Відкрити головне меню

Андрій Юрійович Цаплієнко
Irak 1.jpg
Народився 12 жовтня 1968(1968-10-12) (51 рік)
Харків
Громадянство Україна
Національність українець
Місце проживання Київ
Діяльність журналіст
Відомий завдяки як репортер із точок бойових дій
Alma mater Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського
Знання мов українська
Нагороди
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Заслужений журналіст України

Андрі́й Ю́рійович Цапліє́нко (*12 жовтня 1968) — журналіст, військовий кореспондент, ведучий та сценарист. Автор п'яти книжок. Заслужений журналіст України.

БіографіяРедагувати

Народився в Харкові. Одружений, виховує дочку та сина. Вільно володіє англійською, польською мовами.

Освіта вищаРедагувати

Кар'єраРедагувати

Роботу на телебаченні почав 1989 року. Працював освітлювачем у Харківській обласний телерадіокомпанії. З 1992 репортер регіональної харківської телекомпанії «Оріон», в 1993 виходить авторська програма Андрія Цаплієнка «Буря в стакане». У 1995 році в ефірі з'являється програма «Чудное мгновенье» спільного виробництва «Студії +7» та Харківської обласної телерадіокомпанії, автором та ведучим якої стає Андрій Цаплієнко. У 1995 році переходить на харківський телеканал «Приват TV», де обіймає посаду режисера та ведучого.

У 1997 році переселяється до Києва та недовго працює автором і ведучим програми «Люди», виробництва ТІА «Вікна». У 1998-му приходить на роботу на телеканал «Інтер», спочатку ведучим програми «Утречко», а з 1999-го ведучим і керівником програм «N-ний кілометр», «На лінії вогню», «Спецкор» телеканалу «Інтер».

З 2001 року воєнний кореспондент телеканалу «Інтер», робив репортажі під час конфліктів у Афганістані, Македонії, Іраку, Кот-д'Івуарі, Непалі, Шрі Ланці, Південній Осетії, Кашмірі, Ліберії, Бурунді, Колумбії.

З 2007 автор та сценарист студії документальних фільмів телеканалу «Інтер».

Наприкінці вересня 2012 року фільм Андрія Цаплієнка «Місто, яке зрадили» було висунуто Державним комітетом телебачення і радіомовлення України на здобуття у 2013 році Національної премії України імені Тараса Шевченка[1].

7 березня 2014 року, разом із групою українських, російських та грецьких журналістів, був жорстоко побитий озброєними проросійськими активістами після зйомок штурму російськими військовиками української військової частини 2355 у Севастополі. Під час інциденту за групою журналістів телеканалу «Інтер» було організовано збройне переслідування з метою знищити відеокамери та весь відзнятий матеріал.

У серпні 2014 року Андрій звільнився з телеканалу «Інтер», на якому пропрацював 17 років. Перехід на «1+1» журналіст аргументував, зокрема, тим, що цей канал дає можливість робити репортажі українською мовою.

2018 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла п'ята книжка Андрія Цаплієнка, його дебют в жанрі антиутопії. У фантастичному романі «Стіна» перед читачем постають два постапокаліптичні суспільства, одне з яких йде прогресивним шляхом, інше — деградує. Герої роману — українці та росіяни, що є носіями яскравих національних рис, перебувають у постійному напруженому антагонізмі[2]. Книги Андрія Цаплієнка перекладені на кілька європейських мов.

ЦитатиРедагувати

  • «Ця війна була визначена наперед у​сім нашим життям, всією нашою офіційною історією, брехливою і плаксивою, як розповіді повій, і всією нашою неофіційною історією, галасливою і сумбурною, як передсмертні крики жертв інквізиції. Ми не хотіли змінюватися, і тому вона почалась». («Книга змін», збірка оповідань, видавництво «КСД», 2015 рік)
  • «Першим було відчуття ірреальності, абсурдності. Відчуття абсурдности через те, що це відбувається в твоїй країні. Стількі разів я працював на війнах у інших країнах, і я завжди повертався додому з відчуттям спокою, миру, який мене очікує вдома. І я молився Богу, і дякував Йому за те, що в нас — не так. Що в нас немає війни». (З інтерв'ю О.Кашпор, автору книги «Війна очима ТСН», видавництво «Основи», 2015 рік)
  • «В часи змін яскраві слова розлітаються зі швидкістю кулеметних трасерів». («Книга змін», збірка оповідань, видавництво «КСД», 2015 рік)

НагородиРедагувати

  1. Орден «За мужність» III ступеня (за серію репортажів з Афганістану з жовтня по грудень 2001 р.)
  2. Заслужений журналіст України (24 червня 2011) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 15-ї річниці Конституції України[3]
  3. Премія імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2004)
  4. Заслужений журналіст АР Крим (2002)
  5. Лауреат премії «Людина року» в номінації «Журналіст» (2001)
  6. Відзнака «Сухопутні війська»
  7. Відзнака Міністерства у справах молоді та спорту
  8. Нагорода «Найкращий сценарій» на XIII Міжнародному телевізійному фестивалі у м. Бар (Чорногорія) за стрічку «Допінг. Фабрика чемпіонів»(2008)
  9. Публіцистична картина «Беслан. Удар по Росії» була представлена на 45-му Міжнародному телевізійному фестивалі в Монте-Карло (2005)
  10. «Телетріумф» (за підсумками 2006) в номінації «Репортер» (за серію репортажів для програми «Подробиці»)
  11. «Телетріумф» (за підсумками 2003) в номінації «Журналіст, репортер» (за проект «На лінії вогню»)
  12. «Телетріумф» (за підсумками 2002) в номінації «Журналіст, репортер» (за проект «На лінії вогню»)
  13. «Телетріумф» (за підсумками 2001) в номінації «Журналіст, репортер» (за публіцистичну програму "N-кілометр).
  14. Програма «Люди», номінант фестивалю телепрограм «Золота ера» у номінації «Публіцистичні програми», 1997 рік, Київ.
  15. Програма «Люди», лауреат 1-го Міжнародного фестивалю журналістики, 1997 рік, Ялта.
  16. Програма «Буря в стакане», другий диплом на 1-му Всеукраїнському фестивалі журналістики, 1995 рік, Ясиня.

Твори та публікаціїРедагувати

Співавтор книги «Macedonia: The Conflict and The Media», жовтень, 2003 рік, Скоп'є, Північна Македонія, глава «War and peace?». Публікувався в німецькому журналі «Ost in West»: «Leben in der heissen Zone», 14 червня 1999 року та «Geliebte Holle», 18 жовтня 1999 року.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати