Худяков Микола Якимович

радянський військовик

Мико́ла Яки́мович Худяко́в (13 жовтня 1890 — 26 квітня 1938) — радянський військовий і господарський діяч. Член ВКП(б), колишній есер.

Худяков Микола Якимович
Народився 13 (25) жовтня 1890
Рильськ, Курська губернія, Російська імперія
Помер 26 квітня 1938(1938-04-26) (47 років)
Розстрільний полігон «Комунарка», Ленінський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна  СРСР
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Олексіївське військове училище
Учасник Східний фронт (Перша світова війна)
Партія КПРС
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Святого Станіслава III ступеня

Життєпис

ред.

Народився в Рильську, повітовому місті Курської губернії Російської імперії.

Закінчив Олексіївське військове училище. Учасник Першої світової війни.

У липні 1917 року за антивоєннк агітацію і участь у заколоті, підпоручик М. Я. Худяков був розжалуваний і засуджений до розстрілу. Після Жовтневого перевороту був звільнений з Кам'янець-Подільської фортеці і вибраний командиром 4-го Заамурського прикордонного піхотного полку.

Під час радянсько-української війни очолював червоногвардійські загони на південному сході та сході України. Під тиском українських і австро-німецьких військ залишив територію УНР. За Берестейським мирним договором був інтернований до Радянської Росії.

Брав участь у Громадянській війні в Росії. Воював під Царициним, де командував 1-ю комуністичною стрілецькою дивізією, з грудня 1918 по лютий 1919 року — помічник командувача 10-ю армією.

З березня 1919 року знову воював в Україні: у березні — квітні — член РВР групи військ Харківського напрямку Українського фронту; у квітні — червні — командувач 3-ю українською радянською армією; 24—26 червня — командир 45-ї радянської стрілецької дивізії, пізніше — начальник 57-ї радянської стрілецької дивізії. З січня 1920 року — військовий комісар Херсонської губернії.

Від 1922 року — на господарській роботі, працював у наркоматі шляхів сполучення. У 1925 році — начальник 1-ї Сахалінської урядової комплексної експедиції. Протягом 1926—1929 років — начальник Сахалінських експедицій Геологічного комітету СРСР. У 1930 році очолював 1-шу Камчатську нафтову пошукову експедицію, представлявся до нагородження орденом Леніна.

У 1931 році переведений до Москви: керував відділом главку «Союзгеорозвідка», у 1934—1936 роках — директор Центрального науково-дослідницького геолого-розвідувального інституту (ЦНДГРІ). Наприкінці 1936 року призначений начальником Главникельолова наркомату важкої промисловості СРСР.

17 січня 1938 року заарештований за звинуваченням у контрреволюційній терористичній організації. 26 квітня 1938 року Військовою колегією Верховного суду СРСР визнаний винним і засуджений до вищої міри покарання. Того ж дня розстріляний. Похований на полігоні «Комунарка». У 1955 році посмертно реабілітований.

Нагороди

ред.

Посилання

ред.