Вікіпедія

Хуршидбану Натаван

Хуршидбану (літературний псевдонім Натаван, азерб. خورشیدبانو ناتوان, Xurşidbanu Natəvan; 6 серпня 1832, Шуша — 2 жовтня 1897, там же), відома також як «Хан кизи»[2] (ханська донька) — азербайджанська поетеса, донька останнього карабахського хана Мехтікулі-хана, онука Ібрагім Халіл-хана.

Хуршидбану Натаван
азерб. Xurşidbanu Natəvan
Псевдонім Natavan
Народилася 6 серпня 1832(1832-08-06)
Шуша, Грузинська губернія, Російська імперія
Померла 2 жовтня 1897(1897-10-02) (65 років)
Шуша, Єлизаветпольська губернія, Російська імперія
Поховання Imarat cemeteryd
Країна  Російська імперія
Діяльність поетка
Сфера роботи поезія[1]
Мова творів азербайджанська
Членство Majlisi-Unsd
Батько Мехтікулі-хан
Родичі Ughurlu Khand
Діти Mehdigulu Khan Vafad, Mir Hasan Ağa Mird і Khanbika Khanumd
CMNS: Хуршидбану Натаван у Вікісховищі

Життєпис ред.

Хуршидбану Натаван народилася в 1832 році в Шуші в родині останнього карабахського хана, генерал-майора Мехті Кулі Хана Карабахського[3] та онуки останнього гянджинського хана Джавад-хана — Бядирджахан-беїм (1802—1863)[4]. Про її дитинство та юність відомо мало[5]. Серед її близьких родичів поетами з батькової сторони були тітка Агабаджі і дядько Нава, а з материнської дядько Мусахібі та Халі[6]. Її виростила й виховала інша тітка — Говхар-ханум. Вона ж і пробудила у Натаван любов до музики, поезії та малювання[2].

Натаван отримала домашню освіту, вивчила східні мови, прочитала класичні твори Фірдоусі, Нізамі, Сааді, Хафіза, Навої, Фізулі та інших. Вона подорожувала Дагестаном, була в Тифлісі, у Баку. У 1858 році зустрілася в Баку з Александром Дюма, подарувала йому свої ручні роботи. Дюма-батько ж подарував поетесі шахи з витонченими фігурами[2][7]. Про цю зустріч А. Дюма писав:

  Ми не могли бути на першому обіді, на який були запрошені дві татарські (тобто азербайджанські) княгині, мати і донька. За релігійними та суспільними звичаями магометанських жінок, вони не могли підняти свою чадру перед іноземцями... Одна з княгинь була дружина, а інша - донька Мехті Куліхана, останнього карабахського хана. Матері можна було дати не більше 40 років, а доньці - 20. Обидві вони були в національних костюмах. Донька була чарівна в цьому костюмі, втім, більш багатшому, ніж граціозному[6]  

У 1872 році вона організувала в Шуші й очолювала[8] літературний гурток «Меджлісі-Унс» («Зібрання друзів»)[9], що мав творчі зв'язки з аналогічними гуртками в інших містах Азербайджану[8].

Збереглися цікаві відомості про меджліс, створеному в Шуші знавцем класичної східної музики Харратом Кулі (1823—1883). Меджліс цей мав конфесійні задачі, але, поряд з релігійними піснями, супроводжуючими обрядові дії в місяць «мухаррам», тут навчалися мистецтву мугамата. Після завершення траурних уявлень, до яких готувалися кілька місяців, ханенде виконували ті ж мугами вже у світській обстановці — на весіллях й під час інших свят.

 
«Шушинський ханський палац дочки колишнього можновладного хана». Листівка імперських років

Натаван була шанована в народі. При ній в Шуші були побудовані палац, мечеть, торгові будинки, театр, будівлі літнього та зимового клубів, реального училища та багато інших будівель[10]. У 1872 році Хуршидбану з метою забезпечення міського населення водою та благоустрою Шуші проводить з джерела Іси в місцевості Сарибаба, що знаходиться на відстані 10 кілометрів від Шуші, водопровідну лінію. На цей проект Натаван пожертвувала сто тисяч рублів. Цей водопровід досі відомий як «Хан гизи суну».

Натаван була добре освічена, знала східні мови, була знайома з творчістю Фірдоусі, Нізамі, Сааді, Хафіза, Фізулі та інших поетів Сходу. Велику роль у розвитку духовного світу Натаван зіграв Мірза Фаталі Ахундов, який поєднав у своїй творчості гуманістичні ідеї попередньої азербайджанської літератури з новими віяннями свого часу, з пошуками шляхів боротьби за народне щастя. Особисте знайомство з Ахундовим сприяло широкому інтересу Хуршид-бану до суспільних питань і корисної діяльності.

Хуршидбану Натаван померла у вересні — 8 жовтня 1897 року (рабі ус-сани 1314 року) в Шуші[11]. Похована в Агдамі, на кладовищі «Імарет»[2].

Приватне життя ред.

 
Хуршидбану Натаван, її син Мехдікулі-хан Вяфа та донька Ханбіке

Натаван належала до колишньої правлячої сім'ї Карабаського ханства — джеваншірам, які були мусульманами-шиїтами[12].

На початку 1870-х років їй належали землі 53 селищ (1 778 дима) Варандинської, Джеванширської, Зангезурської, Кебирлинської і Челябюрдської ділянок Шушинського повіту, а після смерті матері в 1861 році до Натаван відійшли землі ще 9 селищ (186 дима)[11]

У перший раз вона вийшла заміж за кумицької князя, генерал-майора Хасай-хана Уцмієва, від шлюбу з яким народилося двоє дітей — син Мехті Кулі-хан (1855—1900) і дочка Хан-Біку (1856—1921)[11]. За відомостями Салмана Мумтаза цей шлюб став політичним ходом Кавказького намісника Михайла Воронцова:   Вдруге вона вийшла заміж за жителя Шуші, «простолюдина» Сейіда Гусейна Агамірова[13][11]. Від цього шлюбу у неї було п'ятеро дітей — троє синів Мир Аббас-ага (1868—1885), Мир Гасан-ага (1870—1903) і Мир Джафар-ага (?-1914?), а також дві дочки Сара-бегум та Хаджар-біку[11].

Творчість ред.

Повний диван Натаван не зберігся, але ми в основному маємо її художньо оформлений альбом з 13 віршами азербайджанською мовою[14]. Автографи Натаван написані каліграфічним змішаним почерком насталік-шикасте[14]. Вона також написала декілька газелей перською мовою[15].

 
Малюнок, зроблений Натаван

Перший збірник віршів поетеси був виданий Салманом Мумтазом у 1928 році[16], а в 1982 році було видано перший збірник віршів російською мовою[11].

Натаван розпочала свій творчий шлях у 1850-х роках. Написані ранні вірші за підписом «Xurşid» вона втратила, тільки дуже мала частина збереглася до наших часів. З 1870 року взяла псевдонім «Natəvan». Ще при Натаван її вірші передавалися з уст в уста і поширилася у вигляді живопису. За змістом вірші Хуршидбану ділилися на 4 частини: любовні вірші, вірші, присвячені природній красі, рими які написала сучасникам і сумні вірші.

[17] Натаван — автор ліричних віршів, в більшості навіяні сумом за рано померлим сином («Я плачу», «Пішов», «Синові моєму» та ін.), в яких, проте, зустрічаються і соціальні мотиви, — головним чином скарги на безправ'я жінок у суспільстві. Основні мотиви поезії Хуршидбану Натаван — любов до життя, мрії про щастя, горе матері, яка втратила коханого сина[18]. Крім віршованої творчості, Натаван також займалася живописом. Вона створювала пейзажі, зображення квітів та зразки декоративно-прикладного мистецтва.

Пам'ять ред.

  • В Агдамі, де була похована поетеса, було встановлено надгробний пам'ятник.
  • У 1960 році в центрі Баку встановлено пам'ятник (скульптор Омар Ельдаров).
  • На батьківщині, в Шуші, був установлений бюст Хуршидбану Натаван. Після заняття Шуші вірменами в травні 1992 року, бронзові бюсти Натаван, Узеїра Гаджибекова, і Бюль-Бюля були демонтовані і вивезені до Грузії на металобрухт, де були викуплені азербайджанською владою. Зараз бюст зі слідами куль і відбитим великим пальцем знаходиться в експозиції під відкритим небом Музею мистецтв в Баку[19][20].
  • У лютому 2016 року пам'ятник Натаван був встановлений у центральному парку міста Ватерлоо (Бельгія) скульптором Імраном Мехдієвим під керівництвом Таїра Салахова[21].
  • У 2017 році у французькому місті Евіан-ле-Бен був відкритий пам'ятник поетесі[22].

Генеалогія ред.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ібрагім Халіл-ага
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Панах Алі-хан
(?—1763)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ібрагім Халіл-хан
(1732—1806)		Мехралі-бек
(1735—1785)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мамедгасан-ага
(1755—1806)		Джавад-ага
(1757—1779)		Мехтікулі-ханАбульфат-хан Туті
(1766—1839)		Агабеїм-ага Агабаджі
(1782—1831)		Ханлар-ага
(ок. 1785—1832)		Мамед Касим-ага
(?—до 1843)		Гевхар-ага
(ок. 1796—до 1844)		Мухаммед-бек
(1762—1797)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Джафаркулі-хан Нава
(1785—1867)		Ханджан-ага
(ок.1793—до 1844)		Хуршидбану Натаван
(1832—1897)		Паша-агаДжафар Кулі-бек
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ата-ханМахмуд-агаМехтікулі-хан Вафа
(1855—1900)		ХанбікеАзад-ханАхмед-бек
(1823—1903)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гамер-беїм Шейда
(1881—1933)		АсланБахрам-хан НахічеванськийАкбар-хан Нахічеванський
(1873—1961)		Бехбуд-хан
(1877—1921)		Гаміда
(1873—1955)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Хан Шушинський
(1901—1979)

Примітки ред.

  1. ↑ Czech National Authority Database
  2. ↑ а б в г Путешествие на Кавказ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2019. Процитовано 4 квітня 2019.
  3. ↑ Центральний державний історичний архів Азербайджанської РСР. Путівник. — Баку, 1958, с. 179—180
  4. ↑ Исмаилов Э. Э. . — № 1.
  5. ↑ Джафарзаде, 1961, с. 43.
  6. ↑ а б Джафарзаде, 1961, с. 44.
  7. ↑ Подорож на Кавказ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2019. Процитовано 4 квітня 2019.
  8. ↑ а б Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  9. ↑ www.womenmusic.aznet.org. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 4 квітня 2019.
  10. ↑ В Будинку культури імені М. Азізбекова пройшов захід, присвячений Хуршидбану Натаван — Trend Life. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 4 квітня 2019.
  11. ↑ а б в г д е Исмаилов Э. Э. Ханы Карабахские: поколенное описание старшей линии рода // Журнал «Кавказ & Глобализация». — CA&CC Pres, 2014. — Т. 4, Выпуск 3-4. — С. 160—162.(рос.)
  12. ↑ Muriel Atkin. The Strange Death of Ibrahim Khalil Khan of Qarabagh // Iranian Studies Journal of The Society for Iranian Studies. — Vol. XII (1979). — С. 81.
  13. ↑ Джафарзаде, 1961, с. 45.
  14. ↑ а б Джафарзаде, 1961, с. 51.
  15. ↑ Джафарзаде, 1961, с. 50.
  16. ↑ Джафарзаде, 1961, с. 54.
  17. ↑ Редкий «женский почерк» Хуршудбану Натаван | Центр Льва Гумилева в Азербайджане (ru-RU) . www.gumilev-center.az. Процитовано 23 травня 2017.[недоступне посилання з вересня 2019]
  18. ↑ АЗЕРБАЙДЖАНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА. ФЭБ "Русская литература и фольклор". Архів оригіналу за 14 травня 2007. Процитовано 4 квітня 2019.
  19. ↑ Творческие династии Азербайджана в XX веке. Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 20 січня 2010.
  20. ↑ Том де Ваал. «Черный сад». Глава 12. Шуша. Последняя цитадель [Архівовано 27 березня 2009 у Wayback Machine.]

    Захопивши місто, вірмени в помсту демонтували і продали бронзові погруддя трьох азербайджанських музикантів і поетів, уродженців Шуші, причому і ці реліквії були дивом врятовані, цього разу завдяки скупникові металобрухту в Тбілісі. Я бачив ці три бронзових бюста — в жалюгідному стані, зі слідами від куль, вони валялися на подвір'ї штаб-квартири Червоного Хреста в Баку: поетеса Натеван з покритою хусткою головою, що тримає книгу в руці з відбитим великим пальцем; композитор Гаджибеков, поцяткований кулями, в двобортному піджаку і зламаних окулярах, і знаменитий співак Бюль-Бюль, схожий на мислителя… з опуклим бронзовим чолом.
  21. ↑ Агавердиев Т. В Бельгии открыт памятник Хуршидбану Натаван // trend.az. — 2016. — 18 февраля.
  22. ↑ [[Во Франции открылся памятник великой азербайджанской поэтессе|https://ru.sputnik.az/culture/20170704/410960015/pamjatnik-natavan-francija-ismailly-jevian.html [Архівовано 13 липня 2018 у Wayback Machine.]]](рос.)

Див. також ред.

Посилання ред.

Література ред.

  • Джафарзаде А. Хуршид Бану Натаван — поэтесса и художница Азербайджана XIX века // Труды республиканского рукописного фонда. — Баку, 1961. — Т. I. (рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хуршидбану_Натаван&oldid=42141215