано 22 червня 2008. [Архівовано 2008-06-23 у Wayback Machine.]

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Царський_титулярник&oldid=44460098